58. Духовна, релігійна культура та світогляд сучасної людини.

На межі 80-90-х років в умовах лібералізації державно-церковних взаємин в Україні стрімко зросла релігійна активність населення. Віруючими визнали себе понад половина громадян нашої держави.Впродовж 1988-1990 pp. число релігійних об'єднань щороку збільшувалося на третину і на початку 1991 р. становило 10,5 тис.Верховна Рада України відреагувала ухваленням 23 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Стаття 35 Конституції України, гарантує громадянам право на свободу світогляду і віросповідання. Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви. Для громадян, чиї релігійні переконання суперечать службі у Збройних силах, передбачена альтернативна трудова служба. Законодавчо врегульовано питання власності, землекористування, підприємницької і благодійницької діяльності релігійних об'єднань.За роки незалежності віруючим повернуто 3400 храмів, відібраних у них свого часу радянською адміністрацією, збудовано 2 600 нових церков, костьолів, молитовних будинків. Україна - багатоконфесійна держава. Згідно із чинним законодавством, усі конфесії та віруючі рівні перед законом. Станом на 1 січня 2000 р. у нашій державі діяло понад 23,5 тис. релігійних організацій 90 конфесій, течій та напрямків.За чисельністю громад і монастирів друге місце посідає Українська греко-католицька церква, яка назагал домінує у західному регіоні України. Найбільше послідовників католицької церкви традиційно мешкає на Поділлі, Волині, у Галичині та Закарпатті.Протестантизм в Україні представлений 33 напрямками. Питома вага протестантських громад останніми роками динамічно зростає й становить вже понад чверть релігійної мережі країни. Водночас збільшується число громад мусульман, іудеїв, а також новітніх, нетрадиційних релігійних течій Релігійне життя України зазнає впливу політичних та економічних процесів, що відбуваються у нашій державі. І Дестабілізуючу роль у сучасному українському суспільстві відіграє відсутність єдності у православ'ї. Не сприяють утвердженню громадянської злагоди численні майнові конфлікти між віруючими та духовенством різних конфесій, особливо суперництво за право на володіння храмовими приміщеннями.

59. Розвиток освіти в сучасній україні. Болонський процес.

Одним із найважливіших завдань загальноосвітньої школи є забезпечення виконання «Закону про мови в Українській РСР», прийнятого 1989 р. Відтоді в республіці відкрито чи поновлено сотні шкіл з українською мовою навчання, організовано тисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання. З'явилася велика кількість ліцеїв, коледжів, гімназійВ останні роки зроблені такі важливі кроки у сфері освіти, як відновлення діяльності Києво-Могилянської Академії, відкриття в Києві Національної академії управління, нових університетів в регіонах України.1991 p. BP України прийняла Закон «Про освіту», що визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави і передбачив кардинальні зміни в її роботі. В умовах незалежності створено нову концепцію розвитку народної освіти - прийнято Державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття»), затверджену Кабінетом міністрів у листопаді 1993 року. Програма передбачає істотну реконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання дітей і завершуючи підвищення  кваліфікації дипломованих спеціалістів.У першій половині 90-х років була запроваджена система державного ліцензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визначення професійного рівня діяльності) вузів. Найвищі - III та IV - рівні акредитації одержав 161 вищий навчальний заклад України, включаючи 16 державних (класичних) університетів та ЗО академій.Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції.Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.