2. Типи і еволюція економічних систем
Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого
історичного розвитку, їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:
- за формою власності на засоби виробництва;
- за способом управління господарською діяльністю.
На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну, змішану (рис. 3.6).
Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується:
- багатоукладністю економіки,
- збереженням натурально-общинних форм господарювання,
- відсталою технікою,
- широким застосуванням ручної праці,
- нерозвиненою інфраструктурою,
- найпростішими формами організації праці і виробництва,
- бідністю населення.
На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.
Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується:
- пануванням приватної власності на економічні ресурси,
- передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів,
- свободу вибору підприємницької діяльності,
- особисту свободу всіх економічних суб'єктів,
- однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації.
Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною силою розвитку економіки.
Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.
Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.
Командно-адміністративна система — це неринкова економіка, яка базується:
- на пануванні державної власності,
- одержавленні та монополізації народного господарства,
- жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів,
- відсутності реальних товарно-грошових відносин,
- конкуренції і вільного ціноутворення.
- їй притаманні висока затратність виробництва,
- несприйнятливість до НТП,
- зрівняльний розподіл результатів виробництва,
-відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці,
- хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо.
Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.
Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.
Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризується такими рисами:
- різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, державних);
- високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;
- оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;
- орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.
На думку відомого українського економіста С. Мочерного, змішана економіка - це модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивнішого ладу.
Причини виникнення змішаної економіки.
Причинами виникнення змішаної економіки є:
-недосконалість і неспроможність ринкового механізму саморегулювання на основі дії природних законів і «невидимої руки» А.Смита ;
- загострення соціально-економічних суперечностей, порушення економічної і соціальної стабільності розвитку економіки;
- необхідність задоволення зростаючих суспільних потреб в умовах підвищення суспільного характеру продуктивних сил і економічно обумовленого одержавлення виробництва, розподілу, обміну і споживання;
- зростання ролі особистого фактора в суспільному виробництві в умовах НТР;
- необхідність збереження і захисту навколишнього середовища.
Вирішення цих проблем визначило необхідність еволюції саморегульованого механізму в змішаний механізм господарювання, в якому зростають економічні, а потім і соціальні функції держави, яка починає активніше регулювати суспільне виробництво.
Виникнення і посилення державного регулювання капіталістичної економіки (від «регульованого ринку» до «регульованого капіталізму») стало історичною передумовою утворення і подальшого розвитку змішаної економіки. Економічне регулювання почало доповнюватися соціальним, соціалізацією ринкової економіки, відносин власності, а капіталізм почав поступово перетворюватись у змішану економічну систему.
Головні причини еволюції капіталістичної системи такі:
1) недосконалість і негативні соціально-економічні наслідки ринкової системи саморегулювання (безробіття, бідність і соціальна нерівність, економічна і соціальна нестабільність, економічні кризи і т. д.);
зростання монополізації виробництва, капіталу і ринку, що порушує відносини економічної свободи і вільної конкуренції, еквівалентного обміну і справедливого розподілу життєвих благ у суспільстві, веде до загострення приватних, групових і суспільних інтересів; приватна монополія визначає виникнення державної монополії;
зростання суспільних потреб у товарах і послугах колективного користування (оборона, транспорт, освіта, наука, зв'язок та ін.), виробництво яких не стимулює ринковий механізм, ринок;
необхідність збереження невідтворюваних ресурсів, захисту навколишнього середовища, раціонального використання загальнолюдських ресурсів, державного захисту недостатньо інформованих споживачів про якість товарів, терміни вживання тощо;
необхідність перерозподілу доходів з метою задоволення соціальних потреб і соціального захисту населення, що живе за межею бідності;
розвиток колективних і державної форм власності, які містять у собі формальний засіб, матеріальні умови розвитку нових укладів і переходу капіталізму в нову соціально-економічну систему (формацію, цивілізацію).
Соціалізація ринкової економіки в умовах змішаної форми її організації, національні особливості розвитку країн визначаються особливостями економічної та соціальної політики уряду, яка залежить від певної політичної його орієнтації і відповідної теоретичної моделі розвитку національної економіки.
Національні особливості змішаної економіки.
Реалізація і ефективність змішаного механізму регулювання економіки залежить не тільки від зміни пропорцій між укладами, секторами економіки, формами власності. Вони визначаються метою і механізмом державного регулювання, його методами, засобами впливу на об'єкти регулювання і способами їх реалізації. Об'єктами регулювання можуть бути все суспільне виробництво і відтворення, суспільний попит або пропонування тощо; головними засобами - програмування, індикативне планування; знаряддям або способами реалізації - грошово-кредитний, бюджетно-податковий, адміністративно-економічний, адміністративно-командний та ін. Абсолютизація певного об'єкта, засобу та форми, знаряддя реалізації для досягнення поставленої мети і визначає специфіку національної моделі ринку або специфіку змішаної економіки.
Існують різні національні моделі змішаної економіки: від американської ліберальної моделі господарювання, характерною рисою якої є залишковий принцип державного регулювання в економічній та соціальній сферах (регулюються ті аспекти соціально-економічних відносин, які не саморегулюються вільною конкуренцією), до економічного дирижизму (переважно у Франції, Великобританії та інших країнах), коли держава виступає за глобальне систематичне регулювання економіки за масштабами і глибиною. При цьому можуть використовуватись надзвичайні заходи і методи (індикативне планування, націоналізація, утворення і зростання державного сектору, державні інвестиції, адміністративний контроль над зарплатою, цінами, кредитами). Є й інші специфічні національні змішані економіки.
Показовою з цієї точки зору є так звана «шведська модель» змішаної системи. її теоретики вважають, що власність не є визначальним елементом суспільного устрою. За панування приватної власності в руках держави є не більше 5% основних виробничих фондів, але вона перерозподіляє приблизно 60% національного доходу і близько 40% його йде на соціальні потреби. Це модель так званого демократичного соціалізму, соціалізації капіталістичної економіки у сфері розподілу. Держава здійснює не тільки економічне, а й соціальне регулювання суспільного виробництва в інтересах усього суспільства.
Існують також консервативна та ліберальна моделі змішаної економіки. Перша модель передбачає обмежене втручання держави в економічну діяльність з метою підтримки приватного сектору і вільної конкуренції. Представниками цього підходу є Ф. Хаєк, М. Фрідмен та ін. Прибічники ліберальної змішаної економіки (Дж. Гелбрейт, Р. Хейлброннер та ін.) ратують за проведення соціальних реформ, взаємодію приватного та державного секторів при зростанні державних інструментів у регулюванні економіки і підпорядкування приватного та корпоративного секторів інтересам суспільства, поступової соціалізації економіки і формування «нового соціалізму»
Особливості становлення ринкової економіки в Україні. Моделі і шляхи переходу до ринкової економіки
Відомо, що всі країни, які йдуть ринковим шляхом, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є американська, канадська, німецька, японська моделі ринкової економіки. На яку з них може орієнтуватися Україна?
Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80 відсотків суспільного продукту.
Враховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення у «стихійному режимі», самопливом. Такий шлях не тільки неефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.
Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України повинні бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності, однак домінуючою при цьому є приватна власність, високий ступінь конкуренції та помірковане державне втручання в економіку, високий соціальний захист населення,- соціальна орієнтація щодо економічного розвитку.
Слід враховувати, що ринкову економіку не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Ринок - невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і моделі ринкової економіки різні в Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інститутів, науково обґрунтовані правові засади.
Побудова такого ринку зайняла значний час і базувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3-4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур - приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають себе ці країни, хоч і є розвиненим, істотно відрізняється від ринку європейських країн та американського. Він, як вважають спеціалісти, не є типовою моделлю відкритої ринкової економіки.
Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде у світовий ринок.
Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» - не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де воно було втілене у життя? Кожна країна, вступаючи в економічні стосунки з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати власні інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика проводиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло: якщо дешева робоча сила рине в країну без всіляких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого - призведе до соціальних загострень у країні, через те, що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних.
Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже це може призвести до відчутних втрат у певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний додаток розвинених країн, де відбуватимуться екологічно шкідливі або безперспективні процеси.
Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в режимі самопливу призводить до великих втрат і відкидає суспільство на десятки років назад. Орієнтиром для нас повинні бути розвинені країни зі змішаною економікою. Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Для нас найбільш прийнятною є модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія повинна ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених завдань.
Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширеніші серед них є такі: еволюційний, прискорений (або «шокової терапії»), жорсткого регулювання.
Перший ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин протягом досить тривалого періоду (10-15 років).
Другий шлях - прискорений або «шокова терапія», третій - поелементний або еволюційно-радикальний. Другий варіант виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий строк (були пропозиції за 400-500 днів 2-3 роки). Привабливий він тим, що мета досягається ніби швидко. Наводився навіть такий образ. Коту хвіст можна відрубати частинами, а можна відразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому - лише раз, а ефект той самий. Такий шлях називають «шоковою терапією». Сутність його полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводяться вільні ціни. Зростання їх однак обмежується гранично жорсткою фінансовою і кредитною політикою, яка є ключовим елементом для цього варіанта. Максимально скорочується державний сектор, економіка відділяється від держави. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.
Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказької (монетаристської школи), на яку покладалося якнайбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать суттєвих відмінностей не тільки між Україною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за допомогою грошової політики, вільного ціноутворення. В умовах вітчизняного багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) застосування монетаризму в чистому вигляді може лише зруйнувати економіку, дестабілізувати суспільство.
Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без «шоку». Таким і є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари - з одного боку, і прибутків - з іншого. Одним стрибком нам не вдалося скочити у цивілізований ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови, без чого неможливо наповнити внутрішній ринок товарами споживання, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того, щоб здійснити це, необхідні величезні капітальні ресурси. Сподівання на те, що «Захід нам допоможе»,- нереальні, ми маємо знайти можливості всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи в банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки нам слід йти шляхом демонтажу старої господарської системи і поступового введення ринкової системи.
Складність цього завдання полягає в тому, що вирішення його потребує, по-перше, прискореного переходу до ринку, а по-друге, - виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, на які не можна не зважати, обираючи стратегію переходу до ринкової економіки.