- •Лекція 1. Соціальне виховання і допомога у первісному суспільстві
- •1. Архаїчний період в історії соціальної роботи
- •2. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища
- •3. Особливості соціального виховання на різних етапах первіснообщинного ладу
- •Лекція 2. Філантропічний період в історії соціальної роботи. Виникнення елементів соціальної педагогіки
- •1. Благодійність у державах Стародавнього Сходу
- •2. Соціальне виховання та суспільна опіка у Древній Греції та Древньому Римі
- •3. Релігійні вірування про виховання моральних якостей та благодійність
- •4. Зародження елементів соціальної педагогіки у творчості давньогрецьких та давньоримських мислителів. Висвітлення проблем соціальної допомоги
- •Лекція 3. Організація соціальної допомоги у середньовічному суспільстві
- •1. Християнська церква як перший соціальний інститут
- •2. Становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблем допомоги і підтримки. Педагогічні ідеї християнських теологів
- •Лекція 4. Соціальна допомога у найдревніших слов’янських общинах та київській русі
- •1. Формування гуманістичних традицій у древніх слов’ян
- •2. Форми соціальної допомоги
- •3. Основні тенденції благодійності в Київській Русі. Княжа підтримка і захист
- •4. Церковно-монастирські форми опіки
- •5. Теоретичні аспекти соціальної роботи та їх висвітлення у творах письменників княжих часів
- •Лекція 5. Соціальна робота і соціально-педагогічні дослідження в україні в епоху відродження /друга половина хv-XVII ст./
- •1. Особливості соціальної роботи в період Українського Відродження
- •2. Філантропічні функції братств України та їх продовження у братських школах
- •3. Виховання гуманізму і милосердя як одне з основних завдань козацької педагогіки. Соціальна допомога у Запорізькій Січі
- •5. Педагогічна думка епохи Відродження про виховання доброчесностей та заклики до милосердя
- •Лекція 6. Становлення державної системи благодійності у західній европі та росії (з хvi до середини хviii ст.
- •1. Обгрунтування необхідності переходу до нової системи благодійності
- •2. Соціальна допомога у Західній Європі
- •3. Висвітлення проблем суспільної гармонії та державного виховання у соціально-педагогічній творчості
- •4. Церковно-державна благодійність у Росії
- •Лекція 7. Виникнення соціальної педагогіки як окремої галузі знань. Характеристика провідних концепцій соціалізації особистості
- •1. Розвиток провідних напрямів соціально-педагогічних досліджень хvііі-хіх ст.
- •2. Створення Джоном Локком першої світської системи виховання та концепції усунення бідності
- •3. Ідея вільного та природовідповідного виховання в творчості Жан-Жака Руссо
- •4. Соціально-педагогічна діяльність зі створення філантропічних навчально-виховних закладів (філантропіни Базедова, “Новий інститут” Оуена, виховне товариство дворянських дівчат Бецького)
- •5. Характеристика соціально-педагогічних експериментів й.Г. Песталоцці
- •6. Реалізація ф. Фребелем ідей соціалізації дитини в умовах дитячого саду
- •7. П. Наторп як засновник соціальної педагогіки. Історичні аспекти виникнення терміну
- •Лекція 8. Соціально-педагогічні дослідження в україні в кінці хviii- поч. XX ст.
- •1. Основні напрями соціально-педагогічних досліджень
- •2. Проблема щастя людини та гармонійного розвитку в творчості г.С. Сковороди. Висвітлення шляхів запобігання бідності
- •3. Т.Г. Шевченко про соціальне виховання
- •4. Соціально-педагогічні ідеї к.Д. Ушинського
- •5. М.І. Пирогов про необхідність зв’язку школи з життям
- •6. Філантропічна діяльність о. Духновича, х. Алчевської, м. Корфа
- •7. Соціально-педагогічні погляди с. Русової
- •Лекція 9. Основні тенденції розвитку благодійності у західній європі, росії та сша (з кінця хviii до поч. XX ст.)
- •1. Реформування системи опіки в епоху Просвітництва та розвитку нового суспільного устрою
- •2. Оформлення наукового етапу соціальної роботи у XIX ст.
- •3. Державна благодійність у Росії у другій половині хvііі – першій половині XIX ст.
- •Лекція 10. Соціальна допомога в україні в кн. XVIII- на поч. XX ст.
- •1. Суспільна опіка на територіях підросійської України
- •2. Соціальна допомога в Галичині (на західноукраїнських землях)
- •3. Приватна благодійність в Україні. Філантропічна діяльність Андрея Шептицького
- •Лекція 11. Розвиток соціальної педагогіки в період наукової революції XX ст.
- •1. Зарубіжні педагоги-реформатори поч. XX ст. Про громадянське виховання та вплив середовища на формування особистості
- •2. Втілення Янушем Корчаком соціально-педагогічних ідей у “Будинку сиріт”
- •3. Розвиток соціальної педагогіки в Росії в першій чверті XX ст.
- •4. Соціально-педагогічні ідеї а.С. Макаренка
- •5. В.О. Сухомлинський як соціальний педагог
- •Лекція 12. Розвиток системи соціальної допомоги у радянській україні
- •1. Аналіз системи соціального забезпечення в перше десятиріччя після встановлення Радянської влади в Україні
- •2. Завершення формування української радянської системи соціального захисту в 30-ті роки
- •3. Соціальна допомога в роки другої світової війни та повоєнний час
- •Лекція 13. Актуальні проблеми соціальної роботи та соціальної педагогіки на сучасному етапі
- •1. Розвиток соціальної роботи в незалежній Українській державі.
- •2. Аналіз предметної сфери соціальної роботи/соціальної педагогіки
- •3. Зарубіжний досвід організації соціальної та соціально-педагогічної роботи
- •4. Професійна підготовка соціальних працівників / соціальних педагогів в Україні
6. Реалізація ф. Фребелем ідей соціалізації дитини в умовах дитячого саду
Фрідріх Фребель – (1752-1852) німецький педагог, теоретик дошкільного виховання, послідовник Й.Г.Песталоцці – визнаного представника соціальної педагогіки. Своєю ідеєю виховання дітей дошкільного віку в колі ровесників, для чого доцільним є створення спеціальних закладів, зробив істотний внесок у розвиток соціальної педагогіки. Народився він у Тюрінгії в сім’ї пастора. Початкову освіту здобував дома, потім у брата матері. 15-річним юнаком був відданий на три роки до лісника, у якого вивчав різноманітні твори з природознавства і математики. Потім відвідував лекції в Йєському університеті. У 1805 році Фребель працював у Песталоцці в Івердоні і знаходився під сильним впливом його педагогічних ідей. У 1817 р. Фребель відкрив у себе на батьківщині в Кейльгау (Тюрінгія) виховний заклад для дітей шкільного віку, в якому намагався втілити педагогічні принципи Песталоцці. У 1837 р. відкрив перший дитячий садок, де на практиці розробив методику дошкільного виховання. Основна мета дитячого саду сприяти розвитку природних особливостей дитини: дитина рослина, яка розвивається (звідси і назва закладу). Вихователь повинен бути у ньому садівником. Формулюючи завдання дитячого саду, Фребель відзначав, що він має не лише прийняти під нагляд недозрілих ще для школи дітей, але й зміцнити тіло, вправляти їх почуття, зайняти їх душу і розумно знайомити їх як з природою, так і з людським суспільством. Цінними для соціальної педагогіки є також думки Фребеля щодо самовиховання. Вважаючи природу і людину творінням Бога, він вважав, що в людині треба розвивати її божественну сутність, спонукати її пізнавати себе, Бога та природу. Велика заслуга Фребеля полягала також у тому, що він відзначив величезне розвивальне, виховне та освітнє значення дитячої гри. Вважав, що саме у грі найкраще проявляється творчість і самодіяльність дитини, що однак, не виключає керівного впливу дорослих на ігри дітей. Надаючи великого значення самодіяльності, Фребель підкреслив роль вправ у шкільних заняттях. При цьому наголошував на потребі розвитку дитини, вважаючи знання – засобом досягнення мети. Приділив значну увагу підготовці дітей до майбутньої діяльності, до праці. Цій меті служили різні ігри, особливо ті, які пов’язані з використанням різноманітних будівельних матеріалів. Фребель цілком справедливо вбачав у дитинстві найважливіший період підготовки до майбутньої трудової діяльності. Соціально-педагогічні погляди Фребеля щодо створення дитячих дошкільних закладів, де б найкраще задовольнялись потреби дітей у діяльності та спілкуванні, розвитку та знайомству з людським суспільством, у подальшому підтримували і доповнювали свіжими ідеями Марія Монтессорі, Софія Русова та інші представники соціальної педагогіки.
7. П. Наторп як засновник соціальної педагогіки. Історичні аспекти виникнення терміну
На початку XX ст. в педагогічній теорії і практиці гостро постала проблема демократизації освіти і наповнення її реальним змістом, що відповідає досягнутому рівню культури. 3 ідеєю інтеграції виховних сил суспільства з метою поширення просвіти серед народу, за всезагальну педагогізацію громадськості виступив Пауль Наторп один із основоположників соціальної педагогіки. У 1899 році він опублікував книгу "Соціальна педагогіка”, яка була перекладена на багато мов світу. У ній він обґрунтував поняття “соціальна педагогіка”: “Людина стає “людиною” тільки в людському суспільстві. І навпаки: існує і розвивається людське суспільство виключно завдяки людській освіті її членів... Щоб втримати в пам’яті ці необхідні взаємостосунки між суспільством і освітою, ми використовуємо вираз “соціальна педагогіка”. Індивідуалістична педагогіка рахувалась би тільки з окремим індивідом і з індивідуальним впливом на нього, як засобом виховання і освіти. Але будь-яке виховання окремого індивіда іншим індивідом повинно підкорятися незрівнянно більш могутньому виховному впливу, який виявляє суспільне життя на всіх, що беруть в ньому участь. Основні умови виховання індивіда перебувають в житті суспільства. Таким чином, індивідуалістична педагогіка вимушена звертатись до соціальної педагогіки і тільки за участю останньої може бути науково і практично обґрунтована” (9, с.301). Концепцію соціальної педагогіки як галузі педагогічної науки розвивали з філософського боку П. Барс та П. Наторп. Цей напрям ототожнили з теорією суспільного виховання. Інший напрям емпіричний досить чітко виклав у своїй праці П.Бергемен “Соціальна педагогіка, що спирається на досвід”. Він вказував на значний вплив оточуючого середовища на молодь і позашкільні виховні заклади. Проте на перше місце ставив родину. Він вважав, що школа не може виконати свої функції, якщо при місцевих владах не створити виховних рад з правом втручання у виховну діяльність родин з метою захисту прав дітей аж до позбавлення батьківських прав. Прийнято вважати, що започаткував соціальну педагогіку як окрему галузь знань, німецький філософ, педагог Пауль Наторп, він намагався визначити її суть, поняття, категорії. Сам термін “соціальна педагогіка” ввів німець Ф.В.А.Дістервег реформатор народної освіти і творець нових програм з підготовки вчителів, що викладені у праці “Посібник до освіти німецьких вчителів”. Спираючись на педагогічні погляди Й.Г.Песталоцці, А.Дістервег вказував на роль освіти і школи у розвитку середовища та необхідність підготовки вчителя до роботи у ньому. Соціальну педагогіку він називав “засобом діяльності вчителя у середовищі”. А.Дістервег стверджував, що саме вчителі несуть відповідальність за виховання в учнів соціальних умінь. За іншими літературними джерелами, першим, хто використав цей термін, був К. Магер, який спеціально досліджував соціальні аспекти освіти і виховання. Він зазначав, що соціальна педагогіка це досить широке поняття, яке передбачає виховання суспільства в цілому. На початковій стадії розвитку соціальної педагогіки як теорії і методики виховної справи, вона скеровувалася на поширені кризові явища бездомність дітей, дітей-сиріт, та ін., виконуючи функції соціальної роботи. Ця соціальна допомога включала в себе педагогічну частину у випадках опіки над дітьми чи підлітками та виховний вплив на об’єкт турботи. Вважалося, що соціальна педагогіка повинна не лише задовольняти базові потреби, але й формувати відповідальність за своє життя, самостійність, вміння і бажання діяти, вчитися навичкам життя у суспільстві. Отже, на початку соціальна педагогіка займалася насамперед сиротами, але охопила інші верстви населення після введення принципу обов’язковості освіти. На її розвиток вплинули культурні зміни, їх доступність до поширення, поява мас-медіа. До виховних впливів школи і родини додалося безліч інших від бібліотеки до кінотеатрів, що є типовою ознакою індустріалізованого суспільства. З кінця XIX ст. соціальна педагогіка розвивалася переважно у руслі вирішення суто соціальних проблем періоду війн і дезорганізації суспільства.
