Поняття житлового будинку, садиби. Види житлових будинків. Квартира, будівля, споруда, приміщення - поняття, ознаки та види. Капітальна споруда, поняття та ознаки.

Споруди — це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Інженерні споруди — це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін.

Будівлі — це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. 380 ЦК України).

Індивідуальний (садибний) житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, поверховість якої не повинна перевищувати чотирьох поверхів, призначена для постійного у ній проживання та яка складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень.

Квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придбане для постійного у ньому проживання (ч. 1 ст. 382 ЦК України).

Квартира у двох рівнях - квартира, житлові та підсобні приміщення якої розміщені на двох суміжних поверхах і об'єднані внутрішньо квартирними сходами.

Садиба — земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (ч. 1 ст. 381 ЦК України).

Приміщення — частина внутрішнього об'єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу.

Житлове приміщення — опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання.

Нежиле приміщення — приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

9.2 Земельно-кадастрові відносини являють собою врегульовані нормами земельного права суспільні відносини, що виникають у зв'язку із створенням, порядком ведення і застосуванням відомостей державного земельного кадастру, а також реалізацією заходів юридичної відповідальності за порушення законодавства про державний земельний кадастр. Суб’єктами земельно-кадастрових відносин, тобто носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, виступають будь-які учасники земельних правовідносин. Ними можуть бути держава в особі органів державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Об’єктом земельно-кадастрових правовідносин є фактична поведінка їх учасників. Обсяг прав та обов’язків суб’єктів, тобто зміст таких правовідносин залежить в основному від виду земельно-кадастрових правовідносин, а також складу його учасників. Всі земельно-кадастрові правовідносини можна об’єднати в такі групи: 1) суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі створенням державного земельного кадастру (відносини в галузі правотворчості органів державної влади по створенню і веденню кадастру, встановлення принципів здійснення кадастрової діяльності, зміст даних цієї інформаційної системи); 2) суспільні відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням процесу ведення державного земельного кадастру (діяльність виконачих органів влади в межах їх компетенції, організація збирання і включення кадастрових даних); 3) суспільні відносини по застосуванню відомостей державного земельного кадастру (відносини по наданню заінтересованим особам кадастрової інформації, використання даних кадастру при здійсненні інших функцій державного управління (планування використання земель, землеустрої тощо); 4) суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією заходів юридичної відповідальності за порушення законодавства про державний земельний кадастр (дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної). 3. Державний земельний кадастр розглядається автором, як єдина систематизована сукупність документованих відомостей про земельні ділянки, що одержуються у ході проведення державної реєстрації прав на землю, обліку кількості і якості земель, їх економічної оцінки та інших державних заходів та містять інформацію про правовий режим земельних ділянок. До основних цілей державного земельного кадастру можна віднести: одержання достовірних і науково обґрунтованих відомостей про землю; забезпечення суб’єктів земельних правовідносин необхідною інформацією про стан земельного фонду; здійснення обліку земельних ресурсів; інформаційне сприяння формуванню механізмів державного регулювання земельних відносин; організаційне забезпечення надходжень податкових платежів за земельні ресурси. 4. Принципи здійснення діяльності, пов’язаної з веденням державного земельного кадастру, являють собою нормативно встановлені основні положення, що відображають порядок здійснення діяльності з організації ведення державного земельного кадастру й застосування його відомостей. До основних принципів здійснення діяльності, пов’язаної з веденням державного земельного кадастру, належать: єдність системи і технології ведення, об’єктивність, достовірність, повнота, безперервність внесення характеристик земельних ділянок, відкритість кадастрових відомостей, документованість, всебічність, порівнянність і сумісність даних земельного кадастру з відомостями інших державних реєстрів, економічність, соціальна спрямованість системи, законність, первинність реєстрації, обов'язковість застосування відомостей земельного кадастру і централізоване керівництво процесом його ведення. 5. До державних заходів (функцій), у процесі здійснення яких одержуються відомості державного земельного кадастру, відноситься реєстрація прав на землю. Дана функція в юридичній літературі найчастіше розглядається, як частина земельного кадастру. Однак сам кадастр у широкому розумінні цього слова являє собою інформацію і не може ототожнюватися із процесом її одержання, тобто з реєстрацією, яка є самостійним заходом. А от узагальнення отриманих у результаті цього державного заходу відомостей, порядок їхнього внесення і використання безпосередньо відноситься до ведення кадастру. 6. Зміст державного земельного кадастру припускає наявність певних даних і відомостей, що включаються у його склад. Всі складові державного земельного кадастру: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування ґрунтів; економічна оцінка земель; грошова оцінка земель; державна реєстрація земельних ділянок; облік кількості та якості земель – мають різне застосування в загальній системі управління земельними ресур¬сами. Їхні характеристики обумовлені тими функціями земельного кадастру, які забезпечують його існування і функціонування. До них, насамперед, відноситься одержання і подальше формування інформації про стан і використання земельних ресурсів, включаючи всі їх правові, природні і якісні характеристики, призначені для застосування з метою організації раціонального використання вказаного природного ресурсу та захисту прав суб'єктів земельних правовідносин. Природно, така інформація повинна бути об'єктивною, науковою та достовірною. Подібні вимоги висуваються до всіх відомостей земельного кадастру незалежно від їхнього внутрішнього змісту. 7. Юридичний аспект державного земельного кадастру включає в себе такі елементи: як об’єкт земельного кадастру, його суб’єкти, метод, загальні принципи ведення, норми, інститути та джерела земельного кадастру. Розкриття сутності кожного із вищевказаних елементів дозволить краще розкрити юридичний аспект державного земельного кадастру. Об'єктом державного земельного кадастру розуміється не земельна ділянка або відомості про неї, а державний земельний кадастр, що включає в себе природну, економічну й правову підсистеми, і являє собою, з погляду дисертанта, економіко-правове поняття. Суб'єктами державного земельного кадастру є уповноважені органи, що забезпечують збирання, документування, нагромадження, обробку, облік, зберігання і використання комплексної інформації про земельну ділянку, а також інші органи державної влади, юридичні й фізичні особи і їхні об'єднання, що виступають, як споживачі відомостей державного земельного кадастру. Предметом державного земельного кадастру є, з одного боку, процедури збирання, документування, нагромадження, обробки, обліку, зберігання і використання кадастрової інформації, а з іншого – суспільні відносини в сфері ведення державного земельного кадастру, що виникають між уповноваженими органами при здійсненні даних процедур, і правові норми, що регулюють відповідні правовідносини. Методом державного земельного кадастру є сукупність юридичних заходів і способів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин із приводу ведення державного земельного кадастру. Загальні принципи, що лежать в основі діяльності по веденню державного земельного кадастру, реалізуючись через конкретні правові норми та інститути, породжують джерела державного земельного кадастру, створюючи в сукупності з ними систему державного земельного кадастру. До найбільш важливих правових інститутів в галузі державного земельного кадастру варто віднести інститути кадастрового зонування, кадастрових зйомок, бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, грошової оцінки земель, державної реєстрації земельних ділянок, обліку кількості та якості земель. Всі джерела державного земельного кадастру, залежно від їх змісту і призначення, умовно можна поділити на декілька категорій: законодавство, пов'язане з формуванням об'єктів кадастру і їх обліком; законодавство, пов'язане з управлінням земельними ресурсами; законодавство, пов'язане з іншим використанням відомостей державного земельного кадастру. 8. Забезпечення ведення державного земельного кадастру є одним з найбільш важливих напрямків державної політики у сфері державного регулювання земельних відносин, тому питання про визначення чіткої структури органів, що здійснюють його ведення, є надзвичайно актуальним. У даний час система органів, що здійснюють підготовку й ведення державного земельного кадастру, досить широка й містить у собі як органи загальної, так і спеціальної компетенції. Загальне державне управління земельними ресурсами здійснюють представницькі і виконавчо-розпорядчі органи влади, наділені відповідними владними повноваженнями з організації і забезпечення раціонального використання та охорони земель. Спеціальне державне управління земельними ресурсами, в тому числі ведення державного земельного кадастру здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах як центральний орган виконавчої влади. Систему органів державної реєстрації прав у складі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів очолює державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом – Центр державного земельного кадастру. До основних функцій органів державної влади по веденню державного земельного кадастру належать послідовні дії по збиранню, документуванню, нагромадженню, обробці, обліку, зберіганню і передачі відомостей про земельні ділянки. 9. Для забезпечення принципу безперервності ведення державного земельного кадастру варто встановити в законодавстві строк включення в нього відомостей, одержаних в результаті проведення державних заходів, а також строки (періодичність) відновлення кадастрових відомостей, що буде гарантією дотримання зазначеного принципу й ефективності роботи кадастрової інформаційної системи в цілому. 10. При розробці переліку відомостей державного земельного кадастру конфіденційного характеру необхідно законодавчо закріпити можливість надання відомостей про права на землю лише стосовно конкретного об'єкту (земельної ділянки), а не стосовно суб'єктів прав на нього, наприклад, в частині надання відомостей про кількість наявної власності конкретної особи зацікавленим особам, за винятком правоохоронних органів. У даний перелік не повинні включатися відомості про обмеження прав на землю, про її якість, а також інші характеристики земельних ділянок та інформація про наявність вільних земель. Крім того, пропонується розробити перелік відомостей державного земельного кадастру, які можуть надаватися будь-якій особі без обмежень. 11. Установити в законодавстві різні ставки плати за надання інформації з державного земельного кадастру залежно від того, кому вони надаються – фізичним (громадянам, іноземцям, особам без громадянства) або юридичним особам. При визначенні в законодавстві порядку витрати коштів, отриманих у вигляді плати за надану інформацію, встановити, що їхній розподіл у бюджетах різних рівнів повинен здійснюватися за принципом цільового використання коштів, отриманих від плати за землю, і направлятися тільки на ті заходи, які пов'язані із створенням земельно-кадастрової системи і її функціонуванням (автоматизація, забезпечення інформаційних технологій, захист відомостей кадастру). 12. Законодавчо визначити, які посадові особи мають право безперешкодного доступу до відомостей державного земельного кадастру, наприклад, у порядку здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. 13. Встановити обов'язок господарюючих на землі суб’єктів здійснювати заходи з обліку якісного і кількісного стану земель, що перебувають на праві власності чи землекористування, з метою як внутрішньогосподарського застосування отриманих відомостей, так і їхнього подальшого надання органам, що здійснюють ведення державного земельного кадастру. 14. Установити в Кодексі України про адміністративні правопорушення адміністративну відповідальність за ненадання відомостей про якісні і кількісні зміни земельної ділянки відповідним органам не тільки власників земельних ділянок, землевласників і землекористувачів, але й посадових осіб органів державної влади й місцевого самоврядування, від рішення яких багато в чому залежить юридична доля земельної ділянки. Для посадових осіб, що безпосередньо здійснюють ведення державного земельного кадастру, встановити, як адміністративні правопорушення наступні склади: - відмова від включення або несвоєчасне включення інформації у державний земельний кадастр; - порушення строків надання зацікавленим особам інформації, що міститься державному земельному кадастрі, крім відомостей, що відносяться до категорії обмеженого доступу. 15. Внести зміни в Кримінальний кодекс України, включивши такий склад злочину, як порушення законодавства про державний земельний кадастр, що включає подання завідомо неправдивих відомостей, їхнє перекручення, у тому числі з метою заниження плати за землю. Об'єктом цього злочину є суспільні відносини з приводу раціонального використання і обороту землі, а також установлений державою порядок ведення державного земельного кадастру. Перекручення даних державного земельного кадастру полягає в підготовці і внесенні невірних оціночних і фактичних даних в облікові документи, передбачені відповідними нормативними актами. Ці дані можуть стосуватися як правового режиму земель та їхньої якості, так і достовірних розмірів земельних ділянок, наприклад, для зменшення обкладання податками або іншими платежами бази, що обчислюється на основі оцінки землі. Суб'єктивна сторона злочину визначається провиною у формі прямого умислу. Винний повинен усвідомлювати суспільно-небезпечний характер дій, що тягнуть за собою перекручення даних державного земельного кадастру і бажати їхнього настання. Важливим моментом є той факт, що для настання кримінальної відповідальності необхідна наявність корисливої або іншої особистої зацікавленості посадової особи. Вона може виражатися в створенні сприятливих умов для здійснення угод із землею, наданні незаконних послуг третім особам, створенні переваг для себе або третіх осіб.

9.3 Роль правопосвідчуючих документів у процедурі визнання та встановлення прав на нерухоме майно.

10.1 Місце нерухомості в ринковій системі України

Нерухоме майно займає центральне місце в системі знань при будь-якому суспільному пристрої, виконуючи одночасно дві найважливіші функції: засобу виробництва і предмета особистого споживання для проживання, відпочинку, культурного дозвілля і т.п. З об'єктами нерухомості тісно зв'язане економічне і правове регулювання

державою різних сфер життя суспільства і матеріального виробництва. Основний, базовий об'єкт нерухомості — земля — має унікальне і ключове значення у всій системі підприємницької діяльності людей і самого їхнього життя. Вона являє собою особливу цінність для всього людського суспільства, оскільки є єдиним місцем проживання всіх народів і поколінь людей, основним і природної: фактором у будь-якій сфері бізнесу, прямо чи побічноприймають участь у виробництві всіх інших товарів і благ. У ринковому середовищі земля має багатофункціональне призначення.

Як природний об'єкт, що існує незалежно від волі людей, земля — це вся планета, колиска людини, що виконує найважливішу екологічну функцію. Одночасно земля — це і ґрунт, верхній шар нашої планети, її поверхня чи просторовий базис — об'єкт господарювання і, отже, відбиває економічні відносини. Соціальна роль землі в тім, що вона є місцем знаходження і умовою життя людей. І, нарешті, земля, яке територія держави чи суб'єкта України, обумовлює політичну функцію. Тому здійснення угод із земельними ділянками регулюється не тільки конституційними нормами і земельним правом, але і цивільним законодавством з обліком лісового, екологічного й іншого спеціального законодавства. В силу перерахованих вище факторів земля, як непоправний ресурс багатофункціонального значення, має особливий юридичний статус. Розпорядження землею, особливо купівля-продаж земельних ділянок в Україні на сучасному етапі — справа специфічна і непроста. Ринок землі, як засіб законного перерозподілу земель між власниками економічними методами, об'єктивно регулюється різними обмеженнями і нормами. В Україні, як і в багатьох промислово розвитих країнах світу (США, Англія й ін.), встановлено: коли приватна власність перешкоджає реалізації суспільних інтересів, вона піддається постійним чи тимчасовим обмеженням. Постійні обмеження права власності на землю, обумовлені обмеженістю її в природі і незамінністю в підприємницькій діяльності, включають: систему зонування; раціональне використання й охорону земель; контроль навколишнього середовища; захист законних прав і інтересів інших власників, орендарів і користувачів землі; дотримання умов використання особливо охоронюваних територій і охоронних зон; облік будівельних норм і правил, проектів планування і забудови населених пунктів; примусовий викуп земель у власника для державних і муніципальних нестатків та ін. Існують і тимчасові обмеження правомочий власника землі: тільки цільове використання земельної ділянки, можливість купівлі-продажу сільськогосподарських земель за умови збереження їхнього цільового призначення, вилучення невикористовуваних земельних ділянок, обмежена оборотоздатність окремих категорій земель, виняткове користування землею на умовах оренди в м. Києві й ін. Не можуть також державні і муніципальні підприємства самостійно здавати в оренду будь-яке нерухоме майно, закріплене за ними на праві господарського ведення чи оперативного керування. Обмежено і розпорядження нерухомим майном у акціонерних товариствах - при великих угодах (25-50% балансової вартості активів суспільства), рішення приймає одноголосно Рада директорів чи загальні збори акціонерів, а якщо предмет угоди перевищує 50% активів — тільки загальні збори акціонерів (ст. 79 Закону про акціонерні товариства). Нерухомість знаходиться в центрі складного переплетення різних економічних процесів, приватних і суспільних інтересів, адміністративних норм і правил.