4. Місце «Адвокатури в Україні» серед інших навчальних юридичних дисциплін

Повязана з

А.) фундаментальні навч.д. (теорія права, історія права, конституц.право і т.д.)

Б.) галузеві (кримінальне право і процес, цивільне право і процес і т.д., тобто реалізація різних функцій адвокатури, його участь у різних процесах)

В.) спеціальні (прикладні) : нотаріат, криміналістика, виконавче провадження – взаємодія з цими органами і т.д.

6.Зародження адвокатури

Звісно, перше, що слід сказати, що на перших стадіях свого розвитку адвокатура звісно не існувала у тому вигляді, у якому ми ії спостерігаємо нині.

Також слід розуміти, що Адвокатура не виникла одночасно разом із судом. Лише в міру ускладнення політичної організації шляхом об'єднання кількох племен під владою єдиного вождя відправляти правосуддя стало не під силу одній особі. Вождь для успішного виконання урядового контролю уже потребував помічни­ків. Він збирав біля себе людей, які здобували для нього необхідні відомості, давали поради та виконували його на­кази. Деякі з них допомагали йому відправляти правосуд­дя і, таким чином, виникали органи суду.

У народів, які досягли цього ступеня розвитку, вже можна знайти перші зародки адвокатури. Це — королівства зулусів, бечуанів.

у зулусів Адвокатами були сусіди, друзі і земляки (односельчани) позивачів і особливо ті з них, які "відомі як умілі оратори". Це вказівка на тих осіб, які запрошувалися для захисту в суді, тобто були примітивними адвокатами за професією. Звичайно, у них було ще надто мало спільного із правозахисниками. Вони не були правознавцями і спеціалістами; вони так само відносяться до адвокатів цивілізованих держав, як первісний юридичний устрій до розвинутого правового життя. Проте в них вже можна було побачити зародок адвокатури, бо вони виконували один з обов'язків, а саме: захищали чужі інтереси на суді'.

Судочинство бечуанів в суттєвих рисах подібне до зулуського. У багатьох негритянських племен процеси велися перед зборами старійшин; головний вождь відкривав збори, оратори сторін виступали вперед і по черзі виголошували промови. Присутні поводилися з гідністю та урочистістю і не переривали оратора

У кафрів (Південно-Східна Африка) позивач приходив до суду зі своїми рідними, які здійснювали функції адвокатів.

в Китаї, як і у кафрів, була родинна адвокатура --захист дозволялося здійснювати родичам або приятелям обвинуваченого.

Ті країни і народи, які сповідують мусульманство, як Іран, Аравія, Турція та ін., мали майже однаковий юридичний устрій, оскільки їх законодавство походило з одного джерела, із Корану. Звідси зрозуміло, що відправлення правосуддя було організовано у всіх мусульманських країнах приблизно однаково, і що всюди ми знаходимо прошарок осіб, які займалися вивченням ісламського кодексу і здійснювали правозахист громадян. Так, у Турції, де в 1876 p. була введена адвокатура за європейським зразком, здавна існували так звані муфтії — вчені-знавці ісламського права, обов'язки яких полягали в наданні юридичних порад зацікавленим особам (зазвичай тим, що сперечаються). Вони коментували правові норми, і їхня думка мала силу закону, але для цього вона повинні були містити: печатку муфтія; його адресу; дослівний арабський текст, що підходив би до даного випадку, і вказівку на канонічний твір, на якому грунтувалася відповідь'.

Про адвокатуру в Японії не згадується в жодному відомому джерелі.

У давній Індії правосуддя проводилося царем як верховним суддею і колегіальними судами. Процес грунтувався на принципах усності, гласності і змагальності як в цивільних, так і в кримінальних справах. Найповнішими дослідженнями доведено, що в давній Індії була відома адвокатура, причому обов'язки правозахисту та представництва поєднувалися в одному класі осіб'.\

Давньому Єгипту теж знайома адвокатура. Так, один з папірусів свідчить про участь адвокатів у цивільному процесі, що відбувався між жрецем і грецьким найманим воїном. Захисниками були два грека. Після подання прохання і пояснень ворогуючими сторонами адвокати теж пред'явили по одному писаному мемуару.

У давніх іудеїв У найдавніший час захисником міг бути кожний бажаючий. Це допускалося без перешкод і навіть вважалося священним обов'язком. Вона являла собою чисто благодійну діяльність, найблагородні-шу форму милостині. Пізніше адвокатура набула тут іншої форми. За талмудним правом при судах синедріону перебували особи, які готувалися бути суддями і звалися кандидатами. Останні були присутні на засіданнях і могли говорити промови на захист обвинуваченого. Як спеціалісти, вони дещо більше наближалися до адвокатів в прямому значенні. Але, виступаючи не за запрошенням підсудних і без посередньої згоди з ними, вони не визнавалися все ж справжніми адвокатами. Пізніше у єврейській мові виникає термін "адвокат", запозичений із грецької. Це, мабуть, свідчить, що іудеї стали запозичувати у греків справжню адвокатуру

Судовий захист відомий також жителям Анголи, але в них він, очевидно, з'явився під впливом англійців та португальців, які заволоділи цими територіями.