2. Категорія роду в назвах осіб.

В офіційно-діловому мовленні перевага надається формам чоловічого роду, навіть коли є жіночі відповідники в загальнонародній мові, тому іменники на означення статусу, посади, звання у більшості випадків вживаються тільки у чоловічому роді: викладач, касир, учитель, лаборант, інженер. Форми типу викладачка, касирка, лаборантка вживаються лише в усному мовленні, а документах заборонені. Іменники з суф.-ша, -иха, -ка також не можна вживати через їх розмовний характер (головиха, професорка, агрономша). У жіночому роді можуть вживатися назви авторка, дипломантка, дисертантка, кравчиня, поетеса, студентка, учениця, вихованка, аспірантка, друкарка. Вживання форм жіночого роду вмотивоване лише тоді, коли вказівка на стать є обов’язковою й не може бути виражена іншими способами: піаністка, фігуристка, артистка, баскетболістка.

Іменники на позначення посад, професій, звань узгоджуються з прикметниками та дієсловами у формі чоловічого роду незалежно від статі особи: головний лікар підписав, генеральний прокурор дозволив. Але якщо вказується прізвище жінки, то дієслово узгоджується з прізвищем, тобто у жіночому роді: провідний науковий співробітник Вишневська підписала, професор Дунаєвська дозволила.

При перекладі з російської мови слід пам’ятати, що назви посад, наукових ступенів і звань, що виражені в російській мові дієприкметниками, в українській мові передаються іменниками (заведующий – завідувач, командуючий – командувач, исполняющий обязанности – виконувач обов’язків). Дієприкметникова форма допускається для російського ведущий – ведучий (програми), але ведущий специалист – провідний спеціаліст. Дієприкметником виражена також професія слідчий

Увага! Деякі іменники при однаковому звучанні і значенні в російській та українській мовах можуть змінювати свій рід, а отже, змінюється і узгоджуване з ним слово (сильная боль – сильний біль, старая рукопись – старий рукопис).

3. Особливості форм родового відмінка однини

Оскільки більшість наукових термінів будь-якої галузі науки є іменниками чоловічого роду ІІ відміни, то слід пам’ятати, що вони при відмінюванні у родовому відмінку однини можуть мати закінчення -а, -я, або -у, -ю залежно від лексичного значення слова.

Закінчення -а, -я, мають іменники, що означають:

1) назви осіб за посадою, науковим ступенем, званням, власні імена та прізвища (студента, учителя, Андрія, професора, Тараса Шевченка);

2) назви чітко окреслених предметів, зокрема приладів, деталей (все, що можна перерахувати поштучно: олівця, малюнка, плаща, насоса, реостата, важеля, вагона, мікроскопа, векселя);

3) назви населених пунктів (Києва, Донецька, Харкова);

4) назви мір, довжини ваги, часу, назви місяців і днів тижня, грошових знаків (місяця, вівторка, карбованця, метра, ампера, джоуля, долара, фунта);

5) деякі слова-терміни з абстрактним значенням (відмінка, іменника, числівника);

6) математичні терміни (синуса, арккотангенса, ромба, вектора, радіуса).

Закінчення -у, -ю мають іменники, коли вони означають:

1) речовину, масу, матеріал, хімічні елементи (гіпсу, кисню, магнію, цементу, цукру, меду, але хліба);

2) назви процесів, дій, станів, властивостей ознак, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять (руху, аналізу, гідролізу, грипу, достатку, колоквіуму, моменту, ремонту, прогресу, принципу, канону, екзамену, експорту, імпорту, синтезу, випадку висновку, залишку);

3) складні безсуфіксні іменники (родоводу, трубопроводу, рукопису, водогону)

3) збірні поняття типу капіталу, каталогу, товару, тому, кодексу, колективу;

4) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин (вокзалу, гуртожитку, магазину, поверху, даху, коридору) але гаража;

5) назви установ, закладів, організацій (інституту, комітету, університету, факультету, деканату).

6)  назви регіонів, країн та інші географічні назви окрім назв населених пунктів (Дону, Байкалу, Уралу, Донбасу, Ірану, Іраку).

Ряд іменників можуть мати паралельні закінчення залежно від значення: апарата (прилад) – апарату (установа), терміна (слово) – терміну (час, строк), листопада (назва місяця) – листопаду (дія в природі), каменя – каменю (матеріал), паперу (матеріал) – папера (документа), акту (дії) – акта (документа).

При укладанні текстів не слід покладатися тільки на свої знання, але й користуватися будь-якими перекладними чи орфографічними словниками української мови, де закінчення родового відтінка однини іменників чоловічого роду другої відміни завжди вказується (ромб – ромб, -а. Анализ – аналіз, -у).

Вживання форм давального відмінка. При укладанні текстів професійної тематики особливу увагу слід звернути на іменники чоловічого роду ІІ відміни, які у давальному відмінку однини можуть мати закінчення -у, -ю, і паралельні до них -ові, -еві, -єві.

У діловому мовленні перевага надається закінченням –у, -ю: професору, лікарю.

Однак щоб уникнути одноманітних форм, коли поряд пишуться два іменники чоловічого роду (наприклад, у „шапках” заяв, доповідних і пояснювальних записок, в розписках і дорученнях), слід чергувати форми з різними закінченнями, вживаючи перше слово з закінченнями ові, -еві, -єві (ректорові ДНУ Ващенку П. А., але декану Полюзі)

Вживання кличного відмінка. Оскільки в усному мовленні доводиться часто звертатися до осіб, слід пам‘ятати, що в українській мові звертання мають специфічну форму, так званий кличний відмінок. Він властивий тільки іменника чоловічого й жіночого роду в однині. Іменники середнього роду й іменники всіх родів у множині цієї форми не мають (виняток – панове). Для звернення тут використовується та ж відмінкова форма, що й для називання – називний відмінок. Як і всі відмінки, кличний відмінок утворюється за певними чіткими нормами – за допомогою відповідних закінчень:

1. Іменники першої відміни у кличному відмінку мають закінчення –о, -е, -є, -ю. Закінчення –о мають іменники твердої групи, а також жіночі імена по батькові (Олено, сестро Ганно, Іванівно, Олегівно, Андріївно), -е – іменники м’якої та мішаної груп (Катре, Неле), -є – після голосного та апострофа (Маріє, Дар’є), а також Іллє, -ю – деякі пестливі іменники м’якої групи (бабусю, доню, матусю, Нелю).

2. Іменники другої відміни в кличному відмінку можуть мати залежно від кінцевої приголосної закінчення –у, --ю, --е:

а) закінчення –у мають іменники з суфіксами –ик, -ок, -ко (батьку, синку), іншомовні імена на г, к, х (Джеку, Людвігу, Фрідріху), та іменники з основою на ч, ш (товаришу, викладачу, слухачу), а також іменники діду, сину, тату. Закінчення –у мають також і всі імена по батькові для чоловіків (Максимовичу, Петровичу, Семеновичу, Даниловичу);

б) закінчення – ю мають іменники м’якої групи (вчителю, водію, Василю, Андрію, лікарю);

в) закінчення – е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи з суфіксом –ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж, і загальні назви з основою на р, ж (друже, професоре, директоре, інженере, Степане, бухгалтере, декане, ректоре, Олександре, Богдане, чумаче, стороже, школяре).

3. Іменники третьої відміни у кличному відмінку мають закінчення –е (Любове, Нінеле).

У звертаннях, що складаються з кількох слів, є свої особливості:

а) у звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як і перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка (добродію бригадире (бригадир), товаришу офіцере (офіцер));

б) у звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форми кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я (сестро Марино, колего Наталю, панно Ірино, лаборанте Терезо, аспіранте Павле, асистенте Вікторіє);

в) у звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка (Людмило Миколаївно, Олено Євгенівно, Тарасе Даниловичу, Сергію Андрійовичу, Віталіно Анатолівно, Ганно Тарасівно, Олександре Сергійовичу);

г) у звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди зберігає форму називного відмінка (пане Ковальчук, пані Ковальчук, декане Попова, декане Попов, викладачу Калинич, добродійко Забіла, друже Гончар). Хоча при відмінюванні більшість прізвищ має форму кличного відмінка.