45. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.

Успіхи національно-визвольного руху в Індокитаї, а також загальне падіння престижу Франції активно вилинули на розгортання алжирського національно-визвольного руху. У 1949 р. в Каїрі було створено штаб національно-патріотичного руху. У 1954 р. алжирські патріотичні сили створили Фронт національного визволення, який також очолив Ахмед Бен-Белла, уряд Єгипту надав алжирським патріотам зброю та фінансову допомогу. Антифранцузьке збройне повстання почалося в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1954 р., одразу в кількох районах країни, війна швидко набрала винятково жорстоких форм. У багатьох випадках французи вбивали не лише озброєних повстанців, але й підозрюване в співпраці з ними мирне населення. До 1960 р. алжирці втратили лише вбитими близько 250 тис. осіб. У свою чергу, повстанці відповідали не менш кривавими акціями проти французького населення країни.

Для припинення поставок зброї з Тунісу вздовж кордону французи збудували 300-кілометрову систему контрольних та оборонних споруд під назвою “лінія Моріса”. Повстанці розпочали "бомбову війну", влаштовуючи вибухи в кав'ярнях, трамваях і кінотеатрах.

Незважаючи на великі фінансові видатки, з якими було пов'язано продовження війни, метрополія не мала наміру відмовлятися від свого володіння, особливо після відкриття 1956 р. у Сахарі нафтових родовищ.

Вельми негативного розголосу війна набрала на міжнародній арені. З постійними протестами проти французької політики в Алжирі виступали арабські та азійські країни.

Побоюючись державного перевороту, президент Французької республіки Рене Коті у травні 1958 р. звернувся до генерала Шарля де Голля з пропозицією очолити країну й своїм авторитетом покласти край міжфранцузьким уособицям.

Переживши еволюцію своїх поглядів, Ш. де Голль наприкінці 1959 р. схилився до думки мирним шляхом передати владу над Алжиром представникам корінного населення. 29 січня 1960 р. він підтвердив право Алжиру на самовизначення, а в червні того ж року розпочав франко-алжирські переговори. Через дискусійні питання щодо визначення майбутнього статусу колишньої колонії 8 січня 1961 р. було проведено загальнонаціональний референдум з алжирського питання. За незалежність висловилися понад 65% учасників опитування в Алжирі та 75% - у самій Франції.

Після тривалої перерви 18 березня 1962 р. сторони підписали кінцевий документ, що передбачав проведення в Алжирі 1 липня того ж року референдуму з питання проголошення незалежності. На референдумі 90% учасників проголосувало за відокремлення від Франції, але водночас Алжир погодився на трирічний перехідний період

25 вересня 1962 р. Установчі збори проголосили створення Алжирської Народної Демократичної Республіки. ФНВ взяв курс на побудову “соціалізму в рамках національних цінностей та ісламу”. Націоналізація нафтових і газових родовищ певною мірою стабілізувала економіку країни, у відносно короткий термін були створені основи сучасної індустрії.

Після прийняття у лютому 1989 р. нової конституції країни, що дозволяла багатопартійність, Алжир зіткнувся з фундаменталістською загрозою. Але військові анулювали результати виборів, заборонили ІФП, запровадили в країні надзвичайний стан і розгорнули бойові операції проти фундаменталістів.