Тема: Філософські засади наукового пізнання

1. методологія як філософська дисципліна, місце у сучасній філософії,

2. епістемологія. наукове та звичайне знання: характерні риси.

у методичці: Баскаков, Кулінков «Методология научного исследования: учебное пособие, К., 2004р.»,

Білуха «Основи наукових досліджень, К, 1997р,

Білуха «Методологія наукових досліджень» К., 2002р.

Берман «Западная традиция права: епоха формирования» ( є український переклад)

Гусарєв «Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти», К., 2005р.,

!Казимирчук « Право и методи его изучения», М., 1965р.

Керимов «Основи философии права», «Методология права», 2000р.

Ковальчук, Моісеєв «Основи наукових досліджень», К., 2004р.

Крушельницька «Методологія та організація наукових досліджень», К., 2003р.

Машков А.Д.!!! «проблеми теорії держави і права: курс лекцій», К., 2008р.

Гончаренко, Олійник «Методика навчання і наукових досліджень у вищій школі»,

Методологические основи правоведения» Марченко !!!!

Рузавин «Логика и метология научного поиска», М., 2006р.

Сабитов «Основи научних исследований», Ч., 2002р.,

Сачков «Научний метод: вопроси и развитие», М., 2003р.,

Юдин «Метология науки.системность. деятельность»,

Радионова «Методология научних исследований», Х. ( є в електронному вигляді),

Козюбра «Поняття и структура методологи юридической науки», К., 1990р.,

Козюбра «Проблеми методологія держави і права в умо…», 1992, Проблеми правознавства № 53.

наука – особливий івид професійної діяльності, соціальний феномен, що складає професію, але становлення як професії – не відразу. пов’язане із вимкнення філософії грецької, критика наукового методи

це предмет філософії, це і наука і світ

структура філософії:

• онтологія ( що ?)

• гносеологія (як? пізнання – вчення про пізнання, частково охоплює питання пізнавальних методів, але частково.

Питання методології виділяється. Предмет методології пізнання виокремлюється.

• методологія – наука про методи, якими здійснюється пізнання.

• логіка - методи аналізу знань, сукупність засобів, якими здійснюється аналіз вже існуючих знань, а методологія - засоби здобування нових знань.

В рамках 19 ст. система Гегеля – об’єктивного ідеалізму. Філософія:

1. наука,

2. метод,

3. філософський метод.

Філософія – співпадала із методом діалектики.

займає найвищий рівень,

Філософські методи – це найвищий рівень, а наукові методи – трохи нижче. методологія – структурна частина філософії.

метод – система отримання знань. 2 рівні пізнання:

1. звичайне знання – в процесі життєдіяльності,побутовий рівень,

2. наукове – професійний рівень,

рівні юриспруденції: звичайний, професійний, науковий.

наука як професійний вид діяльності:

1. це частина наукового знання,

Звичайний рівень:

1. ядро складає здоровий глузд (елементарні,найімовірніші дані, це предмет нашого досвіду, мета – орієнтація у навколишньому світі, містить елементи суспільної психології, але в зародку – наше знання дозволяє набувати не лише елементарних, але формує переконання, цінності, принципи, установки.

2. Схоплює поверхневі зв’язки, в примітивному розумінні все, що містить загальне знання,

Професійне знання:

3. особливий вид професійної діяльності – здійснюється не стихійно, а цілеспрямовано, відповідно до предмету,

4. наукове знання дозволяє набувати глибоких знань про найважливіші аспе5кти досліджуваних об’єктів, явищ, процесів, про суттєві ознаки, властивості, результати – система понять, категорій – існує спеціальний апарат науки, головна мета і найвища цінність – істина в об’єктивному значенні за допомогою спеціальних засобів та методів. і активного споглядання – спекуляції. завдання – виявлення об’єктивних законів ( природних, соціальних ,логіки), допомагає розкрити суть явища,

5. об’єктивність (саме критерій класичного періоду) – недопустимість суб’єктивного підходу ( на звичайному півні – формується «мнение») , явище оцінуються відсторонено, керується загальними положеннями. Діяльність суб’єкта завжди має активність і критичне ставлення до здійснюваної діяльності, активна направленість, активна конструктивна позиція і особливе ставлення субєкта – умова і передумова такої діяльності, вчений має бути родовим суб’єктом пізнання, пізнання об’єктивних явищ. в період постмодерну позиція субєкта вважається що вона впливає, в основу - діяльнісний об’єкт, не лише що робимо, а й і яке значення має для людей,

6. наука обслуговує практику, філософія будує метафізичні конструкції, але не завжди має практичний інтерес, а наука – завжди,

7. гносеологічний характер наукових досліджень це сукупність знань, яка постійно відтворюється під час здобуття нових знань.

8. не просто фіксує свої елементи, але і само відтворюється,

9. завжди здійснюється за допомогою методів – способи. прийоми, процедури. Це складає ознаку професійної здатності. Засоби матеріальної бази – уміння володіти ними, треба знати теоретичні методи – тобто володіти апаратом логіки, що складає специфіку професійної діяльності.

Критерії науковості:

• внутрішня системність знання - формальна непротирічливість (з точки законів логіки) і дослідна підтверджуваність,

• відтворюваність в будь – якій схожій (стосується закритих систем) і відкритість для критики,

• свобода від неупередженості (співвідноситься із принципом об’єктивності),

10. наявність структури: сукупність елементів:

• суб’єкт пізнання (особливі абстракція, активне начало, за допомогою якого здійснюється цей вид діяльності),

• об’єкт пізнання – вся оточуюча дійсність – об’єктивна реальність ( ці 2 елементи Рікхард «Науки про дух» - неокантіанець (школа визначила гносеологічний підхід і вказала на різні види закономірностей у гуманітарних і суспільних науках), ці 1і 2 елементи – наукова абстракція. суб’єкт – об’єктне відношення – предмет,

• засоби, методи наукового пізнання,

Рівні пізнання ( емпіричний і теоретичний). Ці рівні пов’язані особливою процедурою: гіпотеза – перевірка – висновки – якщо підтверджуються – то є основою теорії.

11. містить не просто елементи соціальної психології, а й ідеали і норми – сукупність певних цінностей - концептуальних та інших установок, характерних на певних етапах розвитку, мета – регулювання процесу, характер - визначається об’ємом пізнання та його специфікою, а зміст формується в певному соціокультурному процесі. Це культурне явище, історичне. Це виходить на розуміння парадигми. Цілісна єдність норм і ідеалів складає поняття стилю наукового мислення, він також виконує регулятивну функцію наукового пізнання (наративний, описовий). Є класичний, неокласичний і посткласиний стиль. Він втілюється в певній конкретно – історичній формі. є кореляція між епохою і стилем.

12. необхідність спеціальної підготовки суб’єкта на основі засвоєння певної системи ціннісних орієнтацій та наукових установок, вони повинні складати сутність розуміння, основна цільова установка – пошук наукової істини, вона втілюється в ідеалах і нормативах наукового пізнання.

Таким чином, рисами є: предметність, об’єктивність, системність, направленість на практичний результат – ознака функціональності науки і її функціональне значення; має мету, завдання, методологічну складову, структурність, елементи соціальної психології (нормативи, цільові установки та ціннісні орієнтири).

Класичний період (4 – 6 ст. до НЕ) школа філософів, софістів, піфагорійців, Арістотель (384 – 322 До НЕ) - система наук (епістема), започатковується наука, знання існували до греків, але обчислювати і обгрунтовувати теореми почалось в саме цьому періоді, наук основі логічного методу. В Ст. Греції Арістотель створив епістему, упорядкував існуючі системи (квадріум - математика, геометрія, астрономія, музика і трівіум - риторика. граматика логіка. Наука: дисципліни теоретичного розуму ( вивчають природу речей, питання про сутність), практичного розуму (право, мораль, етика, вивчають як треба діяти на основі розумних понять, 3 сфера – мистецтва(політики, частково право, (це 2 точка зору). Класична епістема існувала майже о 19 ст. Споглядальний характер (спекулятивний)науки, не ставили перед собою практичну мету, споглядання начала - мета і вираз у розумних поняттях, розказуючи іншим людям про блага, філософи мають правити,

3 період Середньовічна наука сприймає споглядальний характер, але і дещо нове, джерелами Схоластики – грецька філософія і право, з’являється мета – пізнання бога, телеологічний принцип пізнання, в основу пізнання закону, носить академічний характер (розвиток в університетах з 11 ст.), намагання розкрити природу божественного права (є думка, що цей період пов’язаний із розвитком науки у англійських університетах. Беккон,Брадбардін - займались питаннями експерименту. Лінія, пов’язана із Думсом Скотом – настоював на практичній діяльності – бере ще свій початок в 1 ст. На континенті 0 Фома Аквинський – його теорія склала основу, виникла в 13 ст., розвиток – в 14.ст (проявила негативно). 15 – 16 - епоха геовідкриттів, метод схоластики не науковий, цей метод носить формальний характер. Школа природного права застосовує новий науковий метод, він з’являється спершу в природничих дисциплінах – Рене Декарт( 1596 – 1650) – математик французький, філософ, фізик, фізіолог, творець аналітичної філософії, ввів метод радикального сумніву ( 1637 «Міркування про метод», 1641 «Про першу філософію», 1644 «Начала філософії». Його вважають основоположником раціоналізму з апріорних питань, картезіанської системи. Наш розум потребує при цьому правильного методу, ніякий авторитет не може бути прийнятий без сумніву. Єдине положення безсумнівне – я існую Вислів «Мислю - значить існую». Методи будуються на інтуїції і дедукції і передбачає наступні кроки:

1. істина – те, що не викликає жодного сумніву,

2. розкладати кожну проблему на простіші,

3. методично переходити від простого до складного,

4. не робити ніяких пропусках у дослідженнях.

Фактично, критика схоластики, де є беззаперечний авторитет. Абсурдні твердження пропонувались з точки зору здорового глузду і пропонувалось обґрунтувати через не авторитет.

Френсіс Бекон (1561 – 1626) філософ, юрист, лорд – канцлер Англії, політичний діяч, основоположник емпіризму, індуктивна методика, є думка, що саме він діяв під псевдонімом Шекспіра. Він рекомендував підпорядкувати загальні суди судам справедливості, намагання зміцнити судову владу. «Новий органон» ( міркування про метод), питання утопічного характеру 1628 «Нова Атлантида».

виходить із критики Арістотеля, вважає, що індукція і експеримент – основа метода. Щоб правильно застосовувати метод – використовувати знання із досвіду.

4 ідоли заважають здійснювати справжнє пізнання:

1. ідоли роду ( сама людська природа обмежена, не завжди в силу нашого розуму ми можемо пізнати ( у фоми Аквинського є 4 види законів, для цього є закон писаний, а Божественний - пізнти не може),

2. ідоли печери ( перешкоджає людині на особистому рівні, обмеженість її як індивіда (комплекси, страхи),

3. ідоли площі (соціальна природа людини будується у спілкуванні і деякі терміни люди звикли сприймати не задумуючись над змістом). Подолання цього побутового сприйняття,

4. ідола театру ( авторитети, але не повинні заважати здобуттю істини.

4. В основу аналітичної геометрії – розвиток фізики і механіко – технічної парадигми (16 – 17 ст., ньютонівська фізика – 18 ст._ Це період модерну, грунт. – на описовому методі, використання цього методу спершу у фізиці, а потім – у гуманітарних наук, з Гопса, Локк, Монтеск’є – природнича школа права використовує цей метод ( а Кант дає критичне зауваження метода: треба звести в один – дедукцію та індукцію і сформувати межі, в яких можуть створюватись критичні поняття).

Механ – математ. парадигма існує до 19 ст. В кінці відбувається відкриття, які ру…

Конт – вводить систему позитивних дисциплін, яка змінює епістему, але не повністю витіснено її. Пануюча стала позитивна епістема. Наука визначається ним в позитивному розумінні, вона пізнає явища, а не сутність речей, пізнання здійснюється на основі закономірностей( 2е стійкий зв’язок, який ми можемо спостерігати, він дає систему логічний понять. Наука не має бути споглядальною, вона повинна займатись практикою, а спекуляція – це предмет філософії – в 19 ст. розділились філософія і наука. Позитивна філософія Конта – поділ на дисципліни,ю що запроваджено в німецьких університетах, а потім - у інших. Всі науки мають значення, якщо дають практичний ефект. Є гуманітарні, практичні, природничі науки.

в Першій пол. 19 ст. запроваджується – викладання дисциплін пов’язується із експериментами. В 19 ст. поділяється на до дисциплінарний і дисциплінарний періоди.