2.Особливості суспільно-політичного ладу Київської Русі у іх-х ст.

Особливості суспільно-політичного ладу Київської Русі у ІХ-Х ст. поділялися на два етапи.

До першого етапу входили такі особливості: не існувало феодальної власності; на Русі існували численні пережитки первісного ладу; не було на Русі писаних законів(соц.відносини регулювалися за допомогою неписаних законів(звичаїв кровної помсти)); велику роль відігравали народні збори Віче,які мали право прогнати монарха з пристолу і запросити нового; збирання данини мало примітивний характер; соціальна структура суспільства була вкрай простою, не притаманна феодальному; КР булла слабо централізованою державою – залежність окремих земель від Києва обмежувалося постачанням данини. В окремиї місцях правили князі не династії Рюриковичів. Таким чином КР булла конгломератом 20 та більше племен, різних земель та народів. Звідси витікало, що пока єдиний український народ ще не склався; КР булла дружинною державою; на Русі існував колективний сюзернітет; відбувалась горизонтальна ротація князів; влада на Русі не мала постійного характеру і відповідно на Русі не склалися постійні стійкі стосунки політичної структри.

Другий етап: відбуваються зміни в соціально-класовій структурі та в політичній системі; розколюється християнство на католиців(захід) та православних(схід); зявляються писані закони(Руська правда Ярослава 1016);за правління Ольги визначається регламентація данини племен%поступово починає виникати інститут кріпосного права; починається «окняжіння» земель сільської громади; посилюється єдність держави.

3.Соціально політичний устрій Київської Русі у другій половині х – хі ст. Прийняття християнства.

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. протягом ІХ-ХІІІ ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружина форма державності: на ґрунті княжої дружини сформувався примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує роль не тільки війська, а й радників. центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення КР формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя. У період феодальної роздробленості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії.

Отже розвиток КР відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливали з військової організації - до цивільних форм правління, та від посилення централізму – до децентралізації.

Важливі громадські та державні справи виконувало Віче – народні збори. Право скликати народні збори мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацією чинило вічовий суд.

Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.

Прийняття християнства. Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував провести рулігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва, запроваджені на русі культу єдиного бога – Перуна. Протее навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процесс державотворення; не захищала багатств і привілеїв феодальної верхівки, що набирала сили;ускладнювала розвиток зв’язків з християнськими країнами. Розв’язанню проблеми посприяв збіг обставин. У 986 році візантійський імператор Василь ІІ, проти якого виступили земельні магнати, попросив у Володимира військової допомоги, для придушення заколотників. Київський князь погодився, але висунув вимогу – одружитися із сестрою імператора Анною. Це була досить велика ціна і тоді імператор висунув умову щоб Володимир прийняв християнство.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток КР. По перше нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов’ян. По друге, православ’я стало ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. По третє, прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Також під впливом християнства поступово відбувалася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави.

Але були також негативні явища, такі як: православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі; прилучення до багатств світової культури було обмежене.