80. Пам*ятки Києва

Національний заповідник "Софія Київська"

Унікальною пам’яткою світової культури є і Національний заповідник "Софія Київська". Це повна культурна скарбниця: тут і архітектура, і скульптура, і живопис, і ювелірне мистецтво зібрані в один потужний акорд. Заклад було створено постановою ЦК КП(б)У i РНК УРСР від 27 березня 1944 року як Державний архiтектурно-iсторичний заповідник "Софійський музей" на базі музею, організованого в Софійському соборі постановою РНК УРСР 1934 року. Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року закладу надано статус національного. Площа заповідника охоплює всю територію Софійського кафедрального монастиря з 10 архітектурними пам’ятками XI - XIX століть. Також до заповідника передано кілька найвидатніших пам’яток Києва: 1965 року – Кирилівську церкву (ХII ст.), 1968 року – Андріївську церкву (XVIII ст.), 1982 року – Золоті ворота (ХI ст.). У фондах Софії Київської – понад 60 тисяч одиниць зберігання.

Тож сьогодні, в умовах становлення незалежної України, Національний заповідник Софія Київська потребує особливої уваги як громадськості, так і держави.

Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ»

Історія створення

У 1987 році постановою Ради Міністрів УРСР на території Стародавнього Подолу і сусідньої із ним частині Старокиївської гори був створений Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ».^[1] Кордони заповідника визначалися на основі результатів наукових досліджень. Рішенням Київського Виконкому у 1988 році вони були документально зафіксовані.

З 1998 року заповідник діє у складі Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій.

Постановою Кабміну України у 2001 році всі об'єкти заповіднику були занесені до реєстру пам'яток національного значення.

Склад заповіднику

Заповідник займає територію у 175 га, на якій розміщено 74 пам'ятки архітектури, 15 — історії, 22 — археології, 2 — монументального мистецтва.

• Північно-східний виступ Старокиївської гори;

• Старий Поділ;

• Ландшафтні об'єкти (стародавні об'єкти Детинка, урочище Гончарі-Кожум'яки та ін.);

• Ряд окремих пам'яток архітектури Старого Міста (храми і келії Свято-Покровського монастиря, пам'ятник князю Володимиру, Магдебурзькому праву, Григорію Сковороді та багато інших).

Пам'ятки архітектури

Ансамбль Іллінської церкви, XVII-XVIII ст., вул. Почайнинська, 2

Ансамбль Братського монастиря, XVII-XIX ст., вул. Григорія Сковороди, 2; Контрактова площа, 2

Бурса, 1778-1816 рр., вул. Набережно-Хрещатицька, 27

Ансамбль Флорівського монастиря, XVII-XIX ст., вул. Микільсько-Притиська, 5; вул. Фролівська, 6/8.

Церква Миколи Набережного 1772-75 рр.; Григорія Сковороди, 12

Притисько-Микільська церква; вул. Хорева, 5а

Дзвіниця церкви Миколи Доброго; вул. Покровська, 6

Духовна семінарія, нині Академія образотворчого мистецтва і архітектури, 1888 рік; вул. Смирнова-Ласточкіна, 20.

Поштова станція; Поштова пл., 2

Старий контрактовий будинок, 1799—1801 рр.; вул. Покровська, 4

Контрактовий будинок; Контрактова пл., 2

Колона магдебурзького права; Набережне шосе

Пам'ятник князю Володимиру Святославичу; Володимирська гірка

Відбудовані пам'ятки архітектури

Михайлівський Золотоверхий монастир, 1108-1113 рр.; Трьохсвятительська вул., 4. Перебудований у XVII-XVIII ст., зруйнований у 1934-1936 рр. у зв'язку із будівництвом Урядового центру. Відбудований у 1999 р.

• Золотоверхий Михайлівський собор, 1108-1113 рр.

• Дзвіниця

Церква Богородиці Пирогощої, 1132-1136 рр., Контрактова площа, 6. Перебудована у 1770-х роках, зруйнована в 1930-х роках. Відбудована у 1997—1998 роках, стародавні фундаменти законсервовані.

Фонтан Самсон, 1749 р., Контрактова площа. Зруйнований у 1930-х роках, відновлений у 1982 році.

Церква Різдва Христового, 1814 р., Поштова площа. У 1861 році тут у церкві було встановлено труну Тараса Шевченка під час перевезення його праху з Петербурга до Канева. Зруйнована в 1950-х роках. Відбудована у 2002—2005 роках.

• Лук'я́нівський цви́нтар — історико-культурний заповідник

один із найстаріших цвинтарів Києва, розташований біля Бабиного Яру за адресою вулиця Дорогожицька, 7. З 1994 року — Державний історико-меморіальний заповідник.

На цвинтарі знаходиться багато майстерно виконаних надгробків та скульптур виконаних відомими митцями Києва і України. Більше двох тисяч могил і надгробків Лук'янівського цвинтаря включені до зводу пам'яток Києва. 227 могил і надгробків кладовища мають статус пам'яток історії та мистецтва України і охороняються державою.

Меморіальний комплекс «Биківнянські могили»

створений на пам'ять жертв політичних репресій поблизу селища Биківня. Пам'ятка історії національного значення, з 2006 року має статус заповідника національного значення.

У Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х — в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих.

82. КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК, — один з найбільших музеїв-заповідників в Україні, культ.-просвітницька і наук.-дослідна установа, що вивчає та популяризує унікальний комплекс споруд Києво-Печерської лаври та ін. пам’ятки, пов’язані з історією Лаври та заповідника і релігійними віруваннями.

29 верес. 1926 ВУЦВК і РНК УСРР видали постанову «Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним заповідником і про перетворення її у Всеукраїнське музейне містечко». Комісія з приймання архіт. споруд і майна монастиря працювала до серп. 1927. Після цього РНК УСРР затвердила положення «Про Всеукраїнське музейне містечко», яким було визначено закріплену за містечком тер. (у межах стародавніх і нових фортечних укріплень) і виконувані музеєм функції — збереження, охорона, вивчення і реставрація  культ.-істор., архіт. і побутового ансамблю Лаври; проведення археол., археогр. та істор. досліджень тер. заповідника та його цінностей тощо. До складу заповідника увійшли: Лаврський музей культів та побуту з відділами: шиття і тканини; металу й каменю; станкового живопису; письма і друку; історії Лаври; порівняльної історії релігій; нумізматики; Музей старої укр. буд. техніки; Всеукр. реставраційна майстерня; Ближні і Дальні печери, музеї-храми: собор Успіння Пресвятої Богородиці, церкви: Свято-Троїцька надбрамна, Спаса на Берестові, Воздвиження Чесного Хреста Господнього, Всіх святих, Різдва Пресвятої Богородиці і Зачаття св. Анни; дзвіниці на Ближніх і Дальніх печерах, фортечні мури з баштами і церквами; архів Києво-Печерської лаври, її б-ка та б-ка митрополита Київ. і Галицького Флавіана (Городецького), а також архів. фонди Центрального і Округового архів. управлінь. До штату було введено екскурсійну та допоміжну служби. 1927 у Лавру перевезено з Ленінграда (нині м. Санкт-Петербург) приватну збірку П.Потоцького і створено на її основі «Музей України». На тер. заповідника діяли також 2 музеї ВУАН: Укр. театральний і Діячів укр. науки та мист-ва. 1930 до складу заповідника як його філіали увійшли закриті для реліг. відправ Володимирський собор і Софійський собор, що, як і Лавра, почали виконувати функції антиреліг. музеїв.

Згідно з постановою РНК УРСР від 11 лип. 1939, за створеним замість музею культів та побуту Центр. антиреліг. музеєм УРСР було закріплено 10 корпусів, собор Успіння Пресвятої Богородиці, Свято-Троїцьку надбрамну церкву, церкву Всіх святих, Велику лаврську дзвіницю, церкви Дальніх печер, Ближні і Дальні печери. Частину корпусів заповідника було передано Центр. істор. музею ім. Т.Шевченка (нині Національний музей історії України). У цей час у Лаврі містилися також Театральний музей і Музей революції. На базі всіх бібліотечних фондів заповідника було створено Держ. істор. б-ку УРСР (див. Бібліотека державна історична України), а на основі архівів Лаври, Київ. духовної консисторії, культових установ Правобережної України і ряду ін. орг-цій — Центральний істор. та окружний архіви (усі розташувалися на тер. заповідника).

З початком Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 частина збірок заповідника була евакуйована, однак значна їх кількість залишилася і з часом була вивезена окупантами. З істор. музею були вивезені колекції зброї, документів 15—18 ст., нумізматики; із собору Успіння Пресвятої Богородиці — срібні ризи, срібні царські врата, Євангелія в срібних оправах, три срібні гробниці, збірку тканини і парчі; до Німеччини були відправлені також документи із архівів київ. митрополитів, книги з б-ки митрополита Флавіана, частина зібрання П.Потоцького тощо. За нез’ясованих обставин 3 листоп. 1941 було висаджено у повітря собор Успіння Пресвятої Богородиці.

Після визволення Києва поновилася робота (з 13 листоп. 1943) управління заповідника. 30 трав. 1944 РНК УРСР ухвалила постанову «Про відновлення діяльності державного історико-культурного заповідника “Києво-Печерська лавра”». За заповідником закріплювалися верхня та нижня території Лаври, а також церква Спаса на Берестові й Видубицький Свято-Михайлівський монастир. Частина корпусів була передана в оренду різним установам і орг-ціям, частина продовжувала використовуватися під житло. На тер. Ближніх і Дальніх печер діяв (до лютого 1961) відновлений (за окупаційного режиму) чоловічий монастир.

Гол. напрямами діяльності заповідника впродовж тривалого часу були відбудовчі і ремонтно-реставраційні роботи, збирання і повернення музейних цінностей, зокрема і вивезених у Німеччину.

1987 на базі Києво-Печерського держ. історико-культ. заповідника і музеїв, що діяли на його тер. (Книги і книгодрукування, Укр. нар. декоративного мист-ва та Театрального, муз. і кіномист-ва), було організовано перше в Україні музейне об’єднання. Починаючи з 1988, частину тер. заповідника та належних йому споруд було передано Укр. правосл. церкві, яка відновила тут чол. монастир — Свято-Успенську Києво-Печерську лавру. Від 1992 на тер. монастиря розташовується резиденція митрополита УПЦ (МП), тут діють також духовні семінарія та академія УПЦ (МП).

Враховуючи величезне історико-художнє значення архіт. ансамблю Лаври в розвитку вітчизн. і світ. науки, к-ри і освіти, 14-та сесія Міжурядового к-ту ЮНЕСКО з питань збереження всесвітньої культ. та природної спадщини, яка відбулася 7—12 груд. 1990 у м. Банф (Канада), внесла архіт. ансамбль Києво-Печерської лаври до Списку об’єктів всесвітньої спадщини. Указом Президента України від 13 берез. 1996 заповіднику надано статус національного. В основу сучасної його діяльності покладено розроблену 2002 «Концепцію розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та принципів співіснування з релігійними організаціями в його межах (до 2010 року)».

У фондах заповідника зберігається понад 71 тис. музейних предметів: іконопис лаврської школи живопису (див. Ікони, Іконотворчість), рукописи і видання лаврської друкарні (див. Києво-Печерська друкарня), збірки гравюр, творів станкового мист-ва, культового одягу та гаптування, тканини, вишивки, буд. матеріалів, фрагменти декоративного оздоблення архіт. споруд, мистецькі вироби з дорогоцінних металів. До унікальних належать плінфа з написами і клеймами давньорус. майстрів, шиферні плити з рельєфними зображеннями 11 ст., хрест преподобного Марка Печерника 11 ст., вироби відомих майстрів 16—19 ст. І.Равича, С.Стрільбицького, М.Юревича; плащаниця 1561, сакос (верхнє архієрейське богослужебне вбрання) — подарунок монастирю гетьмана І.Скоропадського, ікона «Зішестя до пекла» 15 ст., мармуровий надгробок генерал-фельдмаршала графа П.Румянцева-Задунайського (скульп. І.П.Мартос, 1805) тощо. Заповідник влаштовує різноманітні тимчасові та стаціонарні виставки зі свого зібрання, як тематичні, так і колекційні. Здійснює видавничу діяльність, щорічно публікує зб. наук. праць «Лаврський альманах», а за матеріалами наук. конференцій — зб. доповідей «Могилянські читання». Значна кількість видань присвячена історії Лаври, колекціям заповідника, друкуються каталоги виставок, путівники, тематичні збірки праць і монографії.

Архіт. ансамбль монастиря займає мальовничу тер. пл. 22 га, яка складається з чотирьох різних за розмірами та просторовою структурою комплексів. На відносно рівному плато навколо соборного майдану групуються споруди верхньої тер. Лаври, в улоговині на невеликому уступі схилу гори розташовується комплекс споруд Ближніх печер, далі, на верхніх точках узгір’я, — комплекс Дальніх печер. Два лабіринти печер являють собою ізольовані один від одного підземні ходи заг. протяжністю понад 500 м (за дослідженнями, здійсненими до 2006). Вони вириті у лесоподібних породах на глибині від 5 до 20 м від земної поверхні й мають ширину — 1—1,3 м. Назви печер є похідними від їхньої віддаленості від гол. споруди комплексу Києво-Печерського монастиря — собору Успіння Пресвятої Богородиці. На пд. від монастирського муру — тер. Гостиного двору.

На тер. Києво-Печерської лаври розташовано понад 200 пам’яток археології, арх-ри, історії та монументального мистецтва.

Упродовж багатьох років обговорювалися можливості відбудови головної складової архіт. ансамблю Лаври і правосл. святині — собору Успіння Пресвятої Богородиці. 1998—2000 його відновлено у формах, що були йому притаманними на період бароко, зі збереженням автентичних частин храму, що вціліли після вибуху 1941.

До унікальних пам’яток підземної арх-ри належать церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці (11—19 ст.), преподобного Антонія Печерського (16—19 ст.; див. Антоній Печерський), преподобного Варлаама Печерського (17—19 ст.) — у Ближніх печерах; церкви Благовіщення Пресвятій Богородиці (11—20 ст.), Різдва Христового (11—19 ст.), преподобного Феодосія Печерського (17—19 ст.; див. Феодосій Печерський) — у Дальніх печерах. Рідкісною пам’яткою, що поєднала в собі форми давньорус. арх-ри і доби бароко, є Свято-Троїцька церква над Святою брамою (2-га пол. 11— 18 ст.). Яскравими пам’ятками доби укр. бароко кін. 17—18 ст. є мур із брамою біля Великої лаврської дзвіниці, вежі Іоанна Кущника, церкви: Онуфріївська (Палатна) і Пд. (Годинникова), церкви Здвиження Чесного Хреста Господнього, Всіх святих над Екон. брамою, Різдва Пресвятої Богородиці та дзвіниця поряд з нею, т. зв. Ковнірівський корпус, друкарня, будинок митрополита, екон. корпус, келії соборних старців, келії крилошан та ін. До доби бароко належать також Велика лаврська дзвіниця, і низка оборонних споруд.

Велику істор. цінність становить лаврський некрополь. В Антонієвих (Ближніх) печерах з келією (1062) та пам’ятним місцем поховання Антонія Печерського (1073) покояться святі мощі 73 преподобних. Чималу кількість поховань втрачено, найбільше — у соборі Успіння Пресвятої Богородиці, тут покоїлися визначні церк., держ., політ. та культ.-освіт. діячі. На тер. заповідника розташовані: Музей книги і друкарства України; Музей історичних коштовностей України; Музей українського народного декоративного мистецтва; Музей театрального, муз. та кіномист-ва України; Виставка мікромініатюр М.Сядристого; Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара; Держ. істор. б-ка України; керівні органи Українського товариства охорони пам’яток історії та культури і його Київ. орг-ції; Держ. акад. керівних кадрів к-ри і мист-в Мін-ва к-ри і туризму України; НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського; Акад. мед. наук України та ін. установи.