76. Метод бесіди, його характеристика

Возможности использования при изучении лиц с нарушениями слуха методов беседы и анкетирования ограничены, поскольку и тот и другой связаны с получением информации на основе словесного — устного или письменного — общения. Однако у детей, имеющих нарушения слуха, метод беседы позволяет судить об уровне развития устной речи и о ее особенностях. С возрастом и повышением уровня развития речи становится возможным и более широкое использование метода беседы.

метод беседы, являющийся по своей сущности направленным наблюдением, концентрированным вокруг ограниченного количества вопросов,представляющих важность в данном исследовании. Этот метод состоит в непринужденной беседе с опрашиваемыми людьми по интересующим исследователя вопросам (беседа не должна превращаться в анкетирование).

Объективный материал, который при этом собирается, естественно, имеет речевую форму. Исследователь судит об изучаемом явлении по речевым реакциям собеседников.

Правильное применение метода беседы предполагает:

1. Наличие у исследователя личного контакта с испытуемыми лицами, установленного задолго до беседы. Например, любимый учащимися и пользующийся их уважением учитель проведет такую исследовательскую беседу с гораздо большим успехом, чем малознакомый или даже впервые беседующий с ними исследователь.

2. Наличие тщательно продуманного плана беседы. Этот план должен представлять из себя не формальный перечень конкретных вопросов, с которыми предполагается обратиться к участникам беседы, а скорее план задач, проблем, которые составят материал беседы. Метод беседы предполагает постановку вопросов не только.со стороны учителя, но и со стороны учащихся. Иногда постановка вопросов учащимися вскрывает значительно больше фактов в интересующей исследователя проблеме, чем их прямой ответ на поставленные учителем вопросы. Наконец конкретные вопросы, при сохранении общей направленности и содержания беседы, могут принимать различную форму в зависимости от состава участвующих в беседе лиц, условий, при которых она проводится, и т. д.

3. Умение исследователя применять не прямые вопросы, а косвенные пути для получения интересующих его материалов. Например, при исследовании интересов и жизненных целей учащихся едва ли можно получить сколько-нибудь удовлетворяющий научным требованиям материал постановкой прямого вопроса: «Чем вы интересуетесь? К чему стремитесь в жизни?» Значительно больших результатов можно добиться косвенным путем, например организовав беседу вокруг того или иного жизненного или литературного факта и учитывая в высказываниях учащихся их отношение к этому факту, даваемую ими оценку, предложения, с которыми они выступают при обсуждении тех или иных практических задач, и т. д.

4. Умение исследователя уточнять интересующие его факты во время живой беседы, вносить в них ясность, не прибегая к протоколированию или стенографированию. Последние иногда неоправданно усложняют метод беседы и, будучи всего лишь формальными записями, с трудом поддаются анализу. Протокол беседы составляется непосредственно после беседы по живым впечатлениям; в него вносятся добытые и уточненные в беседе факты, подкрепляемые ссылкой на конкретные высказывания.

5. Выяснение достоверности полученных данных путем последующих наблюдений, с помощью дополнительных сведений, полученных от других лиц, и т. д.

77. Метод збору анамнестичних даних на дитину, його характеристика

При проведенні соціологічних досліджень найбільш часто використовуються такі методи збору інформації: опитування, аналіз документів, спостереження.

Опитування — найпоширеніший метод збору первинної інформації. У кожному випадку опитування передбачає звернення безпосередньо до учасника й спрямоване на ті сторони процесу, які мало піддаються або не піддаються взагалі прямому спостереженню.

Існують два основні різновиди соціологічного опитування: анкетування й інтерв’ювання.

При анкетуванні опитуваний сам заповнює анкету з питаннями у присутності анкетера або без нього. За формою проведення воно може бути індивідуальним і груповим, очним і заочним. Найпоширеніші форми заочного — поштове опитування, опитування через газету, журнал.

Інтерв’ювання передбачає особисте спілкування з опитуваним, при якому дослідник (або його повноважний представник) сам задає питання й фіксує відповіді. За формою проведення воно може бути прямим, «віч-на-віч», і опосередкованим, наприклад, по телефону.

Залежно від джерела (носія) первинної соціологічної інформації, розрізняють опитування масові й спеціалізовані. У масовому опитуванні основним джерелом інформації виступають представники різних соціальних груп, діяльність яких безпосередньо пов’язана із предметом аналізу. Учасників масових опитувань прийнято називати респондентами.

У спеціалізованих опитуваннях головне джерело інформації — компетентні особи, чиї професійні або теоретичні знання, життєвий досвід дозволяють робити авторитетні висновки. Учасниками таких опитувань є експерти, здатні дати зважену оцінку з питань, що цікавлять дослідника. Звідси ще одна широко поширена в соціології назва таких опитувань — експертні опитування.

Аналіз документів. Цей метод дозволяє одержати відомості про минулі події, спостереження за якими вже неможливе.

Вивчення документів допомагає виявити тенденції й динаміку змін і розвитку певних явищ і процесів. Джерелом соціологічної інформації виступають зазвичай текстові повідомлення, що знаходяться в протоколах, доповідях, резолюціях, рішеннях, публікація, листах і т.п. Особливу роль виконує соціальна статистична інформація, яка у більшості випадків використовується для характеристики конкретно-історичного контексту розвитку досліджуваного явища або процесу. Важливою особливістю більшої частини статистичних документів є їх агрегованний характер, що означає їхню співвіднесеність з певною групою як цілим. Так, доступність «споживчого кошика» може бути віднесена як до всього населення, так і до окремих соціальних груп,

Не менш важливого значення набуває контент-аналіз, що активно застосовується в дослідженнях засобів масової інформації. Аналіз заснований на використанні однакових стандартизованих показників (індикаторів) для пошуку, обліку й підрахунку масовості тих або інших характеристик тексту. Даний аналіз здійснюється за схемою: хто сказав, що, кому, як, з якою метою і з яким результатом.

Спостереження являє собою цілеспрямоване й систематизоване сприйняття досліджуваного процесу або явища, риси, властивості й особливості якого фіксуються дослідником. Форми й прийоми фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження, фото- або кіноапарат й інші технічні засоби.

Особливість спостереження як методу збору первинної інформації — можливість аналізувати й одержувати різнобічні враження про досліджуваний об’єкт. Тут можуть фіксуватися характер поведінки, жести, міміка особи, вираження емоцій окремих людей і цілих колективів (груп).

Виділяють два основні різновиди: включене й невключене спостереження. Якщо поведінка людей вивчається соціологом як учасником групи, то він проводить включене спостереження. Якщо соціолог вивчає їхню поведінку збоку (у спеціальному бланку реєструє всі типи дій, реакції, форми спілкування тощо), то він проводить невключене спостереження.