1.Розкрийте основні проблеми філософії екзистенціалізму Хайдеггера: людина, час, буття, смерть.

Структура людського буття в його цілісності позначена як «турбота». Вона становить єдність трьох моментів: «буття-у-світі», «забігання уперед» і «буття-при-внутрішньосвітовому існуючому». У першому моменті підкреслюється нерозривність людсь­кого буття і світу, суб'єктивного і об'єктивного. «Буття-в-світі» - це внутрішнє, апріорне визначення людини. «Забігання уперед» - це відмінність людського буття від усякого наявного, предметного буття: взяте з цього боку людсь­ке буття «є те, що воно не є», оскільки постійно «уникає» себе, «забігає» уперед і, таким чином, є завжди можливістю. Цей мо­мент -«турботи» називається «проект». Людське буття - це буття, яке самопроектується завжди в дещо більше, ніж во­но є в даний момент. Тим самим воно не знаходиться в тій точці простору і в тому пункті «фізичного» часу, в якому може зна­ходитись людське тіло; сфера буття людини - це історичність, де час розглядається в цілісності його трьох компонентів. Третій момент «турботи» - це специфічний спосіб став­лення до речей як супутників людини у відведеному їй часі. Інтимне ставлення до речі, як до чогось близького, зігрітого людським теплом, яке взаємно віддається людині назад, про­тиставляється Гайдеггером сучасному способу «маніпулюван­ня» речами, при якому речовий початок розуміється як «си­ровина» та «техніка». Кожний з трьох розглянутих моментів «турботи» стано­вить певний «модус» часу: «буття-в-світі» є модус ми­нулого, «забігання уперед» - модус майбутнього, а 6уття-при-внутрішньосвітовому-існуючому» - модус сьо­годнішнього. Ці три модуси взаємно проникають один в од­ного і складають єдиний феномен «турботи». Модуси часу суттєво відрізняються від трьох вимірів «об'єктивного» часу: модус минулого виступає як «фактичність», або закинутість; модус сьогоднішнього - як «залежність речей»; модус майбутнього - як «проект», що постійно на нас впливає. В цьому аспекті екзистенціальний плин часу йде не від минулого до майбутнього, а навпаки. Людське буття буває недійсним і дійсним. Недійсне бут­тя - це перевага моментів сьогоднішнього, завдяки чому «світ речей» закриває від людини Ті скінченність, людське бут­тя повністю «поглинається» предметним або соціальним сере­довищем і може розглядатись як річ. Недійсне буття не може бу­ти усунене ніякими перетворен­нями середовища. Традиційне розуміння людини і базувалося на тлумаченні людини по ана­логії з речами з акцентом на за­бутті нею своєї скінченності, історичності, тимчасовості. Ви­никає так званий об'єктивний погляд на особистість, при яко­му вона може бути повністю заміненою іншою особистістю. Це створює феномен «середньої», простої, пересічної людини замість справжньої, дійсної людини. Тобто ми маємо справу з «нівелійованою індивідуальністю», яка хоче бути «такою, як інші», а не собою, не хоче «виділятися» з маси, і вона не може бути відповідальною за свої вчинки.