5.3. Внутрішнє та зовнішнє середовище організації

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище, де працюють менеджери, містить в собі корпора­тивну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура повинна відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії фірми.

Культуру можна визначити як набір базових цінностей, переконань, різних угод і норм, які поділяються всіма членами організації. Це свого роду система загальних цінностей і припущень про те, що і як робиться на фірмі. Усвідомлення культурних традицій дозволяє новим членам організації пра­вильно мислити, відчувати, розуміти оточуючих. Зазвичай виділяють три рівні корпоративної культури. Самий верхній, поверховий рівень складають видимі об'єкти: манера одягатися, правила поведінки, фізичні символи, орга­нізаційні церемонії, розміщення офісів. Все це можна побачити, почути або зрозуміти, спостерігаючи за поведінкою інших членів організації.

Другий рівень — це загальні цінності й переконання, які свідомо роз­діляють і культивують члени організації. Це проявляється в їхніх розпо­відях, мові, символах, які використовуються. Деякі цінності укоріню­ються в корпоративній культурі настільки глибоко, що співробітники просто перестають їх помічати. Ці базові, основоположні припущення та переконання і є суттю корпоративної культури. Саме вони керують пове­дінкою та рішеннями людей на підсвідомому рівні. Культура багатьох організацій грунтується на припущенні про те, що кожен індивід нама­гається на високому рівні виконувати доручені йому обов'язки. В таких організаціях співробітники мають більшу свободу і більшу відпові­дальність, колеги довіряють один одному і працюють спільно.

Американські економісти Мескон М., Альберт М. та Хедоурі Ф. ви­діляють такі основні внутрішні змінні в будь-якій організації, як цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники) [70, с. 89-95].

Цілі — це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат, якого намагається досягнути група працюючих разом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організацій.

Структура — це логічні взаємовідносини рівнів управління та видів робіт, які дозволяють найбільш ефективно досягти цілей організації.

Завдання — це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією та людьми.

Технологія — це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, облад­нання, сировини) у вихідні (продукт, виріб). Історично технологія формува-

лася в процесі трьох переворотів: промислової революції, стандартизації, механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем. Британська дослідниця управління Джоан Вудворд поділила технологію на три категорії:

1. Одиничне, дрібносерійне або індивідуальне виробництво.

2. Масове або великосерійне виробництво.

3. Технології безперервного виробництва.

Згідно з підходом американського соціолога ДжеймсаТомпсона, мож­на виділити [70, с. 97]:

1. Багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля).

2. Посередницькі технології (наприклад, банківська справа) — це посе­редницька технологія, яка пов'язує вкладників і тих, хто бере займи в банку.

3. Інтенсивні технології характеризуються застосуванням спеціаль­них прийомів, навичок або послуг (наприклад, монтаж кінофільму).

В Україні виділяють індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масовопоточні технології.

Люди — найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль виз­начається здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера.

Внутрішні змінні, взаємопов'язані між собою, утворюють системну мо­дель (рис. 5.З.).

Рис. 5.3. Системна модель внутрішніх змінних

Внутрішнє середовище організації представлено функціональними сферами, які є загальними для всіх типів організації.

Кадрова функція ~ це забезпечення виробничої та інших сфер людсь­кими ресурсами (найм, підготовка та перепідготовка). Виконання всіх уп­равлінських дій, які пов'язані з соціальною сферою: оплата, добробут і умови найму.

Фінанси та бухгалтерський облік — це грошові аспекти бізнесу, в т. ч. управління засобами (витрати, зміна грошової маси). Бухгалтерський облік — збір, обробка та аналіз фінансових даних.

Забезпечення ресурсами — здійснення та удосконалення системи ма­теріально-технічного забезпечення організації матеріалами, напівфабри­катами, машинами та енергетичними ресурсами.

Виробнича функція — забезпечення функціонування виробничого про­цесу в залежності від мети виробничої функції. Прийняття рішень у сфері технологій, організації, календарного планування, виробництва, а також контролю якості (всі ці багаточисельні завдання входять в оперативно-виробниче управління).

Функція розвитку продукту та процесу виробництва — це організація проведення досліджень і розвитку процесів, розробка високих технологій, комп'ютеризація (удосконалення організації процесів). Вивчення довго­термінової динаміки розвитку продукту, як основного фактора конкуренції на ринку, здійснення інноваційної політики фірми.

Функція розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва — це розвиток інструментального господарства, ремонтних служб та служб технічного оснащення з метою забезпечення раціональних термінів фізич­ного та морального зносу технічних систем.

Маркетинг—це особливий вид діяльності з прогнозування, здійснен­ня, виявлення та задоволення бажань споживача. Виконання цих функцій для однієї організації називають мікромаркетингом, у цілому для сус­пільства — макромаркетингом. При вивченні поведінки покупців варто враховувати їх соціальні, психологічні, культурні, освітянські, вікові та інші фактори. Вони визначають необхідність створення продукту, про­блему пошуку інформації про нього, оцінку альтернатив, приймають рі­шення про покупку продукту та оцінюють його якість при експлуатації.

Зовнішнє організаційне середовище містить елементи, які знаходять­ся за межами організації, але мають на неї суттєвий вплив. Це конкурен­ти, ресурси, технології та економічні умови. Зовнішнє середовище орган­ізації ділять на два рівні: загальне середовище та середовище завдань.

Загальне середовище — це елементи, які мають опосередкований вплив на діяльність організації. Вони вміщують в собі соціальні, демографічні та економічні фактори, які однаково впливають на всі організації (збільшення темпів інфляції, зростання числа сімей, в яких працюють чоловік і жінка). Зовнішні фактори — це в основному неконтрольовані сили, які мають вплив на рішення менеджерів та їх дії і, в кінцевому підсумку, на внутрішню структуру і процеси в організації.

Зовнішній вплив на організацію можна представити як сукупність трьох основних сфер: віддаленого, промислового і оперативного впливу.

Віддалений вплив складається із серії факторів, які беруть початок за межами фірми , як правило, незалежні від внутрішньої ситуації, яка скла­лася в організації. До віддаленого впливу належать: екологічний, еконо­мічний, політико-правовий, соціально-культурний, демографічний і тех­нологічний впливи.

До виробничого впливу відносять: виробничу структуру, суперницт­во між конкурентами, вхідні та вихідні бар'єри, загроза появи товарів-замінників, вплив поставщиків та вплив споживачів.

До операційного оточення відносять конкурентну позицію, образ спо­живача, ринок робочої сили, інтереси посередників, відношення постав­ників і кредиторів.

Нагадаємо, що зовнішнє середовище організації — це сили, зовнішні стосовно до організації, які впливають на її результативність.

Функціональні сфери зовнішнього середовища такі:

Соціальне середовище. Зростання населення, розвиток культури, ос­віти визначають характер зростаючого потенційного ринку; вимірюван­ня потреби в кількості і якості благ, які споживаються (продуктів, житла, комфорту), зміна стилю життя призводить до трансформації понять зай­нятості та відпочинку, здорового способу життя, комфорту житла, а все разом — мотивація для зміни виробництва благ і послуг.

Правове середовище. Всі бізнес-організації працюють в юридичних рамках, норми права регулюють поведінку бізнес-організацій і вирішу­ють спори, конфлікти між ними і суспільством у цілому. Тому розвива­ються закони, контрактне право, захист споживачів тощо.

Державне середовище. Держава в економіці може відігравати три різні ролі: невтручання держави в процеси економіки (вільний ринок); ради­кальне втручання в економіку (соціалізм і комунізм); прагматичне втру­чання, тобто узгодження політичних поглядів, індивідуальної ініціативи, прибуткової мотивації, ринкових сил (ринок, що регулюється).

Політичне середовище. Внутрішній ринок знаходиться під впливом політичних подій і рішень, аналогічно цьому політичні фактори можуть впливати на операції в сфері міжнародного бізнесу.

Технологічне середовище. Динаміка попиту і пропозиції на ринку праці, ресурсів і фінансів впливає на темпи інноваційних процесів у технології. Сили конкуренції стимулюють процес розвитку технологій.

Економічне середовище. Процеси виробництва продукції та послуг зав­жди знаходяться в конкретному зв'язку з економічним середовищем: рівнем зайнятості, платіжним балансом, темпами економічного росту.

Ресурсне середовище. Економісти вважають, що ресурси, які спожива­ються людством, завжди обмежені. Цей принцип можна вважати правиль­ним, якщо мова йде про ресурси, які не вимагають глибокої переробки. У випадку, якщо використовуються високі технології і ресурсами є квазічас­тинки та компоненти енергії, то можна стверджувати, що ресурси на землі необмежені. Проблемою виробництва є інший аспект: навчитися отри­мувати необмежену кількість ресурсів, не порушуючи при цьому стійкості та рівноваги параметрів навколишнього середовища, які визначають три­валість перебування людства на землі.