Іу.Методична розробка: свято "обжинки"

На столах — скатертини, хлібні вироби з, борошна нового врожаю, на стіні — вишиті рушники, в центрі — український вишитий килим.

Вихователь. Рум'яна і кругла паляниця чимось подібна до сонячного світила. Поряд із хлібом народ завжди ставив сіль. Народне прислів'я говорить: "Без солі не смачно, без хліба не ситно". Тому сіль і хліб, що діставалися людям важкою працею, вважалися дорогим набутком і завжди шанувалися в народі. Без хліба немає життя. Недаремно у слів "жито" і "життя" — один корінь,

Виріс у полі на добрій землі,

Місце найкраще знайшов на столі.

Дорогі гості, батьки, діти! Запрошую вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире та бесіду мудру — на свято першого снопа та стародавній народний звичай святкування закінчення жнив — обжинки.

1 -й вихованець.

Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.

Наша мати-пшениченька золоту сорочку тче.

А в тій золотій сорочечці, як маля,

Буде красуватися, буде усміхатися вся земля.

Подивлюся я навкруг — поле колоситься,

Урожай наш, урожай — золота пшениця.

2-й вихованець.

Так хай же щедро наривається соком

І колоситься золотистій сніп!

І хай же родить більше з кожним роком

Його величність—годувальник-хлібі!

Господиня. Коли жито, ячмінь і пшениця дозрівають, то господиня бере хліб-сіль, громичну свічку та йде в поле заживати ниву. На узбіччі вона зупиняється і тричі кланяється ниві, промовляючи: "Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати". Жнива починали в "легкі" дні — вівторок, п'ятницю. Бажано також, щоб це збігалося з новим місяцем. Господиня трьома захватами лівої руки стинала одну жменю, потім другу і клала їх навхрест на узбіччі. Ці жменьки мали тут пролежати до кінця жнив. Третій жмуток несла додому, ставила на покутті, під образами. Перший сніп

обмолочували окремо: зерна з нього святили у церкві, а перед сівбою їх змішували з насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Часом зажинки робили, в присутності священика.

Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: коли дозрівав хліб, жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колоски, завивала їх вузлом — це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні, а потім усі разом поверталися додому.

Пісня «Ой, до схід сонця»:

Ой, до схід-сонця, рано-раненько

будить матуся красну Оленку. (2 р.)

Ой встань, Оленко, годі вже спати,

вже йдуть сусіди в поле жати. (2 р.)

Ой, вийшли в поле женці з серпами,

Красна Оленка з подружечками. (2 р.)

Пшеницю спілу женці пожали,

В круглі сніпочки ще й пов'язали. (2 р.)

В круглі сніпочки густі-густенькі,

В вінки зложили в часті-частенькі. (2 р.)

Пшеницю спілу вітер гойдає,

Женчиків красних мило вітає. (2 р.)

Як женці поле вкрили квітками,

Серпи новенькі вкрили квітками. (2 р.)

Завели пісню веселу, жваву,

Пішли додому женчики браві. (2 р.)

Дівчинка.

Пшениці шумлять довкола —

Колос колосу співає,

На просторім нашім полі

Почалися вже жнива.

Хлопчик.

Вінець хліборобської праці — жнива.

І в душі твоїй снується радість.

Жнива! руки пахнуть зеоном.

Дівчинка.

Ой, сонечко вже височенько,

А жнивний час близенько,

Треба женчиків будити

Та в поле їх проводити.

Ой, женчики молоді, вставайте,

Та серпики свої нагостряйте!

Час у поле, час,

Вже ж нивонька кличе вас!

Хлопчик.

Будуть всі вони при ділі,

Не змарнують жодну мить.

Пшениці рясні доспіли,

Треба встигнути скосить.

Господар. Колись, не так і давно, з півстоліття тому, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Комбайни в Україні з'явилися лише в 30-х роках нашого століття.

Отож, за тиждень після Петра починалися жнива, на полі з'являлися люди у полотняних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках — косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба й довгий рівний покіс, як простелений рушник, лягав стрічкою за кожною косою. Збирання зернових починалося на Прокопа— 21 липня. У цей день кожен господар намагався нажати бодай один сніп. Про це свідчать численні приказки та прислів'я: "На Прокопа приготуй плечі для снопа", "На Прокопа має бути в полі копа".

Пісня "Маленькі дударі":

Встали рано до зорі

Славні друзі дударі.

Пісню гучно засурмили,

Все село оповістили.

Приспів:

ДУ, ДУ, ДУ, ДУ, ДУ,— все село оповістили. (2 р.)

День сьогодні урочистий,

Колосок дозоів пшеничний.

Низько голову схиляє, На жнива усіх скликає.

Приспів:

ДУ. ДУ, ДУ, ДУ, ДУ,— на жнива усіх скликає. (2 р.)

1-й ж е н ч и к. Жали женчики, жали, Серпики поламали, Серпики золотії, Женчики молодії.

2-й женчик.

Добрі були женці - дівчата і молодиці,

Дівчата косаті, хлопці вусаті.

Молодиці білолиці.

Дівчинка.

Говорила нивка, щоб не боліла спинка,

Ні спинка, ні голова,

Щоб була ціле літо здорова!

1-й же н ч й к.

Ой, жнися, загоне, жнися,

На мене не дивися,

Бо я женчик маленький,

А в мене серпик тупенький.

2-й женчик.

Ой, жни, дівча, пшениченьку,

Та й не думай собі,

Буде тая пшениченька

На коровай тобі.

2-й женчик.

А як будеш, дівчинонько,

Думати, гадати,

Буде твоя пшениченька

В полі зимувати.

Дівчинка.

Дивувалися ліси,

Де поділися вівси,

Женчики позжинали

Залізними серпами,

Залізними косами,

Біленькими руками.

1-й ж е н ч й к.

Обжинали ми ту ниву,

Як яру, так озиму,

Обжинали пов'язали,

На копички поскладали.

Пісня "Вийшли в поле косарі":

Вийшли в поле косарі

Косить рано на зорі.

Приспів:

Гей, ну-те косарі, бо не рано почали.

Хоч не рано почали,

Та багато утяли.

До обіду покосили,

Гострі коси потупили.

Приспів.

По обіді спочивали,

Гострі коси поклепали.

Приспів.

Увечері холодком

Йшли додому всі рядком

Приспів.

Господар. А хто з вас їв хліб від зайця? В давні часи хлібороб залишав від сніданку, що брав із собою в поле, шматок житнього хліба на гостинець дітям. І говорив дітворі: "Це хліб від зайця".

А тепер і ви покуштуйте чорного хліба з сіллю від зайця та запийте водою. Адже недарма в народі кажуть: "Хліб, сіль та вода - богатирська їда". (Дає всім хліб, сіль і воду. Підходить до господині). А чому ти зажурилась?

Господиня. Згадую про жінок, що виходили на ниву з серпами, жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали:

Вгору, сонечко, вгору,

Хай я нивоньку дожну.

Ой, лане-ланочку,

Скажи ж мені правдочку,

Чи будемо ми в кінці,

Чи будемо ми в вінці?

Ой, будем, доню, будем,

Лише нивоньку дожнем!

Увечері, коли вже зайде сонце, натомлені тяжкою працею женці йдуть додому і співають:

Ой, заспіваймо, хай дома почують,

Хай нам вечерять готують.

Утомила нас та широкая нива,

Що тепер нам і вечеря не мила.

Ой, не так нива, як високії гори,

Ой, не так гори, як велике жито,

А вже ж нам спину, як кілком перебито.

Коли вже кінчалися жнива, женці залишали трохи недожатих стебел з колосками: "Спасові на бороду", їх обв'язували червоною ниткою і прикрашали живими квітами. "Борода" стояла до кінця жнив.

Пісня «Гей, ставаймо в коло, дівчата»:

Гей, ставаймо в коло, дівчата,

Будемо снопа прибирати,

Будемо снопа прибирати,

Квіточками рясно квітчати.

Квіточками рясно квітчати,

Ще й стрічками переплітати,

Щоб увесь народ дивувався:

Який у нас снопок удався. (2 р.)

Височенький, ще й ваговитий,

Кожен колос зерном налитий. (2 р.)

Господня.

Борода наша гарна, пишна.

Сидять ворон на коні,

дивується борода.

Ой, диво мені, вашій бороді.

Ой, паночку наш — Обжинки у нас.

Збирайтеся, збирайтеся,

На свято чим скоріш,

Женчики всю пшеницю, жито пожали,

По колосочку збирали,

У снопи зв'язали

Та й в кілочки складали!

І на нашій нивці сьогодні обжинки.

Хлопчик.

В нашої господині та золота брама,

Мальовані одвірки, зробим сьогодні обжинки!

Дівчинка.

А чия ж це борода червоним шовком обвита?

Хлопчик. А це ж наша борода червоним шовком обвита!

Сидить півень на коні, дивується бороді.

Входить Півень, іде до бороди, роздивляється.

Півень.

Ой, диво мені, ой, тій бороді,

Не велика, не мала,

Не сива, не гніда,

Яку того діда.

А сріблом, золотом улита.

Ось тобі, борода,

Хліб, сіль та вода!

Щоб на той рік ще більш уродила!

Входить Перепілка.

Хлопчик.

Перепілочко мила,

Де будеш ховатись?

Нема жита, ні пшениці

На нашій нивці.

Л і в ч й н к а.

Перепілонько мила,

Де будеш ховатись?

Ми жито, пшеницю пожали,

І в снопи поскладали. -

Перепілка.

Діти мене сховають, які в "Перепілоньку" грають.

Гра "Перепілка".

Дівчинка.

Кінець нивоньці, кінець,

Сплели із жита вінець,

Взяли сніп на пожиток,

Нарядили із нього обжиток.

На потіху дітворі

Поставили у дворі.

Вихователь. Коли зав'язують "бороду", то під нею пролазять хлопці, щоб бути багатими і щасливими. А дівчата качалися біля "бороди", щоб не боліла спина і легко було жати наступного року, і приказували:

Ой, нивко, нивко,

Верни нашу силу,

Ми на тобі жали,

Силоньку положили!

Живо, женчику, живо,

Дожинай ниву,

Будемо плести віночки

З золотої пшенички.

Нарешті дожато останню нивку, снопи пов'язано і складено в полукіпки. Час зрізувати "бороду" і плести обжинковий вінок — символ щедрого врожаю і успішного завершення жнив.

Кінець нивоньці, кінець

Будемо плести вінець.

То з жита, то з барвінку,

На хорошую дівку.

Наші женчики з поля йдуть,

На двір голосок подають.

То не голосок, то женці,

Привели дівчинку у вівці.

Добра була нива,

Сто кіп жита зродила,

Сто кіп і сніпочок,

Мені на віночок.

Танець "Віночок".

Котився віночок по полю,

Просився хазяїну в стодолу:

"Пускайте, хазяїне, в стодолу,

Вже я набувся на полі,

Буйного вітру начувся,

Ранньої роси напився,

Я не довго полежу,

Зараз в поле побіжу".

В нашого господаря

Та золота брама,

Мальовані одвірки.

Зробили господареві обжинки.

Відчиняй, господарю, ворота,

Бо йде твоя робота.

Як ти мене, господарю, збережеш,

То великі урожаї збереш —

Із одного колосочка

Виросте житечка повна бочка.

Пісня "Відчиняй же, господарю":

Відчиняй же, господарю,

ворота, ворота,

бо несемо віночок

з золота, з золота.

Застеляй же, господине,

обруси, обруси.

Ой, щоб наш же віночок

не трусив, не трусив.

Бо ж буде той віночок

трусити, трусити.

То й не буде пшениченька

родити, родити.

Повісимо той віночок на стіну, на стіну,

щоб родила пшениченька

на славу, на славу.

Хлопчик. Кладемо хліб на хліб, старий на новий, щоб не було безхлібниці.

Дівчинка. А тепер за віночок дайте рублика на таночок.

Господар. Дякую за роботу вашу, за те, що співали, що хліб святий вшанували.

А обжинковий вінок повісимо в хаті на стіні й збережемо до осені, щоб цим зерном сіяти озимину.

Женчик.

Довіку, земле, молодій

На радість нам і нашим дітям.

Пахучий хліб — то щедрий дар землі

За труд і розум доблесній людині.

Він — наша гордість, наше майбуття,

Він — наша творчість і мета велика.

Господиня. Запрошуємо всіх за столи. Вас чекає коровай та пиріжки, печиво й тістечка, випечені з борошна нового врожаю.

2-й ж е н ч й к.

Коровай під сонцем ріс:

Пахне сонечком він красним,

І промінням теплим, ясним,

Пахне полем, колосками,

Цей хороший коровай,

В ньому труд і тата й мами,

Що збирали урожай.

Працьовитими руками пахне красень-коровай.

Хто добро в душі плекає,

Хлібом-сіллю привітає

У Локачах кожен Вас!

Хлібом-сіллю привітає

На Волині кожен з нас!

Пісня “Зелене жито”

У.Сценарій «З чого починається Батьківщина»

Мета заходу: Виховання любові до Вітчизни.

На столі - альбом «Батьківщина». Хтось із дітей перегортає і називає його сторінки.

Діти. 1-й. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.

2-й. Для людей відкрита наша хата біла,

Тільки б жодна кривда в ній не згоріла.

3-й. Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі,

Ведуча. Сьогодні ми з вами в нашій світлиці поведемо розмову про найдорожче серцю кожної людини - Батьківщину. Зробимо це у вигляді усного журналу.

Що таке Батьківщина?

Ведуча. «Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них звучать вагомо і живуть довго. Інші з часом стираються, темніють, як мідяки, і щезають з пам'яті людської. Але є слова, які можуть зникнути лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить прекрасне і просте слово - Батьківщина. Воно вічне, як вічний народ», - ці слова належать поетові В. Симоненку. Ми часто чуємо словосполучення «рідна земля», «рідний край». Що означають вони? Чому вони для нас найдорожчі? Послухаємо вірші.

Діти. 1-й.

Що таке Батьківщини?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата.

Під тополями хата.

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця,

Серед лугу лелека

І діброва далека,

І веселка на лісом,

І стрімкий обеліск...

2-й. Україно, земле рідна.

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна,

Ти, як мати, найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,

Ти і взимку найтепліша -

Наша отча сторона,

3-й. Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

4-й. У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає,

І ріки - потоки, мов струни течуть,

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах.

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях.

5-й. Тут мамина пісня лунає і нині,

Й підхопили поля і гаї,

її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

6-й. Одна Батьківщина, і більше не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

(Звучить пісня «Наша славна Україна»)

Ведуча. Отже, діти, Батьківщина - це наш рідний край, наша Україна. Це земля, на якій ми народилися, наші батьки, дідусі й бабусі, де поховані наші предки. Тому вона для нас - свята. Батьківщина - це найдорожче, найсвітліше, найрідніше, найкраще місце на землі, все те, що ми найбільше любимо і шануємо своїм серцем.

Ведуча. Україну часто називають Матір'ю. Батьківщина, як і мама, - одна, найрідніша. Вони для людини - як два крила у птаха, що дані для польоту. Батьківщина для нас починається з мами.

Матері... З першої миті життя схиляються над нами їхні обличчя. У тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляються матері у своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Мама народжує не лише тіло дитини, народжує й душу. Разом з маминою колисаночкою в неї вливається ніжність і доброта. Дитина не розуміє маминих слів, але, як весняна земля, ловить рясний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу і стає ніжною, як квіточка, що простягає свої пелюстки до сонечка.

Батьківщина починається також із дужих батьківських рук, готових завжди підтримати, з мудрого батькового слова. Мати й батько - найдорожчі для нас люди. «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре було тобі і довголітнім ти був на землі», - вчить Біблія.

Батьки... Все життя вони піклуються про нас, навіть тоді, коли ми вже дорослі, бажають нам добра і щастя, сподіваються, що ми будемо жити гідно серед людей і творити добро. Слово «Батьківщина» бере початок від слова «батьки». Подаруємо їм, нашим найріднішим, пісню «На калині мене мати колихала».

Ведуча. Рідна земля - це казковий світ дитинства і юності. Це невичерпне джерело, що все життя живить душу людини добром і світлом, куди б потім не завели її шляхи долі. І в тому дитинстві - рідна хата, наша берегиня. Біла хата у вишневому садку... Біла барва в Україні - символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси.

У кожній українській родині найголовнішими були ідеали добра і справедливості. Родина до родини - складається народ України. Українська хата - це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля. Тому й уявляється українська хата величезною, де долівка - земля, стіни - гори і ліси, а стеля - небо з зірками.

(Звучить запис - пісня у виконанні Н. Матвієнко «... Без коріння саду не цвісти...» На фоні музики ведуча читає далі слова»)

У цій хаті народжувались люди, вік вікували і помирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. У ній корінь нашого роду, все довічне, як життя, святе, як мамина пісня. Той корінь - то наші предки, наша історія, наше минуле, без якого немає майбутнього. Як у пісні:

З роду в рід кладе життя мости,

Без коріння саду не цвісти,

Без устремління човен не пливе,

Без коріння сохне все живе...

Тож торкнемось серцем нашої історії.

Мій край - моя історія жива. Читець:

Є щось святе в словах «мій рідний Край».

Для мене - це - матусі пісня ніжна,

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той колисковий у тихім лузі гай.

Його історія... В пій стільки гіркоти!

І тим рідний мечі ти, краю рідний,

Що вже назад поламані мости,

І день встає, як райдуга, погідний.

Ведуча. З гіркотою згадуємо минуле України. Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й нещасливі сторінки. На долю нашого народу випало більше трагічних. Русь-Україна - наша предковічна прадідівська земля. Вона відома всьому світові багатими землями, хлібом-сіллю, піснею, добрими людьми. Так склалось, що споконвіку наші природні багатства були ласим шматком для сусідів. Вижити, вистояти в боротьбі проти їхніх зазіхань - було найголовніше для українців.

Звучить пісня «Рідний край».

Україна була весь час у ярмі. Багатства розграбовані, люди -поневолені..

Ведуча. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина має славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася. Довгим і тернистим був шлях до омріяної волі. І ось збулось. 24 серпня 1991 року Україну проголошено незалежною демократичною державою. Відроджується і мова, і культура, і традиції.

Ведуча. Важко знайти ніжні й сердечні слова, які не були б вже сказані про Вітчизну. Велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях.

Наша любов до рідної Вітчизни - творча любов. Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а гой, хто своєю копіткою, щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою Батьківщину.

Ведуча. Ми прощаємося з вами. Дякуємо за добре слово і гарну пісню.

77