- •7.1.Хімічний склад, класифікація та види скла.
- •До побутових належать: скляний та керамічний посуд, художньо-декоративні вироби, дзеркала, лампове скло та ін.
- •Хімічний склад кришталю різних країн
- •7.2. Споживні властивості скляних побутових товарів.
- •7.3.Характеристика сировинних матеріалів та їх вплив на формування споживних властивостей скляних виробів.
- •7.4.Характеристика основних етапів виробництва скляних виробів:
- •7.4.1.Отримання скломаси.
- •7.4.2.Способи формування виробів із скла.
- •7.5.Декорування скляних виробів.
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
7.3.Характеристика сировинних матеріалів та їх вплив на формування споживних властивостей скляних виробів.
Сировинні матеріали скловиробництва поділяють на основні та допоміжні. До основних матеріалів належать речовини, необхідні для введення в скломасу кислотних, лужних та лужноземельних оксидів, які забезпечують отримання виробів з необхідними фізичними і хімічними властивостями. Допоміжні матеріали вводять для зміни властивостей скла: одержання різного кольору скла, забезпечення необхідних умов для одержання високоякісних виробів, а також прискорення процесів варіння і просвітлювання скломаси.
До основних матеріалів належать кварцовий пісок, борна кислота чи бура, польовий шпат, каолін, сода і сульфат натрію, поташ , вапняки і крейда, доломіт, сурик, оксиди цинку, алюмінію, кальцію, магнію і барію, нефелін, скляний бій та ін.
Кварцовий пісок є основною сировиною для введення до складу скла кремнезему, який міститься в ньому від 60 до 75%. Від вмісту SіО2 залежать властивості скла: підвищується хімічна стійкість, знижується крихкість. Високоякісні піски повинні мати вміст кремнезему не менше 99%. Найшкідливіші домішки — сполуки заліза, які надають склу жовтувато-зелене забарвлення, що погіршує зовнішній вигляд готових виробів.
Для побутових скляних виробів вміст домішок заліза в піску може бути не більше 0,03%, а для кришталевих — до 0,012%. Обмежується також вміст діоксиду титану (0,01—0,2%) і оксиду хрому (0,05—0,1%). Температура плавлення SіО2 становить 1713°С, а густина — 2,65 г/см3.
Борна кислота чи бура використовується для введення в скло борного ангідриду — В203, який плавиться при температурі 600°С, а при охолодженні перетворюється в прозору скловидну масу. Борний ангідрид позитивно впливає на хімічну, термічну і механічну стійкість, а також підвищує показник заломлення світла. Таке скло використовують для отримання високоякісних та спеціальних скловиробів, які виробляють механізованим способом
Польовий
шпат, каолін,
пегматит, обсидіан, чистий глинозем
використовують
для введення в скло глинозему — Аl203.
З цією
метою
також застосовують нефелінові сієніти,
які, крім глинозему, містять
близько 20% лугів, завдяки чому
економиться сода і поташ, що значно дорожчі. Глинозем має температуру
16
плавлення 2050°С, а густину — 3,85 г/см3. Навіть в невеликих кількостях глинозем підвищує термостійкість та механічну міцність, твердість, знижує кристалізаційну здатність скла. Використовують глиноземи при виготовленні сортового, жаростійкого і хімічного посуду та віконного й пляшкового скла.
Сода і поташ — це самі дорогі сировинні матеріали, завдяки яким в склад скла вводяться оксиди натрію та калію (Nа20 та К20).
Соду отримують обезводненням кальцинованої соди (Nа2СО3); плавиться вона при температурі 855°С. В скляній промисловості віддають перевагу сульфату (Nа2504) як більш дешевій сировині і менш дефіцитній порівняно з содою. Поташ (К2СО3) застосовують у виробництві найбільш цінного скла — кришталевого та оптичного. Оксид калію надає виробам такі властивості: прозорість, блиск, зменшує кристалізацію скла. Температура плавлення поташу 881 °С.
Вапняк і крейда (СаС03) використовуються для введення оксиду кальцію, який сприяє освітленню та прискоренню варіння скломаси і надає склу хімічну стійкість. При температурі понад 600°С вапняки розпадаються з виділенням оксиду кальцію.
Доломіт (СаС03«МgС03) розпадається при нагріванні з виділенням СаО і МgО. Оксид магнію знижує термічне розширення скла та здатність його до кристалізації, а також підвищує в'язкість, міцність та хімічну стійкість скловиробів.
Цинкові білила (Zn0) вводять до лабораторного, технічного та деяких інших спеціальних видів скла. Оксид цинку підвищує хімічну і термічну стійкість скла, а також його міцність. Крім того, скляні вироби, які містять Zn0, відрізняються підвищеним блиском і прозорістю, грою світла.
Сурик (Рb04) використовують для виробництва кришталю та оптичного скла з високою густиною, характерним блиском та грою світла. Температура плавлення сурику 880°С. Вироби з вмістом оксидів свинцю легко піддаються грануванню, шліфуванню, поліруванню. Особливістю кришталевих виробів є їх мелодійний та тривалий звук при постукуванні. Недоліком кришталю є його висока чутливість до окислювально-відновних умов варіння. Цього недоліку позбавлений баритовий кришталь, для отримання якого в скломасу вводять ВаО, застосовуючи мінерал вітерит (ВаС03).
Скляний бій вводять до складу шихти від 15 до 30%, що сприяє прискоренню варіння скломаси. Важливою вимогою є відповідність хімічного складу скляного бою і основної шихти.
Допоміжні матеріали — це барвники, глушники, знебарвники, освітлювачі, окисники, відновники і прискорювачі варіння скла.
Барвники скла, в залежності від того, чи в процесі варіння скла вони розчиняються і утворюють з кремнеземом забарвлені силікати, чи зберігаються у вигляді колоїдно-дисперсних частинок, мають відповідно назву молекулярні та колоїдно-дисперсні.
17
Молекулярні
барвники
— це оксиди металів (СО, Nі,
Мn,
Сr,
Сu),
які надають склу певний колір без
додаткової теплової обробки. Колір
скла залежить від виду і кількості
барвника, хімічного складу скломаси,
середовища та умов варіння. Так, оксид
кобальту при невеликій
кількості (0,1-0,5%) надає склу синій колір,
при великій -фіолетово-синій
з червоним відтінком. Сумісне введення
сполук кобальту
і пероксиду марганцю надають скловиробам
пурпурового, фіолетового
і чорного кольорів. Калієве скло при
цьому забарвлюється
інтенсивніше, ніж натрієве. Перекис
марганцю (МnО2)
забарвлює
звичайне скло (натрій — кальцій силікатне)
в червоно-фіолетовий
колір; оксид нікелю це скло теж забарвлює
в фіолетовий
колір з коричневим відтінком, а калієве
— в червоно-фіолетовий.
Оксид міді надає склу блакитного (при
вмісті 1—2%) чи зеленого кольору, а оксид
хрому — зеленого. Жовтий колір одержуємо
при введенні в скломасу сульфід кадмію,
сульфіду заліза,
оксиду урану. Крім того, широко
застосовуються комбіновані барвники
для збільшення кольорової гами скла.
Білий колір надає поєднання двоксиду
олова і кріоліту, чорний — оксиду
марганцю (12-13%)
і сульфіду заліза. Оксид заліза забарвлює
скло в синьо-зелений
колір, оксид заліза — в жовтий, а в
комбінації вони дають скло
зеленого кольору; змішуючи жовті і
червоні барвники, отримують
скло коричневого кольору тощо. В якості
молекулярних барвників
в останні десятиліття широко використовують
оксиди рідкоземельних
елементів: діоксид церію, оксид неодиму
і празеодиму,
оксид ербію, комбінацію оксидів неодиму
та празеодиму
(дидим). Ці барвники надають склу такі
споживні властивості:
високий показник світлозаломлення,
світло-проникнення,
стійке і рівномірне забарвлення. Так,
скло, яке містить діоксид
церію в присутності оксиду титану, має
лимонно-жовтий
колір
з незначним червоним відтінком, а оксид
неодиму надає склу
фіолетово-бузкового кольору. Красивий
колір скла — фіолетово-червоний
— одержуєм при введенні оксиду празеодиму.
Дидим
забарвлює скло в синьо-блакитний колір,
а оксид ербію — в
рожевий.
Колоїдно-дисперсні барвники надають склу певного кольору після теплової обробки (наводка), в результаті якої мікрочастинки барвника збільшуються до необхідного розміру (10—55 мкм). До таких барвників належать золото, срібло, мідь, селен, сурма, а також сульфіди свинцю, заліза, міді, кадмію, селену тощо. Так, для одержання скла рубінового кольору використовують 0,02% хлорного золота і діоксиду олова. В результаті реакції золото відновлюється до металевого і при наводці кристали його збільшуються, надаючи склу червоний (розмір кристалів золота 10— 13мкм), рожевий (5-10 мкм) або коричневий (більше 13 мкм) колір. Таким методом наводиться мідний і селеновий рубіни, авантюрин та сульфідне скло, що містить сполуки сірки, які здатні утворювати широку гаму кольорів — від світло-жовтого до чорного. Особливе місце серед кольорового скла належить сульфідно-цинковому, в якому роль барвника виконує сульфід цинку (ZnS), що
18
утворюється при взаємодії оксиду цинку і сірки, які спеціально вводять в шихту.
Реакція забарвлення сульфідно-цинкового скла представлена формулою:
F
еО
+ ZnS
ZnO
+ FеS
Кожний компонент є барвником або глушником, оскільки це скло молочного чи блакитно-жовтого кольору, напівпрозоро-опалове. Якщо в склі, крім сульфіду цинку, міститься сульфід заліза (другий барвник), то скло набуває різноманітних відтінків — від блідо-рожевого до темно-коричневого.
Співвідношення барвників, склад шихти, режим часу, температури і характеру реакції в процесі скловаріння обумовлюють різнокольорову гаму сульфідно-цинкового скла.
Глушники додаються для одержання молочно-білого непрозорого, напівпрозорого (опалового) чи ледь заглушеного скла, в якості яких використовують фосфорнокислі солі (солі амонію і кальцію), сполуки фтору (кріоліт, кремнефтористий натрій) оксид олова, тальк та ін.
Глушники в процесі варіння скла або не розчиняються в ньому, або розчиняються, при подальшому охолодженні виділяються у вигляді дрібних кристалів. Коефіцієнт світлозаломлення їх різко відрізняється від коефіцієнта інших компонентів шихти, що і створює ефект заглушеного скла, який обумовлений розсіюванням світла частинками глушника.
Знебарвники застосовуються для усунення небажаних зеленуватих чи жовтуватих відтінків, причиною яких є домішки оксидів заліза в скломасі. Існує два основних методи знебарвлення скломаси: фізичний і хімічний.
При фізичному знебарвленні в скло вводять речовини, які забарвлюють його в колір, додатковий до зеленого (селен, оксид нікелю, оксид неодиму й ін.), що створює ефект безбарвного скла.
Ступінь застосування хімічних знебарвників (селітра, триоксид миш'яку, триоксид сурми й ін.) зводиться до того, що ці речовини при розпаданні виділяють велику кількість атомарного кисню, який сприяє переходу закису заліза в оксид. При цьому інтенсивність забарвлення скла знижується в десятки разів і зеленуватий колір переходить в жовтуватий.
Освітлювачі сприяють видаленню із скломаси видимих різних газових та повітряних включень, які понижують якість готових виробів. Це триоксид миш'яку і селітра, амонійні солі, іноді сира деревина та інші паро- і газоутворюючі речовини, які через товщу скломаси рухаються наверх у вигляді великих бульбашок. При цьому скломаса активно переміщується (кипить) і дрібні бульбашки газу збираються в більш круглі; які легше видаляються з скломаси.
Прискорювачі варіння скломаси, окисники, відновники вводять в склад для одержання відповідного ефекту. Так, прискорювачі (фтористоамонійні й інші сполуки) інтенсифікують процес скловаріння; окисники, наприклад селітра,
19
миш'яковий ангідрид тощо, необхідні для варіння кольорового скла, забарвленого молекулярними барвниками, і для обезбарвлення скла. Відновники (тирса, вугілля, сполуки олова й ін.) необхідні при варінні скла, колір якого одержаний завдяки колоїдним барвникам
