Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекціїї Буд. матер-во.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
569 Кб
Скачать
☆

Властивості глин як сировини для керамічних виробів

Пластичність

Глина, замішана з певною кількістю води, утворює глиняне тісто, що володіє зв'язністю і пластичністю. При змочуванні сухої глини відчувається виділення теплоти. Молекули води (диполі) втягуються між лускатими частками каолініту і розклинюють їх, викликаючи набрякання глини. Тонкі шари води між пластинчастими частками глинистих мінералів обумовлюють характерні властивості глиняного тіста. Так, наприклад, якщо розплющити між двома чистими скляними пластинками краплю води, то пластинки нелегко відірвати одну від одної. Однак пручаючись відриву, пластинки легко ковзають при зсуві, причому шар води відіграє роль мастила, що полегшує ковзання, тому глина, змішана з водою, дає легкій формі пластичну масу.

Пластичністю глини називають її властивість у вологому стані приймати під впливом зовнішнього впливу бажану форму без утворення розривів і тріщин і зберігати отриману форму при подальшій сушці і випаленні.

Технічним показником пластичності є число пластичності, яке визначається як різниця границі текучості та границі розкочування. (ЛР)

Для виробництва будівельних керамічних виробі зазвичай застосовують помірно пластичні глини з числом пластичності Пл = 7-15. Малопластічних глини з Пл <7 погано формуються, а високопластичні глини з Пл> 15 розтріскуються при сушінні і вимагають отощення.

Єднальна здатність глини виявляється в скріпленні зерен непластичний матеріалів (піску, шамоту, та ін), а також в утворенні при висиханні досить міцного вироби - сирцю. Сполучну здатність глиняних будівельних розчинів використовують при кладці печей, труб.

Отвердіння глини при висиханні і усадка

Особливість глиняного тіста - в здатності отвердівати при висиханні на повітрі. Міцність висушеної глини обумовлена ​​дією ван-дер-ваальсових сил і цементацією зерен мінералів іонами домішок. Сили капілярного тиску стягають частки глини, перешкоджають їх роз'єднання, внаслідок цього відбувається повітряна усадка. При насиченні водою меніски зникають, припиняється чинність капілярних сил, частки вільно переміщаються в надлишку води, і глина розмокає.

Усадка - це зменшення лінійних розмірів і об’єму глиняного сирцю при його сушінні (повітряна усадка) і випалі (вогнева усадка) глин. Усадку виражають у відсотках від первісного розміру виробу.

Для різних глин лінійна повітряна усадка коливається від 2-3 до 10-12% в залежності від вмісту тонких фракцій. Для зменшення усадочних напруг до жирних глин додають отощувач. Поверхнево-активні речовини (СДБ та ін), введені в глиняну масу в кількості 0,05-0,2%, поліпшують змочування часток глини водою, дозволяючи скоротити формувальну вологість і знизити повітряну усадку.

Вогнева усадка виходить через те, що в процесі випалу легкоплавкі складові глини розплавляються, і частинки глини в місцях їх контакту зближуються. Вогнева усадка може становити 2-8% в залежності від виду глини.

Повна усадка, рівна алгебраїчної сумі повітряної та вогневої усадок, коливається від 5 до 18%. Відповідно збільшують розміри форм, щоб одержати готовий виріб необхідних розмірів.

Перехід глини при випаленні в камневидний стан

У процесі високотемпературного випалу глина зазнає фізико-хімічні зміни. Спочатку випаровується вільна вода, потім вигоряють органічні речовини. При температурі 700-800 ° С відбувається розкладання безводного метакаолініта Al2O3*2SiO2, який утворився раніше (при 450-600°С) внаслідок дегідратації каолініту; потім Al2O3і 2SiO2 при підвищенні температури (до 900°С і вище) знову з'єднуються, утворюючи штучний мінерал - муліт 3Al2O3*2SiO2. Муліт надає обпаленому керамічному виробу водостійкість, міцність, термічну стійкість. З його утворенням глина необоротно переходить в камневидний стан. Разом з утворенням муліту розплавляються легкоплавкі складові глини, цементуючи і зміцнюючи матеріал.

Випал цегли та інших пористих виробів зазвичай закінчується при 950-1000°С. Подальше підвищення температури різко інтенсифікує утворення і накопичення рідкої фази - силікатного розплаву, який не тільки цементує частки глини, але і ущільнює керамічний матеріал. У результаті отримують вироби з щільним керамічним черепком, що відрізняється малим водопоглинанням (менше 5%).

Кварц присутній у глині ​​у вигляді кварцового піску, його додають для отощенія високопластичних глин. Кварц зазнає поліморфні перетворення, що супроводжується об'ємними змінами. Найбільш часто зустрічається в природі β-кварц при 573°С оборотно переходить в α-кварц зі збільшенням об'єму на 0,82%; ця форма стійка до 1050°С. Тому при охолодженні керамічних виробів, обпалених до 1050 ° С, α-кварц знову переходить в β-кварц з відповідним зменшенням в обсязі. При температурі вище 1050°С α-кварц переходить в α-кристобаліт, який в свою чергу в інтервалі температур 1400-1450°С переходить в α -трідіміт з об'ємним зміною 0,6%. Кварц плавиться при 1723°С. Зміни обсягу зерен кварцу, що відбуваються в процесі випалу, впливають на міцність і розтріскування керамічного виробу.

Спікаємість

Спікаємістю глин називають їх властивість ущільнюватися при випаленні і утворювати камнеподібний черепок. З підвищенням температури випалу зростає ступінь спікання та зменшується водопогдинання до певної точки, оскільки при температурі з відзначаються ознаки перепалу - оплавлення і спучування матеріалу. Інтервал спікання легкоплавкіх глин (для виробництва цегли, керамзиту) 50 - 100°С, вогнетривких глин - 400°С.

Вогнетривкі глини (і вироби з них) протистоять дії високих температур, не деформуючись і не розплавляючись. Чистий каолініт плавиться при 1770°С, однак різні домішки (Fе2О3, СаСО3 та ін) знижують цю температуру. Представляючи собою складні природні суміші, глини не мають певної температури плавлення. При 750-800°С внаслідок часткового плавлення легкоплавких сумішей починається ущільнення черепка і закриття пор, тобто відбувається спікання.

Колір глини після випалу має істотне значення для облицювальних керамічних виробів (лицьові цегла і керамічні камені, теракотова плитка), а також для тонкої кераміки. Для отримання білого черепка випал ведуть в відновлювальному середовищі (при наявності вільних СО і Н2 в газах) та при певних температурах, щоб Fе2О3 перевести в FeО. Не бажані в глині великі зерна піриту FеS2 і оксидів заліза, що утворюють на черепку після випалу чорні крапки. Виділення вільного оксиду заліза при нагріванні між 450 і 800°С надає виробу червонувате і жовтувате забарвлення. Оксиди титану викликають глибоку синювату забарвлення черепка.

Для отримання деяких видів кольорової кераміки в сировинну масу додають оксиди металів (заліза, кобальту, хрому та ін.)

Основні виробничі процеси технології кераміки є загальними для всіх виробів. Такими процесами є видобування глини і підготовка сировини, приготування керамічної маси, формування виробів, їх сушіння й випал. Глиниста сировина розробляється у спеціальних кар’єрах багатоківшевими екскаваторами та іншими засобами механізації. Підготовка сировинних матеріалів включає їх подрібнення, а при необхідності збагачення, сушіння тощо.

Для найбільш розповсюдженого пластичного способу виробництва керамічна маса має вологість 18...23%. Вироби формують на стрічкових пресах, в яких маса ущільнюється шнековим механізмом і виходить із мундштука у вигляді стрічки певного перерізу, котра розрізається на окремі вироби заданих розмірів: цегла, труби тощо.

При напівсухому способі вихідні компоненти попередньо висушують, і керамічна маса набуває порошкоподібного стану з вологістю 8...12%. Вироби із порошків формують на пресах при високому тиску – 10...30 МПа.

Для лиття складних тонкостінних виробів застосовують керамічну масу у вигляді суспензії – шлікеру. Сушать керамічні вироби в сушарках різних конструкцій, для котрих підбирають оптимальний режим, який забезпечує мінімальну кількість браку продукції.

Властивості штучного каменю кераміка набуває після випалювання при 900...1200оС. При випалюванні утворюються нові силікатні сполуки, сировинна суміш частково оплавляється та спікається. Вироби масового використання випалюють у тунельних печах, які являють собою теплові агрегати неперервної дії у формі тунелю, в середині якого прокладені рейкові колії, по яких пересуваються вагонетки з виробами.

За призначенням керамічні вироби поділяють на стінові – цеглу, керамічні камені, панелі, лицювальні – лицева цегла, плитки для фасадів і внутрішнього лицювання, покрівельні – черепиця; для доріг і підлог – клінкерна цегла, плитка; санітарно-будівельні-ванни, умивальники тощо; для підземних комунікацій – каналізаційні та дренажні труби; теплоізоляційні – діатомітові, шамотні та інші легковагові вироби; легкі заповнювачі для бетонів – керамзит, аглопорит.

Стінові та облицювальні вироби. До цієї групи належать керамічна цегла, керамічні камені та плити. Розрізняють звичайну керамічну цеглу – для кладки стін та інших частин будівель, лицеву цеглу – для зовнішнього облицювання і цеглу спеціального призначення – для кладки заводських труб, каналізаційних споруд та інших. Цегла має форму прямокутного паралелепіпеда і розміри: 250×120×65 (одинарна) або 250×120×88 мм (потовщена). Для керамічної цегли встановлені наступні марки з міцності: 75, 100, 125, 200, 250, 300. Марка відповідає допустимій міцності при стисканні. Крім того, кожній марці цегли повинно відповідати певне значення границі міцності на згинання (від 1,8 для марки 75 до 4,4 МПа для марки 300). Водопоглинання цегли марок вище 150 повинно складати не менш 6% від маси, для інших марок – не менш 8%. Марки з морозостійкості цегли призначаються наступні: 15, 25, 35, 50.

Значний економічний ефект дає перехід на випуск пористих та порожнистих керамічних виробів натомість суцільної цегли. При виробництві такої кераміки зменшуються витрати сировини і палива, зростає продуктивність сушарок і печей, знижуються транспортні витрати. Оскільки облегшені керамічні вироби мають низьку теплопровідність, зменшується товщина стін, полегшуються фундаменти. Виробництво полегшених керамічних виробів потребує, однак, більш пластичних глин і більш ретельної переробки сировини.

Індустріалізація стінової кераміки вирішується шляхом виготовлення у заводських умовах із цегли і каменю панелей, застосування котрих для зовнішніх стін дозволяє зменшити витрати матеріалів, знизити масу стін та кошти на кладку.

У будівництві найбільш розповсюджені наступні фасадні матеріали: лицева цегла та семи- або дев’ятищілинні камені розміром 250×120×138; мозаїчні плити розмірами 20×20; 50×50 мм та ін.; плитка типу “кабанчик” розміром 120×65 мм і плитка розміром 145×250 мм. Деякі види фасадних керамічних виробів глазурують для захисту від впливу зовнішнього середовища.

Для підлог застосовують плитки із щільної кераміки з водопоглиненням не більш 4% і втратою маси при стиранні не більш 0,1 г/см2 (метлахська плитка). Вони мають різні форми і розміри, гладку та негладку поверхню, бувають одно- та багатокольоровими. Їх виготовляють із пластичних тугоплавких глин.

У шляховому будівництві, також для лицювання гідротехнічних споруд, каналізаційних колекторів та інших споруд застосовують цеглу або плити (клінкерні плити) з високою міцністю при стисканні (50...100 МПа), морозостійкістю 30...100 циклів, водопоглинанням 2...6% і опором стиранню 14...18 г/см2.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]