35. Конституційні соціальні та економічні права та свободи л і г в Україні.

Права людини – це певні можливості людини обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення законних потреб та інтересів, які гарантуються та захищаються державою.

Свободи – сталий соціальний стан особи у взаємовідносинах з державою, іншими людьми, як захист від неправомірного втручання в життя особи, тобто як певна сфера її автономії. Також до свобод відноситься можливість діяти, або утримуватись від дій, тобто можливість вибору варіанту своєї поведінки для задоволення своїх потреб.

Економічні права та свободи – це можливості людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ. Саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. Право на підприємницьку діяльність Одним із важливих конституційних прав громадян є право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). а) наданні правових гарантій вільного підприємництва, включаючи гарантії права на майно, вироблену продукцію, вільний вибір партнерів за прямими зв’язками, здійснення експортно-імпортних операцій, самостійне використання прибутку (доходу); б) створенні рівних можливостей для розвитку всіх видів підприємницької діяльності, основаних на різних формах власності. Право на працю: Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, кожна людина має право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно зі ст 43 Конституції України змістом права на працю є можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується. Крім того, ст. 43 Основного закону: Гарантує кожному а) рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; б) право на належні, безпечні і здорові умови праці; в) право на заробітну плату; г) право на своєчасне одержання винагороди за працю; д) захист від незаконного звільнення . Право на страйк та його реалізація.

Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням у ній положень ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Згідно із ст. 17 Закону страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу. Право на відпочинок Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено ст. 24 Загальної декларації прав людини та випливає з вимог ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. В Конституції України право на відпочинок закріплено в ст. 45. де зазначено, що кожен хто працює має право на відпочинок. Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

— перерви протягом робочого дня (зміни);

— щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

— вихідні дні (щотижневий відпочинок);

— святкові і неробочі дні;

— відпустки.

СОЦІАЛЬНІ ПРАВА і СВОБОДИ – це можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя. До системи соціальних прав Конституція України відносить право на соціальний захист(ст.46); право на житло(ст.47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (сть.48); право на охорону здоров’я (ст48); право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

Право на соціальне забезпечення:

Під соціальною політикою слід розуміти систему правових, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ і організацій, що враховують економічний потенціал країни і спрямовані на підтримання соціальної стабільності у суспільстві, створення умов для постійного зростання добробуту працездатних осіб та забезпечення належного рівня життя тих, хто через непрацездатність чи інші життєві обставини не має достатніх засобів до існування.

Право на житло:

Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду. Право громадян України на житло закріплено ст. 47 Конституції України, яка визначає: „Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Достатній життєвий рівень

Конституції зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. У разі порушення житлових прав, особа має право звернутися до суду за їх захистом.

Охорона здоров’я:

Відповідно до ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Це невід’ємне право людини знайшло відображення у ч. 1 ст. 49 Конституції, яка наголошує, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає:

життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я; відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я; можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.