22. Сутність та умови процесу інституціоналізації (поняття та етапи інституціоналізації, уявлення про еволюцію соціальних інститутів).

Інстітуціоналізáція — процес визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх в систему, здатну діяти у напрямі задоволення деякої суспільної потреби.

Этот процесс состоит из нескольких стадий: 1) возникновение потребностей, которые можно удовлетворить только в результате совместной деятельности; 2) появление норм и правил, регулирующих взаимодействие по удовлетворению возникших потребностей; 3) принятие и реализация на практике появившихся норм и правил; 4) создание системы статусов и ролей, охватывающих всех членов института. 23.Функціонування соціальних інститутів (універсальні функції соціальних інститутів, явні та латентні функції, функції соціальних інститутів в умовах сучасної України).

Кожен соціальний інститут виконує специфічну функцію. їх сукупність формує загальні функції. Основоположними і найбільш значущими серед них є:

— регулятивна функція — полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки,

санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки);

— функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу;

— інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства;

— комунікативна функція — спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності.

Якщо цих умов не дотримуватися, соціальні інститути стануть дисфункціональними, у їх роботі виникнуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспільство. Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:

— невідповідність інституту конкретним потребам суспільства (нечіткість інституціальної діяльності);

— розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, неспрямовані на досягнення раціональних цілей;

— зниження авторитету соціального інституту в суспільстві; — персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистих рис

Явні (формальні) функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству.

Латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються.

У сучасному українському суспільстві, яке переживає соціальну трансформацію, простежуються типові риси інституціальної кризи (дисфункції у діяльності основних соціальних інститутів). Так, дисфункції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпо-ваності. Простежується тенденція зниження авторитету і недовіра до основних інститутів державної влади.