- •Опорний конспект лекцій з дисципліни
- •Тема 1. Предмет етики. Основні етичні вчення.
- •1. Етос і мораль.
- •2. Етика як філософська наука.
- •3. Завдання науки етики.
- •Тема 2. Особливості функціонування моралі.
- •1. Мораль і проблема її соціальної детермінації.
- •2. Первісні форми регуляції людської поведінки. Процес виокремлення моралі.
- •4. Мораль і звичай.
- •3. Мораль та інституційна регуляція. Мораль і право.
- •5. Політика і етика.
- •Тема 3. Поняття і структура моральної свідомості.
- •Місце моральної свідомості в системі моралі.
- •2. Структура моральної свідомості. Моральні норми і принципи.
- •3. Моральні мотиви й ціннісні орієнтації.
- •4. Цінність і святиня.
- •5. Добро – провідна ідея моральної свідомості.
- •Тема 4. Етичні категорії.
- •1. Категорії моральної свідомості.
- •2. Моральне зло, його походження і сутність.
- •3. Обов’язок.
- •4. Справедливість.
- •Тема 5. Моральні проблеми людської діяльності.
- •1. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.
- •2. Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності.
- •Тема 6. Історія естетичної думки
- •1. Предмет естетики. Проблема термінології.
- •2. Становлення проблематики науки.
- •3. Естетика як самостійна наука.
- •Тема 7. Естетика як наука та її категорії
- •1. Категорії „гармонія” і „міра”.
- •2. Категорії „прекрасне” і „потворне”.
- •3. Категорії „піднесене”, „героїчне”, „низьке”.
- •4. Категорії „трагічне” і „комічне”.
- •5. Категорія „естетичне”.
5. Політика і етика.
Згідно з Аристотелем, етика і політика внутрішньо являють собою деяку гармонійну єдність „філософії, що стосується людських справ”.
Гармонійне поєднання етики й політики у Аристотеля базується на специфічному баченні обох, значною мірою обумовленому самим духом античної класики: етиці етосу тут відповідає політика полісу.
Піклування про благо, особисте і спільне, перетворює у Арістотеля як етику, так і політику на арену своєрідної практичної мудрості, пов’язаної зі здатністю „приймати вірні рішення в зв’язку з благом і „корисністю” в приватних і громадських справах."
Зовсім іншій тип теоретичного осмислення політики і етики, що передбачає їх граничне розмежування, демонструє нам відомий трактат Н.Макіавеллі „Державець” (1532 р.) (“Il principe”).
Якщо у Арістотеля (твір „Політика”) ми маємо „політику” як деяку теоретичну модель сукупного громадського життя поліса, то флорентійський мислитель окреслює саме постать індивідуального політичного діяча , що існує в атмосфері не спілкування, а інтриг, підступів і воєн.
Політичну діяльність Чезаре Борджіа, феноменального лиходія, Макіавеллі виправдовує тим, що, незважаючи на аморальні засоби, які він застосовував, вона сприяла зміцненню держави.
Через два з половиною століття після смерті Н.Макіавеллі німецький філософ і мораліст І.Кант суворо заборонить підходити до принципів моралі з точки зору емпіричної корисності, так само як і перетворювати людину на засіб для будь-яких цілей.
Подібно до того як Макіавеллі започаткував тип автономної політики, яка вважала себе вільною від будь-яких моральних зобов’язань, Кант започатковує історичний тип автономної моралі, простої і суворої, котра знати не хоче жодних політичних хитрощів і мудрувань.
І в тому, і в другому випадку окреслені вище здобутки арістотелівської концепції взаємопов’язаності етики і політики зникають здавалося б безслідно.
Реальний досвід Нових і Новітніх часів підтвердить різке розмежування вказаних форм регуляції людської діяльності.
Однак, наприкінці ХХ ст. пожвавився інтерес до ідейної спадщини Арістотеля, що явно здобуває чергове „нове дихання”.
Позитивні сподівання нинішньої епохи виявляються багато в чому співзвучними арістотелівському баченню політики як „спілкування вільних людей”.
Тема 3. Поняття і структура моральної свідомості.
Місце моральної свідомості в системі моралі.
Структура моральної свідомості. Моральні норми і принципи.
Моральні мотиви й ціннісні орієнтації.
Цінність і святиня.
Добро – провідна ідея моральної свідомості.
Місце моральної свідомості в системі моралі.
В моралі як цілісному структурному утворенні вичленовуються такі три основні елементи: моральна свідомість, моральна діяльність і моральні відносини.
Ці три основні компоненти моралі тісно пов’язані один з одним і породжують цілу систему прямих і зворотних зв’язків.
Відповідно до зазначених компонентів моралі можуть бути вичленовані й основні блоки етичних проблем, що їх нам належить розглянути.
Моральна свідомість:
її основні норми, принципи, мотиви й ціннісні орієнтації;
її основні категорії – добро і зло, обов’язок, відповідальність, справедливість;
сенс життя і ставлення до смерті;
щастя;
моральна самосвідомість людини – честь і гідність, совість і сором.
Моральна діяльність:
свобода дії, свобода вибору, свобода волі;
вчинок як елементарна форма моральної діяльності;
співвідношення мети й засобів діяльності, мотиву й результату моральної дії.
Моральні відносини:
моральна сутність спілкування між людьми;
відкритість і замкненість, монологічність і діалогічність у процесі спілкування;
толерантність, повага, співчуття, любов як підвалини моральних відносин між людьми;
етикет і культура спілкування.
Прийнята схема дає можливість конкретно і мотивовано репрезентувати реальну багатогранність основної етичної проблематики.
