2.4.Сучасні реалії української промісловості та концепція національної промислової політики.

Промисловість Україна є найважливішою галуззю національної економіки, яка функціонує поряд з іншими галузями – сільським господарством, будівництвом і іншими. Значення промисловості Україні визначається тим, що в ній зайнято – 32,6% від загального числа робітників і службовців; створюється 62,3% ВВП і 43,1% – НД.

Найважливішою галуззю промисловості є машинобудування, яке виробляє всі основні засоби праці для галузей матеріального виробництва і сфери обслуговування. Займаючи настільки вагоме становище в економіці Україні і володіючи значним виробничим потенціалом не здатна його повною мірою реалізувати в силу дезінтеграції як зовнішньої так і внутрішньої, високого ступіня зношеності основних фондів, застарілих технологій, низької конкурентноспособності багатьох виробництв в умовах відкритої економіки, неефективної структури, нерозвиненості інституційної системи економіки. Необхідність модернізації української промисловості позначилася ще в минулому столітті, на тлі розгортання у світі науково-технічної революції. Ринкові реформи лише загострили проблему, продемонструвавши неадекватність вітчизняного промислового потенціалу сучасним вимогам глобального ринку. Економічним індикатором такий неадекватності стало обвальне падіння (до 48% від рівня 1990 р.) обсягів промислового виробництва.

Позитивна динаміка промислового виробництва в 1999–2007 рр. наблизила українську промисловість до обсягів виробництва 1990 р., але така динаміка майже не пов'язана з її технологічною модернізацією, а стала лише результатом сприятливої ​​кон'юнктури світових ринків (переважно сировинних). Однак держава не скористалося економічними можливостями, що існували на той час, для проведення політики модернізації. Важкий стан економіки України, проблеми, що накопичилися у сфері формування та реалізації національної промислової політики придбали не тільки системний характер, а й зумовлюють виникнення реальних загроз національній безпеці та обороні. В концентрованому вигляді основні напрямки та завдання державної промислової політики викладені у Державній програмі розвитку промисловості на 2003–2011 роки (далі – Програма), прийнятої постановою Кабінету міністрів від 28 липня 2003 року № 1174. Аналіз основних показників діяльності промисловості за минулий час свідчить, що мета цієї Програми не досягнута, а основні її завдання не виконані. Так, реальні темпи зростання обсягів промислового виробництва менше в чотири рази, а в машинобудуванні – в 2–2,5 рази, ніж заплановано. Починаючи з 2006 року, Україна має негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами. Обсяги експорту та імпорту товарів за січень – серпень 2009 року впали, відповідно, до 50,6 та 46,2% від обсягів аналогічного періоду попереднього року. Низькою залишається частка продукції машинобудування в структурі експорту продукції (на рівні 10%). Вперше за останні 15 років зменшився на 28% обсяг експорту продукції військового призначення підприємствами. Не відбулося кардинальних змін у динаміці зростання продуктивності праці, які б забезпечили основний приріст промислового виробництва (майже 80%), як це було передбачено Програмою. Сьогодні на один долар заробітної плати середньостатистичний український робітник виробляє втричі менше кінцевої продукції аніж робітник у США. Україна не наблизилася за ефективністю праці до провідних країн світу. Погодинна оплата праці в Україні менше в 1,75 рази, ніж в Болгарії, уп'ятеро – ніж у словаків, у 6,25 рази – ніж у Польщі та в 37,5 рази – ніж у Німеччині та Франції. Але чи можна змінити цю ситуацію, якщо частка витрат на оплату праці в структурі витрат на виробництво промислової продукції залишається на рівні 10%?

За останні роки лише 4,5% загальної кількості підприємств випускали високотехнологічну продукцію. Майже 45% підприємств переробної промисловості використовують технології, вік яких складає до десяти років, а 37% – від 11 до 30 років. Більшість підприємств, що застосовують технологічні процеси, середній вік яких не перевищує п'яти років (23,9% загальної кількості таких підприємств), працюють у сфері виробництва харчових продуктів та напоїв. У результаті в рейтингу використання технологій та інновацій серед країн світу Україна посіла 83-е місце, а за здатністю адаптувати нові технології через залучення прямих іноземних інвестицій – лише 97– е. Слабкою залишається інвестиційна підтримка промисловості. Частка інвестицій в основний капітал за рахунок коштів державного бюджету та коштів іноземних інвесторів у середньому складає 4–6%. Реально більше половини загального обсягу інвестицій здійснюється підприємствами з власних коштів.

З початку реалізації Програми не відбулися і позитивні інституційні зміни. Практично завмерли процеси консолідації підприємств, зокрема призупинені процеси корпоратизації та консолідації підприємств основних галузей машинобудування, що мають важливе значення для забезпечення конкуретоспособності і обороноздатності держави.

Окремо слід зупинитися на діяльності вітчизняного оборонно–промислового комплексу (ОПК), який у різних країнах світу виступав та виступає рушійною силою науково-технічного розвитку промисловості. На жаль, і тут ситуація не краща. У 2008 році збитки його підприємств майже вдвічі перевищили їхні прибутки.

Більшість оборонних підприємств використовують застаріле обладнання, а зношеність їх основних фондів у середньому вже досягла 60%. Зменшується частка інноваційної продукції в загальних обсягах реалізованої продукції (до 2,3% в 2008 році). Незначною залишається частка впроваджених нових технологічних процесів в сфері виробництва озброєння і військової техніки (ОВТ) у загальних обсягах освоєних нових технологій (3%) і частка впроваджених інноваційних видів продукції військового призначення в загальному обсязі виробництва (9%). У результаті підприємства ОПК залишаються непривабливими для іноземних та вітчизняних інвесторів.Держава практично усунулася від підтримки технологічної модернізації підприємств ОПК. Частка коштів держбюджету на ці цілі в загальних обсягах капітальних інвестицій становить лише 7–8%, а на впровадження інновацій ще менше – 5%. На дуже низькому рівні знаходиться і діяльність з патентування вітчизняних винаходів в країнах світу. У 2008 році, наприклад, отримано лише чотири такі охоронні документи.

На самому низькому рівні знаходиться і діяльність по впровадженню винаходів, нових технологій і матеріалів. В результаті питома вага високих технологій в експорті промислової продукції у два-три рази менше, ніж у країнах навіть із середнім рівнем розвитку. Україна сьогодні значно відстає у розвитку елементної бази мікроелектроніки, мікропроцесорної техніки, нанотехнологій, без чого неможливе створення сучасних зразків продукції.

Невирішеною залишається проблема підвищення ефективності бюджетної політики щодо підтримки розвитку промисловості. Ось характерний приклад. Із загального фонду Державного бюджету України в 2008 році реально профінансовано трохи більше 40% від загальних обсягів коштів, передбачених кошторисом Міністерства промислової політики на виконання державних програм. З них частка фінансування заходів Державної програми розвитку промисловості на 2003–2011 роки становила 1,9%, Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій – 1%, а Державної програми розвитку техніки та технологій надвисоких частот на 2005-2009 роки – 0,7%.Фактично не здійснювалася фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури у сфері промисловості, передбаченою бюджетною програмою за КПКВ 2601040 та постановою Кабінету міністрів від 19 грудня 2001 р. № 1709.

Про розбалансованість державної промислової політики свідчить і той факт, що обсяги фінансування в 2008 році діяльності підприємств у сфері стандартизації, сертифікації та метрології удвічі перевищують обсяги фінансування заходів загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій. Вони були навіть порівнянні з обсягами фінансування Державної програми розвитку промисловості на 2003–2011 роки і перевищували 60% обсягів фінансування Державної програми розвитку машинобудування на 2006–2011 роки.

Все це свідчить про відсутність в державі системи обгрунтованих пріоритетів промислової політики.Серйозним прорахунком є ​​недостатня кількість великих і важливих для розвитку економіки держави пріоритетних проектів. Не запроваджені й ефективні механізми їх реалізації, які дозволяли б концентрувати на їх виконання фінансові, матеріальні та людські ресурси. Внаслідок цього обсяги фінансування державних програм, як правило, розпорошені по багатьом заходам. А самі програми охоплюють незначну кількість підприємств промисловості (як правило, кілька десятків) і суттєво не впливають на поліпшення її економічного стану.

Програма економічних реформ на 2010–2014 роки "Заможні суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", яку запропонував Президент України, вимагає відповідних коригувань промислової політики, з розширенням можливостей індустріальної складової в забезпеченні національних інтересів країни в умовах глобальних викликів. Однак у складі Програми передбачено модернізувати лише електроенергетику, вугільну галузь і нафтогазову промисловість, які, звичайно, досить важливі для розвитку економіки, але їх реформуванням не вичерпуються проблеми модернізації вітчизняного промислового комплексу в цілому.Зважаючи на викладене, слід констатувати: в України немає іншого шляху розвитку, ніж перехід до активної структурної політики і модернізації індустріальної складової матеріального виробництва. Консервація існуючої - експортно-сировинної та технологічно відсталіої моделі промислового виробництва лише посилить процеси його структурної деградації і заблокує перехід нашої країни до постіндустріальної економіки.

Які ж висновки можна зробити з викладеного? По-перше, проведена урядом державна промислова політика малоефективна, що не дозволяє сподіватися на позитивні зрушення в промисловості та усунення загроз національним інтересам і національній безпеці. По-друге, існуюча структура державного управління промисловістю залишається не адаптованою до нових викликів в економічній, науково-технічній сферах, а також до змін в геополітиці.

Що ж потрібно зробити для виправлення такого стану справ? Необхідно запровадити нову державну промислову політику. В її основу має бути покладена стратегія відходу від існуючої неконкурентної на світових ринках сировинної структури вітчизняної промисловості та побудови сучасної моделі, наближеною до структури промисловості технологічно розвинених країн світу. Основними передумовами цього є активна регулююча роль держави, створення умов для розвитку внутрішнього ринку та вдосконалення механізмів державно-приватного партнерства. Поширеною формою взаємодії держави та бізнесу мають стати передача приватному бізнесу окремих функцій управління держвласністю, при цьому за державою залишаться функції планування та контролю, залучення приватного капіталу на конкурсній основі до виконання державних замовлень.

Головні напрями державної промислової політики на довгострокову перспективу повинні бути викладені в новому стратегічному довгостроковому документі - Стратегії розвитку промисловості України. Нова промислова політика має націлювати галузь на широкомасштабну інтеграцію промислового виробництва з метою реалізації великих інноваційних проектів. Це - один з найбільш ефективних механізмів побудови нової моделі вітчизняної промисловості.

У той же час модернізація застарілих основних фондів, створення нових виробничих потужностей потребують активної державної інвестиційної політики, створення умов для збільшення кредитування підприємств, що повинно стати пріоритетом державної промислової політики. Важливим механізмом залишається підвищення ефективності програмування та планування заходів нової промислової політики, що передбачає системний підхід, а також визначення оптимального складу середньострокових державних цільових програм (економічних і науково-технічних). Ці програми повинні бути комплексними і спрямованими на вирішення як загальних проблем розвитку промисловості, так і проблем її окремих галузей, або на реалізацію великих і важливих для розвитку економіки країни проектів.

Головна мета економічних програм - забезпечення державної підтримки структурно-перспективних галузей промисловості для підвищення їх прибутковості та досягнення мультиплікаційного інвестиційного ефекту. Йдеться про запровадження сприятливої ​​податкової, амортизаційної, цінової політики та стимулювання розвитку стратегічних галузей промисловості.

Разом з тим такі програми повинні включати завдання з вирішення комплексу проблем кадрового забезпечення галузей промисловості, зокрема проблем залучення та закріплення на підприємствах молоді, забезпечення підготовки інженерних кадрів і робітників за основними видами професій.Важливу роль для інноваційного та технологічного розвитку повинні відігравати науково-технічні державні цільові програми, в першу чергу спрямовані на забезпечення розвитку високих наукоємних промислових технологій. Найвищим їх пріоритетом має стати розвиток нанотехнологій та впровадження на їх основі великих інноваційних проектів.

З цією метою, наприклад, доцільно розробити середньострокову державну цільову програму розвитку наукоємних технологій, якої сьогодні немає, але яка стала б реальним механізмом реалізації Закону України "Про Загальнодержавну програму високих наукоємних технологій". А включення в неї такого пріоритетного напрямку, як розвиток критичних технологій, повністю відповідало б інтересам національної безпеки та оборони.

Ліквідація структурної незбалансованості промисловості та усунення загроз національним інтересам і безпеці потребує запровадження й нової структури державного управління. Мова йде, по-перше, про поєднання функцій державного управління у сфері промисловості і торгівлі, по-друге, про створення такої системи державного управління, яка б забезпечила системний підхід до реалізації заходів і завдань промислової політики. Головним його завданням має стати розробка документів стратегічного прогнозування, планування і програмування розвитку промисловості, інституційних перетворень в галузях промисловості, а також підготовка пропозицій до проекту держбюджету. Міністерство повинно також виступати державним замовником державних цільових програм.Функції з правонаступництва та управління державним майном, надання державних послуг слід покласти на інші центральні органи виконавчої влади, причому найбільш прийнятна тут організаційна форма - державне агентство.

У галузях промисловості, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, агентствам може бути наданий статус національних. Саме такі державні органи мають здійснювати повноваження власника щодо державного майна промислових підприємств, а також ефективне управління акціями відкритих акціонерних товариств, що знаходяться в держвласності. Вони мають також отримати повноваження виконавців державних цільових програм і замовників державного замовлення, видання власних нормативно-правових актів та ведення реєстрів. В цьому напрямку Україні здійснюються перші кроки з реформування системи управління. Кабінет Реформовані Кабінет Міністрів України, створені національні агентства, створені і створюються холдингові компанії.

Висновок

Промислова політика є найважливішою складовою частиною економічної політики. Остання представляє в узагальненому вигляді чітко вивірений набір орієнтирів господарського розвитку. Економічна політика –"продукт" діяльності держави. В останніх вітчизняних підручниках з економічної теорії, економічна політика держави розглядається, насамперед, з позиції інституційно-правого забезпечення діяльності економічних агентів, встановлення правил ринкової гри.

Збірний характер економічної політики можна розглядати в декількох розрізах. Галузевий підхід до економічної політики означає визначення організаційно - економічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на розвиток відповідної галузі. Функціональний підхід до економічної політики побудований за іншими принципами і передбачає розробку заходів, що забезпечують динамічний розвиток господарства шляхом вдосконалення загальногалузевих (міжгалузевих) факторів економічного зростання (інновації, інвестиції, структура, фінанси, кредит і т. д. - головні елементи економічної політики на функціональному рівні ).

Своєрідна матриця цілісної економічної політики представляє галузеву і функціональну єдність, на основі якої досягаються поставлені завдання. Є ще одна обставина, яку необхідно враховувати при аналізі змісту економічної політики. Галузеві її складові можуть включати елементи, пов'язані з інноваційної, інвестиційної та інших складових функціонального блоку. Іншими словами, інноваційна, інвестиційна та інші складові можуть бути присутніми в промислової політиці.

Промислова політика - найважливіша складова економічної політики в цілому. Вона спрямована на формування цілей і засобів їх досягнення для ключової галузі економіки, якою сама є. З позицій системної парадигми кожна економічна система здійснює функції, по-перше, по створенню, підтримці існування, розвитку і взаємодії інших систем, по-друге, щодо обмеження або припинення функціонування або взаємодії інших систем і, по-третє, з підтримки власного існування і розвитку. Всі системи проходять певні стадії життєвого циклу. Зокрема, промислова політика на різних етапах функціонування і розвитку галузі реалізує специфічні цілі з позиції формування її структури. В умовах циклічного розвитку економіки, на етапі виходу з структурної кризи промислова політика сприяє формуванню нового типу галузевої структури промисловості, на етапі економічного зростання - його розвитку і зміцненню, на етапі стабілізації вона спрямована на реалізацію сформованого потенціалу. Залежно від етапу розвитку промислова політика забезпечує або підтримку сформованої структури промисловості, або формування галузевої структури нового типу.

У період сучасної структурної перебудови мета промислової політики - формування конкурентоспроможного індустріального комплексу в результаті становлення нового типу галузевої структури промисловості, яка характеризується наявністю високотехнологічного ядра з перевагою виробництв п'ятого та елементів шостого і сьомого технологічних укладів. Заходи, спрямовані на стимулювання зростання промисловості в цілому або окремих її секторів, можуть бути фоном для промислової політики, але не є її частиною, навіть якщо вони істотно впливають на структуру промисловості, але не засновані на усвідомленому прагненні змінити цю структуру в певному напрямку.

Питання для самоконтролю

1. Дайте найбільш загальне визначення поняття "Промислова політика".

2. Дайте визначення поняття "Промислова політика" в традиційному для пострадянського простору сенсі.

3. Дайте визначення поняття "Промислова політика" в сучасному її розумінні.

4. У чому полягає основна відмінність поняття "Промислова політика" від поняття "Industrial Policy".

5. Чи можлива і чи правомірна комбінація в промисловій політиці країни на сучасному етапі підходів промислової політики в сучасному і традиційному сенсах.

6. Що є об'єктом промишленоой політики в традиційному і сучасному сенсі.

7. Назвіть суб'єктів промислової політики.

8. Що розуміється під інституціональною промисловою політикою.

9. Перерахуйте основні види промислової політики.

10. Дайте укрупнену класифікацію інструментів промислової політики.

11. У чому полягає сутність промислової політики.

12. Дайте визначення поняття «Механізм промислової політики»

13. Чим визначаються особливості промислової політики тієї чи іншої країни.

14. Назвіть основні проблеми промисловості Україні.

15. У чому полягає особливість промислової політики України на сучасному етапі, в якому документі вона виражена у найбільш концентрованому вигляді.

18. Які шляхи вдосконалення і розвитку промислової політики України.

Література

1. Амоша О.І. Промышленная политика Украины: концептуальне ориентиры на среднесрочную перспективу / О.І. Амоша, В.П. Вишневський, Л.О.Збаразська // Экономика Украины. – 2009. - №12. – С. 4-13.

1. 2.Андрианов В. Государственное регулирование и механизмы саморегулирования в рыночной экономике // Экономист. – 2005. – № 5. – С.20-21.

2. Афанасьев Н.В., Рогожин В.Д., Рудыка В.И. Управление развитием предприятия: Монографія. - Х.: Издательский Дом «ИНЖЭК», 2003. - 184 с.

3. Гончарова Н. Державна промислова політика в ринкових умовах: особливості та досвід формування// Економіка та держава. – 2007. - № 7 – С. 19- 22.

4. Горбулин В. Украине нужна новая промышленная политика, которая бы отвечала национальным интересам / В. Горбулин // Зеркало недели. – 2010. – № 1(780). – 15 – 22 января.

5. Державна програма розвитку промисловості на 2003 – 2011 роки: Режим доступу: http://www.in.gov.ua/files/content/dergavnaprog123.pdf.

6. Дикань В. Л. Сутнісні аспекти конкурентоспроможності національної економіки / В. Л., Дикань, О. Г. Кірдіна // Вісник економіки транспорту та промисловості. – 2009. – № 28 . – С. 5 – 11.

7. Долішній М.І., Козоріз М.А. Моделі державного регулювання в ринкової економіці // Экономика Украины. - 1999. - № 6. - С.36-41.

8. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В.М. Геєця. – К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. – 1008 с.

9. Зеркие Д.П., Ігнатов В.Г. Основы теории государственного управления. – Луганськ: 2004. – 457 с

10. К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю. Экономикс. Т. 2. М., 1992.

11. Кондрашов О.М. Державна промислова політика як ефективний інструмент державного впливу на розвиток промисловості / О. М. Кондрашов // Державне будівництво – 2007. – № 2. – Режим доступу до статті: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007- 2/doc/2/04.pdf.

12. Н. Г. Мэнкью. Принципы экономикс. СПб., 1999.

13. Поддубный, И. Теория конкурентоспособности: современное состояние и предметно–методологические аспекты развития / И.Поддубный, Л.Поддубная //Экономика Украины.– № 15. 2007.– С.52–60.

14. Чухно А. Новая экономическая политика / А. Чухно // Экономика Украины.– 2005.– №6.– С. 4–10.

15. Якубовский Н., Новицкий В., Киндзерский Ю. Концептуальные основы стратегии развития промышленности Украины на период до 2017 года. "Экономика Украины" № 11, 2007

Термінологічний словник

Промислова політика - державне втручання в ринковий розподіл ресурсів і є, передусім, інструментом впливу на економічне зростання через структуру промислового виробництва

Форми промислової політики - напрями реалізації інтересів держави у сфері промислового виробництва; вибіркова підтримка галузей народного господарства.

Базові моделі проміслової політики – пряме державне втручання в роспділ ресурсів; державне втручання в росподіл ресурсів риночними методами; інституційно-правова модель промислової плітики. Альтернативи ціх базових моделей численні.

Види проміслової політики:

• за тривалістю впливу виділяють середньострокову та довгострокову;

• за масштабом впливу - загальносистемну і селективну (або горизонтальну і вертикальну, або пасивну та активну);

• за територіальним охопленням - загальнодержавну, регіональну і районну;

• за спрямованістю участі в міжнародному поділі праці - імпортозаміщуючу та експортно-орієнтовану;

• по превалирующему функціональному напрямку - науково-технічну, інноваційну, інвестиційну, амортизаційну і інші.

Механізм промислової політики – комплекс инструментів проміслової політики: макроекономічних, інституційних, інформаційних та ресурсних.

Об’єкт промислової політики - виробник товарів і послуг (виробниче підприємство, корпорація, окремий підприємець і т.д.).

Суб'єкт промислової політики - держава, причому не будь-яка політична влада, а держава сучасного типу - абстрактна корпорація, що має власну юридичну особу, відмінну від особистості правителів, що включає в себе урядовий апарат і сукупність громадян, але не збігається ні з тим, ні з іншим, має чітко визначені межі і існує тільки на підставі визнання іншими державами.

Тести

1.Пануюча економічна теорія ("main-stream") розглядає промислову політику як:

А) неправомірне втручання держави в економіку, котре спотворює дію ринкових механізмів і перешкоджає ефективному розподілу ресурсів;

Б) політику спрямовану на формування необхідної для розвитку реального виробництва загальноекономічного середовища, насамперед на досягнення фінансової стабільності, подолання бюджетного дефіциту і придушення інфляції, на забезпечення позитивного платіжного балансу і підтримання стабільного курсу національної валюти;

В) політику пов'язану з формуванням відповідної ринковим принципам і завданням промислової політики правового та організаційно-економічного середовища, із затвердженням загального для всіх суб'єктів ринку господарського порядку.

2.Об’єкт промислової політики це:

А) институти ринкової економіки;

Б) великі виробничо-технологічні комплекси;

В) якість проміслової продукції;

Д) виробники товарів і послуг (виробниче підприємство, корпорація, окремий підприємець і т.д.).

3. Суб'єкт промислової політики це:

А) мінестерство промісловости крині;

Б) мінестерство економіки і торгівлі

В) Верховна Рада

Д) держава, причому не будь-яка політична влада, а держава сучасного типу - абстрактна корпорація, що має власну юридичну особу, відмінну від особистості правителів, що включає в себе урядовий апарат і сукупність громадян, але не збігається ні з тим, ні з іншим, має чітко визначені межі і існує тільки на підставі визнання іншими державами.

4. Метою промислової політики є:

А) досягнення макроекономічної стабільності;

Б) боротьба з інфляцією;

В) регулювання агрегованих показників державного бюджету;

Д) формування конкуретноспроможной структури вробництва.

5. Необхідність вдосконалення промислової політики украины обумовлена наступним:

А) джерелом кон'юнктурних коливань, що знижують ефективність промислової політики, виступає конкурентне середовище, і, відповідно, є необхідність її трансформації за допомогою включення в процес її формування і реалізації інструментів, що регулюють конкурентне середовище;

Б) в українській економіці зберігаються структурні диспропорції на користь паливно-сировинних видів виробництв на шкоду що переробляє, у тому числі высокотехнологичних;

В) промисловість України, включаючи машинобудівні виробництва, характеризується комплексом проблем і перешкод на шляху до розвитку. Зокрема, російські товаровиробники програють своїм іноземним конкурентам в ефективності використання інструментів дії на конкурентний ринок, як товарів народного споживання, так і товарів виробничо-технічного призначення;

Д) в економіці України спостерігається низька інноваційна активність підприємств, що свідчить про відсутність стратегії підвищення продуктивності праці за допомогою впровадження наукомістких технологій і здатності швидкої перебудови асортименту до вимог ринку.

Е) Машинобудівний комплекс промисловості значною мірою впливає на технологічний рівень розвитку промисловості і економіки держави в цілому, тому потрібна промислова політика, спрямована на випереджаючий розвиток саме машиностроительних виробництв і їх інтеграції в національну і світову економіку.

6.Верно чи, що ключовим питанням промислової політики є вибір критеріїв державної підтримки?

А) вірно

Б) невірно

7. Чи Вірно, що чинник права власності виступає визначальним в розвитку підприємництва?

А) вірно

В) невірно

8. Чи Вірно, що функції, структури і процеси територіального співтовариства з'являються в трьох конфігураціях: одна звернена до самого регіону як цілого, інша - до людини, третя - до суспільства?

А) вірно

В) невірно

9. У чому полягає суть політики "дорогих грошей"?

А ) в зменшенні пропозиції грошей в умовах інфляційного зростання економіки шляхом застосування монетарних інструментів

Б) у продажу центральним банком країни цінних паперів і грошових зобов'язань на відкритому ринку

В) у збільшенні грошової пропозиції в умовах стагнації економічних процесів шляхом застосування монетарних інструментів

Д) в регулюванні офіційного валютного курсу національної грошової одиниці

10. Знайдіть в приведеному списку методи прямого регулювання державою економічної сфери :

А) кредитно-грошова політика;

Б) ухвалення законів;

В) розширення державних замовлень;

Д) бюджетна політика;

Е) розвиток державного сектора;

Ж) оподаткування.

11. Знайдіть в приведеному списку методи непрямого регулювання ринку :

1) кредитно-грошова політика;

2) ухвалення законів;

3) розширення державних замовлень;

4) бюджетна політика;

5) розвиток державного сектора;

6) оподаткування.

Ситуації для аналізу.

Ситуація 1.

В концентрованому вигляді основні напрямки та завдання державної промислової політики викладені у Державній програмі розвитку промисловості на 2003–2011 роки (далі – Програма), прийнятої постановою Кабінету міністрів від 28 липня 2003 року № 1174.

Завдання для аналізу ситуації: Проведіть аналіз Державній програмі розвитку промисловості на 2003–2011 роки з позиції стратегії випереджаючого розвитку. Результати аналізу викласти письмово в об'ємі не більше 1 сторінки.

Ситуація 2.

Концепція державної промислової політики Украины розроблена з урахуванням змін соціально-економічних відносин, що відбулися в державі за останнє десятиріччя, та сучасного стану розвитку промислового виробництва, переходу його від стабілізації до зростання. Концепція передбачає реалізацію стратегії випереджаючого розвитку та євроінтеграції

Задания к анализу ситуации: Проведіть аналізконцепції державної промислової політики Украины з позиції інституціонального блоку цієї концепції. Результати аналізу викласти письмово в об'ємі не більше 1 сторінки.

Ситуация 3.

В концентрованому вигляді основні напрямки та завдання державної промислової політики викладені у Державній програмі розвитку промисловості на 2003–2011 роки (далі – Програма), прийнятої постановою Кабінету міністрів від 28 липня 2003 року № 1174.

Задания к анализу ситуации:

1. Проведіть аналіз Державній програмі розвитку промисловості на 2003–2011 роки з позиції виділених пріоритетів финансування. Результати аналізу викласти письмово в об'ємі не більше 1 сторінки.

3. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

1. Аграрний сектор економіки: особливості відтворення

2. АПК як форма організації аграрного виробництва

3. Аграрні реформи у сільському господарстві України

4. Державна політика і державне регулювання аграрних відносин

1. Аграрний сектор економіки: особливості відтворення

Засвоєння проблем аграрного сектора повинно виходити принаймні з трьох постулатів:

(1) аграрна сфера виробництва має суттєві особливості, що пов’язані з використанням унікального його засобу – землі;

(2) на результати виробництва впливають не тільки затрати праці і капіталу, а й природні чинники;

(3) за ринкових умов господарювання вплив держави на аграрний сектор економіки теж є специфічним, оскільки, на відміну від інших галузей економіки, потребує особливої економічної політики.

Особливістю аграрних відносин суто природно є те, що тут поєднуються первинний і кінцевий продукт рослинного і тваринницького виробництва, галузі, що переробляють сільськогосподарську продукцію, виробництво техніки і технології сільськогосподарського виробництва, технічне обслуговування та соціальна інфраструктура. Призначенням аграрного сектору є забезпечення населення країни продовольством, а промисловість сировиною.

Поняття аграрне виходить з латинської agrarius (земельний). Використання труда і капіталу в аграрній сфері економіки відрізняється від інших її сфер перш за все поєднанням економічного і природного (біологічного) факторів виробництва. Звідси мають значення такі поняття як землеволодіння і земле- використання, що мають бути розглянутими в цій темі. Земля як головний засіб і умова сільськогосподарського виробництва містить єдність таких характеристик як незамінність, обмеженість, не переміщення, засіб родючості. Звідси і складність аграрних відносин, про які мова попереду.

Еволюційний процес розвитку суспільства відособив цю сферу від інших ще за мануфактурного періоду, а з появою та розвитком машинного періоду капітал переключає свою увагу в основному на промислові галузі. Суспільний розподіл праці поступово приводить до більш низького рівня технічного і технологічного оснащення аграрного виробництва, продуктивності та культури праці, забезпечення соціальних потреб людей, що працюють на землі. Не є зайвим відзначити, що за будь-якої соціально-економічної організації виробництва (ринкова чи планова) аграрний сектор національної економіки традиційно залишається відсталим порівняно з її загальним її рівнем, хоча й є органічною частиною єдиного процесу відтворення суспільного продукту.

Одночасно еволюціонували погляди вчених на рентні та земельні відносини взагалі. Фізіократи розглядали ренту як природний результат руху капіталу виключно в сільському господарстві. А.Сміт вважав ренту за диференціальну надбавку, що задається рівнем ціни сільськогосподарського продукту, розмір якої залежить від родючості землі та ситуації в економіці. Д.Рікардо створив теорію ренти, основні постулати якої можна звести до наступних: рента є продуктом праці, результатом диференціації використовуваних земель та відносин і форм власності на землю. Рента в нього виступає як соціально-економічна категорія, основою якої є приватна власність на землю. Механізм її створення діє за законом вартості: вартість сільськогосподарської продукції визначається витратами праці на її виробництво; фермери, що використовують ліпшу землю, одержують середній прибуток плюс надлишок прибутку за рахунок менших витрат виробництва, і цей надлишок одержує власник землі; фермери, що використовують гіршу землю, одержують лише середній прибуток, з якого частку віддають власнику землі.

Марксистська теорія рента будується в основному на теорії ренти Рікардо і заснована на тих постулатах, що існують різновиди земельної ренти:

(1) диференціальна рента І як результат різних за родючістю і розташуванням земельних ланок;

(2) диференціальна рента ІІ як результат різних за величиною і віддачею капітальних вкладень і абсолютна земельна рента як результат приватної власності за землю;

(3) монопольна рента за монопольних умов, що привласнюється окремими земельними власниками, які володіють особливими земельними ділянками (курортна зона чи центр міста у будівництві). Тому ці різновиди ренти існують не тільки в сільському господарстві, а й у добувній промисловості та будівництві. Маржиналізм визнає економічну ренту, що сплачується власнику за використання землі та інших обмежених земельних ресурсів, а її кількісний розмір визначається взаємодією попиту і пропозиції на ринку землі.

Теорії і концепції щодо аграрних відносин мають вагомі підстави для подальшого їх дослідження та появи нових теорій адекватних наступним етапам розвитку аграрного сектора національної економіки.