- •1.Людина і мова. Функції мови
- •2. Поняття національної та літературної мови
- •3. Поняття сучасної української літературної мови. Мовна норма
- •4. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •5. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.
- •6. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •8. Офіційно-діловий стиль: основні риси, різновиди…
- •9. Науковий стиль: основні риси, різновиди
- •10. Мовні засоби наукового стилю
- •11. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів
- •12 Словники у професійному мовленні. Типи словників.
- •13. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури
- •14. Культура професійної мови юриста.
- •15. Усна і писемна ділова мова їх специфікація
- •16. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності. Вимоги до укладення тексту
- •17 Спілкування і комунікація Функції спілкування
- •18. Види і жанри професійного спілкування
- •19. Гендерні аспекти спілкування
- •20. Основні закони спілкування
3. Поняття сучасної української літературної мови. Мовна норма
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літератуної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше „своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...” Традиції Т. Шевченка у розвитку української літератрної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші писменники.
В основу української літературної мови деякі письменники й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер.
Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Норма диктується й випрацьовується вихованням і освітою: родиною, оточенням, дошкільними й шкільними закладами, середньою спеціальною та вищою школами, літературою, театром, кіно-, радіо- й телевізійними передачами — усіма засобами масової інформації, а тепер ще й Інтернетом.
4. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.
Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.
Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:
1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;
2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);
3) професіоналізми;
4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність.
