15.. Мовна норма. Типи мовних норм.

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм:

1. орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба)

2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8. орфографічні норми (написання слів);

9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

16. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Мовні відносини в Україні регулює, крім Конституції, Закон про мови,

який був прийнятий Верховною Радою України 28 жовтня 1989 року.

Більшість статей Закону було введено в дію з 1 січня 1990 року, проте

окремі статті набували чинності через три, п’ять, навіть сім років після

прийняття документа. Найбільше значення в Законі має стаття, що надає

українській мові державного статусу.

Основними передумовами прийняття Закону про мови були:

по-перше, усвідомлення українським суспільством ролі мови в процесі

національного відродження в нових суспільних умовах;

по-друге, багаторічна політика лінгвоциду щодо української мови,

наслідки якої не викорінено повністю і сьогодні.

Мовна політика - це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.

У XX столітті особливої актуальності набуло використання мовної політики як інструмента культурної та ідеологічної деколонізації в країнах, які здобули державну незалежність. За найхарактерніший приклад може правити Алжир, де протягом першої половини шістдесятих було відроджено коранічну арабську як мову офіційного життя та повсякденного спілкування (до того освічені верстви спілкувалися французькою, а серед простолюду побутували місцеві арабсько-берберські "мішанки").

Сучасна Україна є, за світовими стандартами, достатньо мононаціональною державою, де українці складають майже 3/4 всього населення. Проте наша держава залишається мовно, культурно й ідеологічно неоднорідною, у значній частині регіонів національна самосвідомість більшості громадян залишається невисокою. Чималі проблеми існують також у справі збереження й розвитку мов і культур етнічних меншин, таких, як кримськотатарська, гагаузька, караїмська та багато інших.