4.Менеджер як суб’єкт і об’єкт управління.Уміння і здібності менеджера

Завдання менеджера-ефективно управляти наявними ресурсами із мінімальними ризиками.Навичкиі вміння-це ті здібності,які дають можливість менеджеру ефективно і результативно виконувати поставлені завдання.Основні навички:

між особові-уміння находити спільну мову з іншими людьми

технічні-спеціалізовані навички,які працюють на виробництві

концептуальні-уміння бачити загальну картину

комунікативні-уміння донести інформацію до співрозмовника

діагностичні-аналітичні,уміння аналізувати,визначати проблему та шляхи вирішення її

соц.-психологічні,моральні-менеджер має володіти певними моральними якостями

5.Рівні і сфери управління

Рівні у менеджменті –це утворення у результаті вертикального поділу праці управління персоналу.

Рівні за ознакою вертикального поділу управління:

1)вищий(інституційний) 3-5%

2)середній(управлінський) 35-20%

3)низовий (технічний) до 75%

Вищий рівень управління передбачає управління організацією,виконання стратегічних завдань.

Представники вищого рівня: директор,виконавчий директор,рада директорів.

Середній рівень управління передбачає виконання тактичних завдань і реалізацію стратегії підприємства.

Представники: начальник відділу,заступник відділу,адміністратор,операційний менеджер тощо.

Менеджери низової ланки працюють із безпосередніми за випадками завдань. Вони приймають рішення поточного,оперативного характеру.

Представники: начальник дільниць,майстер,бригадир тощо.

Сфера менеджменту виділяється внаслідок горизонтального поділу праці за функціональною ознакою. В залежності від обсягу діяльності і виду діяльності на підприємстві можуть бути різні сфери менеджменту при цьому основними з них є:

• Виробнича

• Фінансова

• Маркетингова

• Кадрова

• Постачання

• Адміністративна

• Зовнішньоекономічна

6.Школа наукового менеджменту ( Тейлор, подружжя Гілбрайти)

Школа наукового менеджменту розвивалася протягом 1885 -1920 рр. Школа концептувалася на максимілізації продуктивності праці.Основним шляхом нарощування продуктивності розглядалося:

• матеріальне стимулювання

• матеріальна мотивація

• вдосконалення рухів і процесів

Заслугою цієї школи є те,що вони вперше було виокремлено управлінську працю від не управлінської,а також визначено відмінності між ними.

Наукове управління найтісніше пов'язане з працями Ф.У. Тейлора, Френка та Лілії Гілберт. Вони вважали, що, застосовуючи спостереження, дослідження, логіку і аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, добиваючись їх ефективнішого виконання; вивчали робочі операції з метою вилучення зайвих, непродуктивних рухів та, використовуючи стандартні процедури й обладнання, прагнули підвищити ефективність роботи.

Важливе значення цієї школи в тому, що відбувалося систематичне стимулювання з метою зацікавити робітників у поліпшенні продуктивності та збільшенні обсягів виробництва; передбачалися також короткі перерви для відпочинку під час праці у виробництві. Отже, термін, який давали на виконання певних завдань, був реалістичним і справедливо встановленим. Це давало змогу керівництву визначити норми виробництва і плани тим, хто перевищував установлений мінімум. Працівники, котрі виготовляли більше, отримували відповідно більшу винагороду. Представники школи наукового управління визнавали також значущість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали виконуваній ними роботі. Особливу увагу звертали на велике значення навчання. Школа наукового менеджменту також виступала на захист відокремлення управлінських функцій обмірковування та планування від фактичного виконання роботи.