57.Зміст угоди.

Зміст угоди визначається змістом волі сторін, а останній має відповідати змістові норм права. Інакше кажучи, у будь-якому випадку, коли воля сторін в угоді не збігається із змістом правових норм, є підстави говорити про те, що дана угода суперечить вимогам права, а отже, є протизаконною.

В окремих випадках, прямо зазначених у законі, недодержання вимог правових норм не є підставою для визнання угоди недійсною. Так, при продажу частки у спільній власності сторонній особі з порушенням прав привілейної купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця (ч.З ст.114 ЦК України, п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28 квітня 1978 р.). Уданому випадку співвласник вправі у межах встановленого законом строку вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця по укладеній угоді.

У цьому розумінні угода, укладена громадянином з приводу відчуження будинку, який є спільним подружнім майном, без угоди іншого подружжя, тобто з порушенням вимог ст.23 КлШС України, є протизаконною. Відсутність згоди одного із подружжя на відчуження іншому спільного подружнього

126

майна може бути підставою для визнання недійсною угоди, коли судом встановлено, и'о сторони (сторона) в угоді діяли недобросовісно.' Протизаконною є і угода, за якою громадянин відчужує землю, що надана йому в довічне успадковуване володіння.

В обох зазначених випадках воля учасників угоди суперечить вимогам відповідних нормативних актів. Обидві угоди є недійсними, але правові наслідки їхньої недійсності — різні. У першому випадку вчинення угоди призводить до порушення прав окремих осіб (одного з подружжя). Така угода за ст.48 ЦК України визнається недійсною, а сторони поновлюються у попередньому стані. У другому випадку вчинення угоди зв'язане з порушенням інтересів суспільства в цілому.

Законодавець враховує можливість укладення таких угод, виділяє їх в окрему групу протизаконних угод і передбачає особливі наслідки їхньої недійсності (ст.49 ЦК України). Для них є характерними такі ознаки:

А. Вчинення їх об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. Зрозуміло, що недотримання правової норми при укладенні угоди ще не означає порушення інтересів держави і суспільства. У даному випадку йдеться про недотримання нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи нашої держави і суспільства.

Б. Така угода характеризується суб'єктивним наміром сторін порушити закон. Вона укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для недійсності цих угод необхідно встановити вину сторін (або принаймні однієї) у формі умислу.

У випадку виконання угоди сторонами на прибуток держави стягується все одержане ними за угодою, тобто має місце безоплатне примусове (проти волі учасників) вилучення майна у власність держави.

Можливі ситуації, коли при наявності умислу сторін угода не виконана або виконана однією стороною чи при умислі однієї із сторін виконана повністю або частково. В усіх зазначених випадках було б несправедливим застосування вилучення майна у власність держави у повному обсязі. У зв'язку

'Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР від 28 квітня 1978 р. «Про судоеу практику в справах про визнання угод недійсними» (п.16)/ /Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних та кримінальних справах.—К., 1993.—С.254.

127

з цим законодавець передбачає різні правові наслідки недійсності протизаконної угоди залежно від наявності чи відсутності вини (умислу) сторін і від того, ким і в якій мірі виконано угоду:

А. При наявності умислу сторін угода не виконана. Вона визнається недійсною без застосування цивільно-правових санкцій.

Б. При наявності умислу сторін угода виконана однією стороною. З другої сторони стягується на користь держави все одержане нею і все, що вона зобов'язана виконати на користь першої сторони.

В. При наявності умислу однієї із сторін все одержане нею за угодою повертається другій стороні, а одержане останньою або те, що вона повинна виконати на користь свого контрагента, стягується на користь держави. Інакше кажучи, сторона, яка діяла ненавмисно, поновлюється у попередньому стані.

А до сторони, яка діяла навмисно, застосовується така санкція, як вилучення майна на користь держави.

У судово-арбітражній практиці виникло питання про те, як бути у випадках, коли угода, укладена з порушенням форми, передбаченої законом, одночасно суперечить інтересам держави і суспільства («складна недійсність»). З цього приводу в юридичній літературі висловлено слушну думку, що при умислі обох сторін все одержане ними за угодою підлягає стягненню у доход держави.

Майнові санкції, передбачені ст.49 ЦК України, завжди застосовуються до угод за участю організацій і громадян.

Судова практика поширює ст.49 ЦК України, зокрема, на угоди, спрямовані на використання колективної або державної власності з корисливою метою або використання майна, що перебуває в їхній власності чи користуванні на шкоду інтересам суспільства, на відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановлених правил предметів, вилучених з обороту або обмежених в обороті.

Пленум Верховного суду УРСР у постанові №3 від 28 квітня 1978 р. звертав увагу судів на необхідність при застосуванні ст.49 ЦК України зазначати у рішенні, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Укладання угод, що не випливають із статутної діяльності юридичної особи, є порушення її спеціальної правоздатності.

128

Такі угоди в літературі називаються позастатутними і не охороняються законом. ЦК України (ст.50) вважає недійсною угоду, укладену юридичною особою всупереч встановленим цілям її діяльності. При цьому судова практика виходить з того, що позастатутна угода є недійсною незалежно від наявності і форми вини її учасників. Наслідки недійсності по-застатутної угоди різні. Якщо її укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, до сторони, яка діяла навмисно, застосовуються суворі санкції, передбачені ст.49 ЦК України. При відсутності умислу застосовуються загальні наслідки недійсності угод, передбачені ст.48 ЦК України. Зазначені наслідки визнання угоди недійсною застосовуються і у разі, коли стороною в угоді є громадянин.