31. Суть і місце нормування в організації праці

Нормування праці є складовою частиною управління виробництвом і полягає у визначенні необхідних витрат праці на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників та встановлення на цій основі норм праці.

Нормування праці — це науковий метод вивчення трудових процесів, розробки заходів щодо їх вдосконалення та встановлення на їх основі науково-обгрунтованих норм праці.

є одним із напрямів підвищення рівня організації праці та її ефективності, а тому займає важливу роль в організації праці.

Нормування праці є також і засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

32. Призначення,завдання та принципи нормування праці в сучасних умовах

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скорочення затрат на випуск продукції, що, у свою чергу, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Основні завдання:

• розширення сфери нормування праці;

• виявлення втрат робочого часу, їх причин та розробок заходів щодо їх усунення;

• встановлення нормативу часу на одиницю продукції;

• впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;

• розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;

• перегляд норм праці у зв’язку зі зміною умов праці та проведення організаційно технічних заходів;

• впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці.

З економічних законів випливає наступна система принципів нормування праці:

Принцип комплексності – означає, що у відповідності з вимогами економічних законів при встановленні норм праці повинен враховуватися комплекс виробничих чинників (технічних, організаційних, планових, фізіологічних, соціальних і под.).

Принцип системності – означає, що норми праці повинні встановлюватися з урахуванням кінцевих результатів виробництва і залежності витрат праці на даному робочому місці від витрат виробництва на пов'язаних з ним робочих місцях. Цей принцип випливає з законів економії часу.

Принцип ефективності – визначає необхідність встановлення таких норм, за яких у нормальних умовах праці необхідний результат виробничої діяльності досягається з мінімальними сумарними витратами трудових і матеріальних ресурсів.

Принцип прогресивності –- означає, що при розрахунку норм праці необхідно виходити з науково-технічних і виробничих досягнень, практично застосованих на даній дільниці виробництва, з метою економії витрат живої та суспільної праці і поліпшення його умов.

Принцип коректності – означає, що норми праці повинні встановлюватися в точній відповідності з параметрами продукції, що виготовляється, предметів і засобів праці, її умовами, складністю, масштабом виробництва і іншими об'єктивними характеристиками конкретного виробничого підрозділу, визначальними при даній точності розрахунків величин необхідних витрат праці.

Принцип динамічності – випливає з принципу конкретності і означає необхідність зміни норм при істотному для даної точності розрахунків змін умов на які вони були розраховані.

Принцип загальності означає необхідність нормування праці всіх категорій робітників. Цей принцип випливає із законів економії часу та планомірного розвитку.