Лекція 6 аналогові формати відеозапису

VERA (BBC)

VERA(Vision electronic recording apparatus) – один з перших аналогових формат відеозапису був розроблений в 1952 BBC під керівництвом проекту д-р Пітера Аксона.

Для запису високих частот, стрічка повинна рухатися швидко по відношенню до запису або відтворюючої головки. Частоти, використовуваних відеосигналів настільки високі, що бобін прокручує до декількох метрів в секунду (десятки метрів в секунду), що на порядок швидше, ніж професійні аналогові записи стрічки в аудіо. BBC вирішили проблему за допомогою 52-см (20 дюймів) бобіна магнітної стрічки, які пройшли статичне главами зі швидкістю 5,08 метра в секунду (16,7 м / с).

VERA здатна записувати за 15 хвилин (наприклад, 4572 метрів) , 405-х рядкове чорно-біле відео на кожен барабан, і картина як правило коливється, тому що синхронізуючі імпульси які забезпечують стабільність зображення були записані недуже точно.

Для того, щоб працювати з 625-лінйною PAL або SECAM колірною передачею мало імовірно, що VERA потребувала б навіть швидшу, можливо неможливу, швидкісь перемотування касети (відео пльонки).

Розробка почалася в 1952 році, але VERA не вдосконалювалась до 1958 року, до цього моменту вона вже була надані застарілими відео Ampex система запису Квадруплекс. Раніше це 5-см (2,0 дюйма) широкий стрічок працює на швидкості 38 см (15 дюймів) в секунду. Швидке стрічки на голові швидкості було досягнуто за рахунок спінінг глав швидко по барабану: система, яка використовується, з варіаціями, у всіх системах відеокасету з тих пір, як і DAT.

BBC злам ВІРА і швидко прийнята система Ampex. Було висловлено припущення, що ВПС тільки продовжувала розвиватися ВІРА як інструмент торгу, тому було б бути запропоновані деякі з перших машин Ampex проводиться в невстановленому обмін на відмову від подальшої роботи над потенційним противником.

Тільки записи ВІРА, що вижити у фільмі telerecordings вихідної демонстрації.

U-matic

U-matic - формат похило-рядкового аналогової магнітної відеозапису від компанії Sony, анонсований у жовтні 1969 року і надійшов на ринок у вересні 1971. Це перший касетний формат, що використовує відеокасету, з магнітною стрічкою ширини 3 / 4 дюйма. Свою назву формат отримав через кінематику механізму, в якому магнітна стрічка робить Ω-подібну петлю, схожу на латинську «U». У професійних колах формат U-matic відомий також, як "три чверті". У спадщину від котушкових форматів формату U-matic дісталося зустрічне обертання рулонів відеокасети, один з яких намотував магнітну стрічку робочим шаром всередину, а інший - назовні. Відеомагнітофони формату U-matic записували відеосигнал, двоканальний звук і не передбачали можливість запису тимчасового коду, за винятком декількох моделей. Відеокасети були двох розмірів: з запасом плівки на 20 хвилин і на 90. Великі касети могли використовуватися тільки в стаціонарних відеомагнітофонах, а маленькі за рахунок подібної геометрії стрічкопротяжного механізму і в студійних (з механічним адаптером), і в портативних апаратах, спеціально створених для тележурналістики.

Формат U-matic, поряд з "дюймовим" форматом "C", зробив можливими телерепортажі з місця подій із застосуванням переносних відеокамер. Характеристики відеозапису і роздільна здатність (280 твл) формату U-matic були практично аналогічні формату VHS, тому у професійній тележурналістиці на зміну йому прийшов аналоговий компонентний формат Betacam, а потім Betacam SP, що володіли значно більшою відносною швидкістю головка / стрічка і, як наслідок більш високою якістю зображення. Для підтримки формату U-matic фірма Sony розробила варіант U-matic SP, в якому останні дві букви позначали те ж, що і у формату Betacam SP - superior performance (дослівно - "чудова продуктивність"). Замість звичайної магнітної стрічки обидва формати використовували металлопорошкову, що забезпечує велику щільність запису. U-matic SP забезпечував горизонтальну роздільну здатність 330 твл. і був порівнянний за якістю з Betacam. Однак, компактність останнього була вкрай важлива в тележурналістиці. Це і вирішило долю U-matic.

Відеомагнітофони формату U-matic використовувалися крім тележурналістики в промисловій відеозапису. Крім того, такі апарати використовувалися для цифрового запису звуку. Так, адаптер Sony PCM-1600, використовував відеомагнітофон U-matic як носій інформації. Крім того, західними кіностудіями цей формат використовувався для зберігання щоденних записів відеоконтролю відзнятого кінознімальним апаратом матеріалу, і деякі початкові незмонтовані кінофільми збереглися саме на таких відеокасетах.

Технічні характеристики

Застосовувалася магнітна 3/4-дюймовую (19.01 мм) відеострічки, на робочому шарі використовується кобальтірованний оксид заліза. Застосовується три діапазони: U-matic-L (вузький діапазон), U-matic-H (широкий діапазон), U-matic-SP (найширший діапазон). Запис ведеться за допомогою 2-х обертових головок. Ширина доріжок похилих - 85 мкм, кут нахилу - 4,97 градусів.

Betamax (Sony)

Betamax («Бетамакс») - формат напівдюймової відеокасет (12,7 мм) для побутового використання, розроблений корпорацією «Sony» в 1975 році на основі колишнього професійного формату U-matic (19,1 мм). У форматі Betamax застосовується похило-рядкова відеозапис.

Технічні характеристики носія

• Ширина стрічки: 12,70 мм (½ дюйма)

• Швидкість стрічки: 1,873 см / с (єдина швидкість в PAL)

• Розмір касети: 156 × 96 × 25 мм

• Час запису: до 215 хв. Стандартний час запису в PAL (L-750) - 195 хв (3 год 15 хв)

• Смуга частот: приблизно 3,2 МГц

• Вертикальна роздільна здатність: приблизно 250 ліній. Режим SuperBeta Pro (модель Sony SL-HF950) дозволяє досягти 280 ліній

Відеомагнітофон формату «Betamax» був розроблений «Sony» для запису і відтворення касет з 12,7-міліметрової оксидної (пізніше, в 1988 р., з металлопорошковую) стрічкою максимальної товщини 25 мкм, і забезпечував роздільну здатність по горизонталі 500. Касета формату «Betamax» мала приблизно на 20% менші розміри в порівнянні з касетою формату VHS: 156 × 96 × 25 мм. Формат «Betamax» був широкосмуговим. У магнітофоні застосовувалися ферритові головки з сендастовим напиленням. Формат забезпечував три режими запису і відтворення: Beta, Beta II і Beta III (нормальна, уповільнена в два і в чотири рази швидкість; аналогічно SP, LP і EP у форматі VHS).

Відеомагнітофон формату «Betamax» найчастіше оснащений такими ж виходами і входами, як і відеомагнітофон формату S-VHS: з поділом сигналів яскравості і кольоровості. Відеомагнітофони «Betamax» використовують похило-рядкову запис, який забезпечують дві обертові відеоголовка. Максимальна тривалість відтворення коливається від 30 до 220 хвилин і залежить від довжини стрічки у касеті. Відсутність захисних проміжків між доріжками вимагає високої рівномірності ходу стрічки. Стрічкопротяжний механізм (ЛПМ) включає в себе спеціальні стабілізатори, що гасять ударні спотворення, що виникають при зіткненні стрічки з головкою.

Superbeta

Подальша розробка стандарту Betamax - Superbeta з'явилася в середині 80-х років мала більше горизонтальне дозвіл, але поступалася при цьому тоді недавно з'явився формату Super-VHS. Проте, погіршення проявлялося в меншій кількості телевізійних ліній (ТВЛ), яке може записувати і відтворювати апарат. Завдяки своїм «родовим» якостям, таким як більший, ніж у VHS, розмір барабана відеоголовок, велика швидкість стрічка-головка, відсутність захисних доріжок, - співвідношення сигнал-шум у Superbeta більше, отже, картинка виглядає чистіше, ніж у S-VHS.

ED-Beta

Удосконалена версія формату Superbeta з горизонтальним роздільною здатністю більше 500 ліній, з'явилася тільки на ринках США і Японії, спроб запровадити формат на європейський ринок не робилося, формат швидко зник з ринку. Є кращим аналоговим форматом для домашнього вжитку, якість зображення і звуку вище, ніж у цифрових форматів DVD і DV. Прямими конкурентами є тільки D5, U-matic і Betacam SP. Сумісний з попередніми версіями формату. Апарати в робочому стані все ще можна купити на японських і американських інтернет-аукціонах, а також в деяких спеціалізованих інтернет-магазинах. Хоча американські апарати ED-Beta розраховані на частоту електромережі 60 Гц, їх можна використовувати в мережі 50 Гц, ціною неправильного ходу годинника.

Betacam

Betacam - сімейство форматів професійної відеозапису, розроблені фірмою Sony. Засноване на похило-рядкового магнітного запису на ½ дюймову стрічку в касеті. Був широко поширений в телекомпаніях, і багато років «де факто» був і є стандартним професійних відеоносіях.

Був створений в 1982 році на основі напівдюймової магнітної стрічки формату Betamax (1975 г). У 1986 р з невеликими технічними поліпшеннями вийшов як Betacam SP. У 1993 році був оновлений нині поширеним в професійному середовищі цифровим форматом Digital Betacam (Digibeta) з простою компресією зображення. У 1996 році з'явився формат Betacam SX повністю сумісний з Betacam SP зі стисненням MPEG-2 і поліпшеними можливостями для копіювання та оцифрування (Betacam SX дешевше формату Digibeta).

Як подальший крок в удосконаленні Digibeta в 1999 на професійному ринку з'являється формат MPEG IMX. У тому ж році Sony випускає на ринок комплекс для виробництва телепередач і кінофільмів для телебачення високої чіткості (HDTV) з відео HDCAM, яка включає в себе цифрові кінокамери, монітори, видошукачі, засоби для запису і трансляції і існує в двох видах HDCAM SR і HDCAM (в області кінематографії система HDCAM застосовується під торговою маркою CineAlta і позиціонується як альтернатива 35-ти мм кіноплівки).

Модифікації Betacam

7 серпня 1982 компанія Sony представила оригінальний формат Betacam. Аналоговий компонентний формат відеозапису дозволяв зберігати сигнали яскравості «Y» на одну доріжку, а цветоразностниє сигнали «RY» і «BY» по черзі сегментами на іншу доріжку із застосуванням системи тимчасового ущільнення із стискуванням CTDM (англ. Compressed Time Division Multiplex). Поділ каналів дозволило отримати відеозапис мовної якості з горизонтальним дозволом сигналу яскравості 300 твл і кольоровості - 120 твл. Формат був створений на основі напівдюймової магнітної стрічки формату Betamax (1975).

Професійний формат Betacam SP («SP» від англ. «Superior Performance» - вища якість) вийшов в 1986 році з невеликими технічними поліпшеннями, такими як підвищення роздільної здатності, поліпшення характеристик магнітної стрічки та впровадження нової збільшеної 90-хвилинної касети. З появою формату запису Betacam SP (BVW-75 і ін), різко зменшився розмір відеоносіїв, що викликало справжній переворот в відеовиробництва. Касетна конструкція дозволила оперативно змінювати відеострічки, а новітня технологія "швидкого старту" дала можливість відтворювати будь-які стрічки з різними магнітними характеристиками практично відразу, без будь-яких попередніх налаштувань і ручної заправки стрічки в тракт - достатньо було просто вставити касету, як говорилося в рекламі. [1] Завдяки зручності, наявності безлічі монтажних функцій, високій якості зображення і звуку чотирьохканальної формат став промисловим стандартом більшості телевізійних станцій до кінця 1990-х, а в Росії використовувався і на початку 2000-х.

У 1993 році Sony випустила цифровий формат Digital Betacam (Digibeta). Формат дозволяє записувати компонентний відеосигнал розрядністю 10-біт і поданням YUV 4:2:2 з внутрікадрового компресією зображення без втрат зі швидкістю 90 Мбіт / с із застосуванням (ДКП). Розмір кадру в NTSC - 720 × 486, в PAL - 720 × 576, також можна запис допускається запис чотирьох цифрових звукових каналів з параметрами запису 48 кГц / 20 біт (ІКМ) та додатково лінійний тайм код.

У 1996 році з'явився формат Betacam SX повністю сумісний з касетами Betacam SP зі стисненням MPEG-2 4:2:2 Profile @ ML (цифровий потік 18 Мбіт / с) і поліпшеними можливостями для копіювання та оцифрування. Формат Betacam SX дешевше формату Digital Betacam. Касети S типу вміщають до 62 хвилин запису, а L-типу - до 194 хвилин.

Як подальший крок в удосконаленні Digital Betacam у 2001 році на професійному ринку з'являється формат MPEG IMX. Формат мав вищі значення цифрового потоку, ніж Betacam SX: 30 Мбіт / с (ступінь стиснення 6:1), 40 Мбіт / с (ступінь стиснення 4:1) або 50 Мбіт / с (ступінь стиснення 3.3:1). На відміну від більшості інших варіантів застосування MPEG-2, в IMX використовується тільки внутрікадрового кодування.

У 1997 році Sony випускає на ринок комплекс для виробництва телепередач і кінофільмів для телебачення високої чіткості (HDTV) з відео HDCAM. Комплекс, що включає в себе цифрові кінокамери, монітори, видошукачі, засоби для запису і трансляції. Він існує в двох видах HDCAM SR і HDCAM (в галузі кінематографії система HDCAM застосовується під торговою маркою CineAlta і позиціонується як альтернатива 35-мм кіноплівки). HDCAM використовує 8-бітну (3:1:1) цифрову відеозапис з компресію (ДКП), з розміром кадру 1440 × 1080 пікселів і підтримкою форматів 1080/50i, 59,94 i, 25p, 29,97 p, 23,98 p, 24p. Потік даних 144 Мбіт / с. HDCAM SR, представлений в 2003 році, має повне вирішення високої чіткості 1920 × 1080, можливість запису відео дуже високої якості 10 біт 4:2:2 або 4:4:4 RGB, використовується компресія MPEG-4 Part 2 Simple Studio Profile. У відеомагнітофонах HDCAM SR застосовуються декілька режимів запису SQ - 440 Мбіт / с і HQ - 880 Мбіт / с, SR Lite - 220 Мбіт / с для 60i і 183 Мбіт / с для 50i.

Порівняння форматів сімейства Betacam:

Betacam SP

Професійний формат Betacam SP («SP» від англ. «Superior Performance» - вища якість) вийшов в 1986 році з невеликими технічними поліпшеннями, такими як підвищення роздільної здатності, поліпшення характеристик магнітної стрічки та впровадження нової збільшеної 90-хвилинної касети. З появою формату запису Betacam SP (BVW-75 і ін), різко зменшився розмір відеоносіїв, що викликало справжній переворот в відеовиробництва. Касетна конструкція дозволила оперативно змінювати відеострічки, а новітня технологія "швидкого старту" дала можливість відтворювати будь-які стрічки з різними магнітними характеристиками практично відразу, без будь-яких попередніх налаштувань і ручної заправки стрічки в тракт - достатньо було просто вставити касету, як говорилося в рекламі. [1] Завдяки зручності, наявності безлічі монтажних функцій, високій якості зображення і звуку чотирьохканальної формат став промисловим стандартом більшості телевізійних станцій до кінця 1990-х, а в Росії використовувався і на початку 2000-х.

Betacam SX

Betacam SX формат цифрової професійної відеозапису сімейства форматів Betacam, представлений корпорацією Sony в 1996 році і позиціонується як більш дешева альтернатива Digital Betacam.

Betacam SX використовує стандарт дискретизації відеосигналу 4:2:2, що в порівнянні з іншими аналогічними системами, які використовують кодування 4:1:1 або 4:2:0, дає краще колірне дозвіл і дозволяє застосовувати різну пост-продакшн обробку, наприклад, таку як хромакей.

Формат Betacam SX є додатком основного рівня студійного профілю MPEG-2 422P @ ML, орієнтованим на область телевізійної журналістики та виробництва програм новин. У форматі використовуються групи зображень з двох кадрів: кадру типу I і кадру типу B. У кадрі типу I використовується тільки внутрікадрового кодування, він незалежний від інших зображень послідовності кадрів. Але кадр типу B кодується з використанням двонаправленого передбачення, тому для його декодування потрібні дані і з попереднього, і з наступного відеокадрів. Для лінійного монтажу потоків відеоданих без процедури декомпресії і подальшої повторної компресії змонтованих сигналів специфікація MPEG-2 передбачає BU-кадри з використанням однонаправленої передбачення. Для передбачення може використовуватися будь сусідній I-кадр. Якщо відповідно до обраної точкою монтажного переходу B-кадр повинен втратити будь-якої з опорних кадрів, то цей B-кадр повинен бути перекодований і заново записаний на стрічку як кадр типу BU. Таким чином, перекодування піддається тільки один B-кадр на стику двох монтованих сюжетів, що і забезпечує практичну відсутність ефекту накопичення спотворень при послідовних монтажних операціях.

Технічну можливість такого способу забезпечує наявність головок випереджального відтворення. Компрессированний дані, що несуть інформацію про зображення околиці точки монтажного переходу, можуть бути лічені головкою випереджального відтворення та декодовані. Після цього відеокадри околиці монтажного переходу можуть бути знову закодовані і записані на колишнє місце за допомогою головки запису.

Швидкість потоку компрессированний відеоданих 18 Мбіт / с. Проте повний потік записуваних на стрічку даних становить близько 40 Мбіт / с. Ця величина крім відеоданих, з перевірочними даними для захисту від помилок (42%), також включають дані чотирьох некомпрессірованних каналів звуку (16 біт / 48 кГц) з захистом (159%). Відмінною особливістю формату Betacam SX є значний обсяг перевірочних даних, загальний усереднений їх обсяг перевищує 80%, забезпечуючи захист як від флуктуаційних шумів, так і від помилок, обумовлених випадіннями, подряпинами на стрічці і забрудненням головок.

"Quadruplex (Ampex)

Поперечно-рядкова відеозапис (quadrature scanning) - спосіб запису телевізійного відеосигналу на магнітну стрічку за допомогою магнітних відеоголовок, що обертаються на барабані, встановленому перпендикулярно руху магнітної стрічки. Найперші відеомагнітофони були побудовані саме на цьому принципі. Формати поперечно-рядкової відеозапису передбачали використання магнітної стрічки шириною 2 дюйми (50,8 мм) і в переважній більшості були стаціонарними. Чотири відеоголовка на обертовому барабані послідовно записували відеосигнал на рухомій поперек магнітній стрічці. Для синхронізації руху стрічки і барабана відеоголовок застосовувався керуючий сигнал, який записувався нерухомою магнітною головкою на окрему керуючу доріжку вздовж магнітної стрічки. Звук також записувався нерухомою головкою.

Формат Q

Основний і практично єдиний формат поперечно-рядкової відеозапису називатися 2 inch Quadruplex [1] або просто Quad. Часто його називали «формат Q» і де-факто він був загальносвітовою мовним стандартом, оскільки забезпечував безпрецедентне для своєї епохи якість зображення і роздільну здатність понад 400 твл. У СРСР були розроблені відеомагнітофони аналогічного формату, сумісні з форматом Q, що було необхідно для обміну телепрограмами. З появою похило-рядкового відеозапису, поперечно-рядкова була витіснена, особливо в галузі виробництва новин внаслідок громіздкість і величезної витрати магнітної стрічки. Також одним з головних недоліків поперечно-рядкового запису була неможливість відтворення відеозапису зі швидкістю, відмінною від швидкості запису, тому що одне телевізійне поле записувалося кількома поперечними доріжками. Одна відеоголовка записувала 1 / 16 поля зображення, а за один оборот барабана записувалася тільки чверть поля.

Відеомонтаж

Монтаж телепрограм у форматі Q спочатку здійснювався механічним шляхом, тобто розрізанням відеострічки за спеціальним шаблоном з наступною склейкою. Для точності склейки застосовувалося «прояв» магнітного запису спеціальним магнітним порошком, що дозволяло розрізати і склеювати плівку точно по доріжках відеоголовок. Надалі були розроблені відеомагнітофони, придатні для найпростішого електронного монтажу, можливого завдяки збереженню кадрів відеозапису в цифрової пам'яті.

Похило-рядкова відеозапис за рахунок іншої геометрії сигналограмми і кінематики дозволяла записувати кожне поле зображення однієї головкою, що давало можливість сповільненої, прискореного відтворення та отримання стоп-кадру. Крім того, такий метод запису дозволяв здійснювати електронний монтаж, стикуючи монтовані сцени комутацією відеосигналу від двох синхронно і синфазно працюючих відеомагнітофонів.

"Type C (Ampex і Sony)

Формат Ц, формат «C», дюймовий формат - професійний формат [1] похило-рядкового відеозапису, розроблений SMPTE для запису телевізійного відеосигналу мовної якості і використовує магнітну стрічку шириною в один дюйм (25,4 мм). У відеомагнітофонах формату «C» магнітна стрічка зберігалася на бобінах. Однак, у порівнянні з попередниками котушкові дводюймовою формату Q, формат «C» дозволяв створювати відеомагнітофони, придатні для позастудійної роботи, які можна було назвати компактними. Перші позастудійних відеорепортажі записувалися саме відеомагнітофонами формату «C». У СРСР для використання на телебаченні був розроблений відеомагнітофон «Кадр-103Ц», сумісний з імпортними аналогами формату «C». Крім того, формат «C» вперше дозволяв здійснювати повноцінний електронний монтаж і відтворення зі швидкістю, відмінною від швидкості запису, а також стоп-кадр.

Крім зображення і звуку, у форматі «C» передбачено запис тимчасового коду SMPTE для синхронізації відеозаписів з декількох відеомагнітофонів і звуку.

VCR, VCR-LP, SVR

VCR (англ. Video Cassette Recording) був спочатку розроблений компанією Philips як домашній відео формат. Ця була перша успішна домашня система відеозаписувальних касет. Пізніше з'явилися варіації даного формату: VCR-LP і SVR (англ. Super Video).

VCR формат був представлений в 1972, тільки на рік пізніше формату Sony U-matic.

VHS (JVC)

VHS (англ. Video Home System) - аналоговий формат відеозапису, розроблений корпорацією JVC і представлений на японському ринку в 1976 році. Формат VHS використовує похило-рядкову відеозапис із двома відеоголовками на барабані. З 80-х років зайняв лідірующію позицію у війні форматів з Бетамаксом від Sony і Video 2000 від компаній Gründig і Philips. Основними причинами перемоги називають відсутність ліцензійних зборів, наповнення ринку дешевими і надійними відеомагнітофонами і відмова конкурентів підтримувати порноіндустрію. Особливо широке поширення формат отримав в СРСР, з появою перших вітчизняних відеомагнітофонів і перших же записуючих дешевих зарубіжних (переважно японських) відеоплеєрів. [Джерело не вказано 135 днів]. Про події тих років і опорі японського міністерства торгівлі знятий документальний фільм «Dawn of a New Day: The Man Behind VHS» На 2002 рік, за оцінками JVC, в світі було продано понад 900 млн відеопристроїв цього формату і ще більше відеокасет. З середини 2000-х поступився лідируючу позицію цифрового формату DVD.

S-VHS (JVC)

S-VHS (Super VHS) - напівпрофесійний стандарт аналогової відеозапису, розроблений фірмою JVC як подальшого розвитку формату VHS, що дозволяє отримати кольорове зображення більш високої якості. Представлений в Японії в квітні 1987 року з першим магнітофоном HR-S7000. Особливістю формату була роздільна запис яркостного «Y» і колірного «С» сигналів замість одного композитного. Це дозволило значно підвищити чіткість і поліпшити деталізацію зображення. Для передачі роздільного яркостного і колірного відеосигналів JVC також представила стандарт S-Video, який передбачав новий роз'єм і схему передачі.

Технічна специфікація формату

• У відеокасеті S-VHS використовується стрічка шириною 1 / 2 дюйма (аналогічна стрічці VHS, тільки більш високго якості - в робочому шарі використовується кобальтірованний оксид заліза або діоксид хрому CrO2), роздільна здатність близько 400 твл, сигнал / шум близько 45 дБ.

• Ширина стрічки: 12,70 мм (½ дюйма);

• Номінальна швидкість стрічки: 23,39 мм / с;

• Швидкість стрічка-головка - 4,85 м / с

• Кожен кадр записується на 2 доріжки, ширина доріжок похилих - 49 мкм

• Смуга пропускання відеосигналу: приблизно 5.4 МГц;

• Кут нахилу доріжок - 5,96 градусів.

• Роздільна здатність: 400-420 ТВЛ (вертикальних телевізійних ліній)

• Запис Hi-Fi стереозвуку обертаються (у складі БВГ) відеоголовками

• Використання формату в професійних цілях

Тенденція до зниження критеріїв оцінки якості зображення призвела до того, що побутовий стандарт відеозапису S-VHS придбав професійний вигляд - у порівнянні з іншими професійними стандартами цей формат дуже економічний (бюджетний). Були випущені знімальні та монтажні комплекти, мають практично всі атрибути мовної техніки.

У посткомуністичній Росії стандарт S-VHS стали використовувати багато малобюджетні телекомпанії і студії виробництва програм

Використання формату для цифрового звукозапису

У 1991 році Alesis представила формат ADAT - 8-трековий систему цифрового звукозапису, що використовує касети S-VHS. ADAT магнітофон дозволяє записувати 8 доріжок нестисненого звукового матеріалу з розрядністю 16 біт (пізніше 20 біт). 120-хвилинна касета S-VHS вміщує 40 хвилин записаного звуку в стандарті ADAT.

VHS-C (JVC)

VHS-C є компактним відеокасетами у VHS форматі, представлені ​​в 1982 році і використовуються в основному для споживчого класу компактних аналогових відеокамер. Формат заснований на тих же правилах, що і в VHS, і може бути відтворений в стандартному VHS відеомагнітофоні.Даний формат значною мірою є застарілим і був замінений на цифроі відео формати, які мають менший форм-фактор.

Магнітна стрічка на VHS-C касетах намотується на одну головну котушку і для руху стрічки вперед використовуються шестерні. Магнітна стрічка також може бути перемотана вручну. Це утруднило розвиток продажів системи Betamax-то,адже геометрія Betamax касети запобігає подібному.

VHS-C касети більші, ніж Video8 касети, але сумісні з програвачами VHS касет. Більш якісніша версія VHS-C була випущений на основі S-VHS, відома як S-VHS-C, які конкурували з Hi8, найякіснішими версіми Video8. Приходом на ринок недорогих S-VHS-C відеокамер призвело до появи на багатьох сучасних відеомагнітофонах функції відомомої, як SQPB або SuperVHS квазі-відтворення, що правда не зробило істотного впливу на ринок.

У порівнянні з Video8, VHS-C мали схожу якість відео, але коротшй час виконання, 90 проти 30 хвилин при швидкості SP (для стандартних касет), 180 проти 60 для більшості керованих режимів. Хоча свого часу JVC мав 45-хвилинний і 60-хвилинний режим SP стрічку з Extra High Grade формулою(135 хвилин і 180 хвилин в EP / SLP Mode).

Станом на 2010 р., кілька VHS-C і S-VHS-C відеокамер як і раніше доступні від компанії JVC за дуже низькими цінами (~ 200 доларів США), а також засобів масової інформації як і раніше широко доступних при відносно низьких витратах.

Video8

Video8 - аналоговий формат похило-рядкового запису відеозображення на 8-ми мм магнітну стрічку, розроблений фірмою Sony. Представлений в 1985 році. Застосовувався в побутових відеокамерах. Характеризується підвищеною якістю відеосигналу і звуку щодо VHS і VHS-C, головними конкурентами на той час. Має горизонтальну чіткість 250 твл при частоті полів 50 Гц. Частотний діапазон каналу звукового супроводу 20-20000 Гц, динамічний діапазон 50 дБ. Такі параметри досягнуті шляхом запису звукового сигналу на поднесущей 1,5 МГц з частотною модуляцією.

Hi8

У 1989 році був представлений аналоговий формат Hi8, що використовують аналогічні касети, який внаслідок удосконалень магнітного шару дозволив досягти більш високої якості запису. Горизонтальна чіткість зображення - близько 420 твл. Формат Hi8 активно використовувався і був популярний аж до кінця 90-х.