"Внутрішня геополітика"
Геополітичний ренесанс в Європі пов'язаний з діяльністю географа Іва Лакоста, який у 1976 році заснував журнал "Геродот", де вперше в післявоєнній Європі стали регулярно публікуватися геополітичні тексти. Особливо слід підкреслити, що на чолі стояв чоловік близький до лівих політичних кіл, тоді як до цього моменту геополітикою в Європі займалися лише досить маргінальні праві, націоналістичні кола.
У 1983 році журнал "Геродот" вводить в назву підзаголовок "журнал географії і геополітики", і з цього моменту починається друге життя геополітики, відтепер визнаній офіційно в якості особливої політологічної дисципліни, яка допомагає в комплексному аналізі ситуації.
Ів Лакост прагне адаптувати геополітичні принципи до сучасної ситуації. Сам Лакост не розділяє ні "органіцистського підходу", властивого континенталістській школі, ні чисто прагматичного і механіцистського геополітичного утилітаризму ідеологів Sea Power (геополітична філософія євроатлантизму) . З його точки зору, геополітичні міркування служать лише для "виправдання суперечних устремлінь владних інстанцій щодо певних територій і населених ними людей". Це може стосуватися як міжнародних відносин, так і вузько регіональних проблем.
У Лакоста геополітика стає лише інструментом аналізу конкретної ситуації, а всі глобальні теорії, що лежать в основі цієї дисципліни, зводяться до відносних, історично обумовлених понять.
Таким чином, Лакост пропонує зовсім нове визначення геополітики, фактично нову дисципліну. Це більше не континентальне мислення, засноване на фундаментальному планетарному цивілізаційно-географічному дуалізмі та поєднане з глобальними ідеологічними системами, а використання деяких методологічних моделей, які були наявні у традиційних геополітиків в загальному контексті, але узятих в даному випадку як щось самостійне. Це "деглобалізація" геополітики, зведення її до вузького аналітичному методу.
Така геополітика отримала назву "внутрішньої геополітики" (la geopolitique interne), так як вона часто-густо займається локальними проблемами.
Електоральна "геополітика"
Різновидом такої внутрішньої геополітики є спеціальна методика, розроблена для вивчення зв'язку політичних симпатій населення і території, на якій дане населення проживає. Провісником такого підходу був француз Андре Зігфрід (1875-1959), політичний діяч і географ. Йому належать перші спроби дослідити "внутрішню геополітику" стосовно до політичних симпатій тих чи інших регіонів. На нього відносяться перші формулювання закономірностей, які лягли в основу "електоральної геополітики" нової школи Іва Лакоста.
Зігфрід писав: "Кожна партія або, точніше, кожна політична тенденція має свою привілейовану територію; легко помітити, що подібно до того, як існують геологічні або економічні регіони, існують також політичні регіони. Політичний клімат можна вивчати так само, як і клімат природний. Я помітив, що незважаючи на оманливу видимість, громадська думка в залежності від регіонів зберігає певну сталість. Під мінливою картиною політичних виборів можна простежити глибші і постійні тенденції, що відображають регіональний темперамент".
У школі Лакоста ця теорія отримала систематичний розвиток і стала звичним соціологічним інструментом, який широко використовується в політичній практиці.