5. Дивідендна політика

На розподіл прибутку підприємств, створених у формі акціо­нерних товариств, значною мірою впливає обрана дивідендна політика, яка є сукупністю принципів і методів виплати диві­дендів відповідно до завдань фінансово-господарської діяльності у конкретний проміжок часу.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розпо­ділу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Відповідно, дохід акціонерів складається з двох частин: спожитої і капіталізованої.

До основних показників, що характеризують ефективність дивідендної політики, відносять:

1. Коефіцієнт виплати, або дивідендний вихід, характеризує пропорції розподілу чистого прибутку (після погашення фіксова­них зобов'язань) на виплату дивідендів та фінансування інвести­ційних потреб. До фіксованих зобов'язань належить виплата за рахунок прибутку основної суми боргу за кредитом, погашення облігаційних позик, виплата дивідендів за привілейованими ак­ціями.

Є два способи визначення коефіцієнта виплати дивідендів:

1-й спосіб:

де К_в — коефіцієнт виплати дивідендів;

Д_а — поточний дивіденд на одну акцію, виплачений грошима;

ЧП_й — чистий прибуток акціонерного товариства в розрахун­ку на одну акцію після погашення фіксованих зобов'язань.

2-й спосіб:

де ФВД — фонд виплати дивідендів за вирахуванням фіксованих зобов'язань (або інакше називається "масою" дивідендів);

ЧП — чистий прибуток AT після погашення фіксованих зобо­в'язань.

2. Рівень дохідності акцій характеризує розмір доходу, отри­маний акціонерами на кожну гривню, вкладену в акції. Визна­чається за формулою

де РД_а — рівень дохідності акцій; РЦа — ринкова ціна (курс) акції.

3. Акціонерні товариства для оцінки розробленої політики визначають показник, аналогічний РД_а, за результатами сумар­ної оцінки всіх дивідендних виплат і вкладеного акціонерного капіталу. Називається такий показник ставкою доходу на оплачений капітал і визначається за формулою

де СД — ставка доходу на оплачений капітал; АК₀ — оплачений акціонерний капітал.

4. Коефіцієнт співвідношення ціни та доходу на акцію (К_ц/Д) визначається за формулою

Крім перелічених показників для оцінки ефективності диві­дендної політики можна використовувати показники зростання ринкової вартості акцій.

Проблемі формування оптимальної дивідендної політики в країнах з ринковою економікою приділяють значну увагу. Адже від її вибору залежить рівень добробуту власників капіталу, роз­міри власних фінансових ресурсів і темпи виробничого розвит­ку на засадах самофінансування, ринкова вартість капіталу під­приємства і його фінансова стійкість у довгостроковому періоді.

У загальному вигляді основний зміст теоретичних досліджень з питань дивідендної політики представлено в табл. 5.7.

Цей аналіз показує, що в рамках розробки дивідендної політи­ки вирішується широке коло питань, основними з яких є:

Таблиця 5.7. Зміст теорій дивідендної політики

Теорія дивіденд­ної політики	Основні положення теорії	Основні вимоги
1	2	3
Теорія Міллера — Модільяні (або незалежності ринкової вар­тості капіталу від розміру дивідендів)	Дивідендна політика не впливає на ціну капіта- лу, а тому не виникає проблеми оптимізації коефіцієнта виплат і форм виплат дивіденду. Новий випуск дивідендів прирівнюється до реін-вестування прибутку	Ця теорія не враховує: • вплив податків; • витрати на емісію но- вих акцій; • асиметричність інформації (неоднаковий до­ ступ менеджерів і власників до інформа­ції про перспективи роз­витку фірми); • фактор ризику при прийнятті рішень щодо розподілу прибутку
Теорія пріоритету дивідендів (або "синиця в руках") М. Гордона і Д. Літнера	Зростання дивідендних виплат збільшує ринкову вартість капіталу. Поясняється це тим, що кожна грошова одиниця прибутку, виплаченого у формі дивідендів, вже "очищена" від ризику і коштує завжди більше, ніж прибуток, відкладений на майбутнє	Виходячи з цієї теорії, через менший рівень ризику максимізація дивідендних виплат має переваги над капіталіза­цією прибутку. Ця теорія може бути покладена в основу дивідендної політики, якщо в складі акціонерів переважають дрібні інвестори
Теорія подат- кових переваг (або мінімізації дивідендів)	В інтересах акціонерів підтримувати невисоке значення коефіцієнта виплат, оскільки приріст капіталу завжди обкладається за нижчою ставкою, ніж приріст доходу. При високому значенні коефіцієнта виплат через збільшення податкових платежів зменшується ринкова вартість капі­талу фірми	За цією теорією, з метою найвищого податкового захисту сукупного доходу власників капіталу дивідендна політика має забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат. Ця теорія може використовуватися у випадку, якщо в складі інвесторів переважають акціонери з високим рівнем доходу

1	2	3
Сигнальна теорія диві- дендів	Якщо темпи зростання дивідендів перевищують очікування акціонерів, відбувається автоматичне зростання ринкової ціни акцій. Високі дивіденди сигналізують про покращання фінансового стану (і навпаки). Особливо чутлива ринкова ціна акцій до раптових різких змін розміру дивідендів	Акціонерне товариство має враховувати ринкові очікування своїх акціонерів і формувати дивідендну політику таким чином, щоб оголошений дивіденд не призводив до зниження ринкової ціни капіталу фірми. Розмір дивідендів доцільно збільшувати доти, доки темп приросту дивідендів буде меншим за темп приросту ринкової ціни акцій
Теорія "клієн- тури"	Дивідендна політика значною мірою залежить від складу акціонерів (клієнтури) і повинна відповідати очікуванням більшості власників. Та частина акціонерів, яка не згодна з дивідендною політикою, реінвестує свій капітал в інші фінансові інструменти, в результаті чого склад "клієнтури" стає більш однорідним	Якщо в складі акціонерів переважають дрібні інвестори, яких цікавить поточний дохід, коефіцієнт виплати повинен бути високим. Якщо переважають високодохідні акціонери, яких цікавить можливий розмір податкової економії, коефіцієнт виплати повинен бути низьким. Для збереження постійного контингенту акціонерів немож­на часто змінювати ди­відендну політику

• Чи слід виплачувати всю або лише частину прибутку акціо­нерам у поточному періоді або ж реінвестувати її з метою майбут­нього підвищення ринкової вартості капіталу?

• За яких умов слід змінити значення дивідендного виходу?

• Чи слід в довгостроковому періоді дотримуватися однієї дивідендної політики і коли її доцільно змінити?

• В якій формі виплачувати акціонерам зароблений чистий при­буток: в грошовій, у вигляді додаткових акцій або через викуп акцій?

• Які конкретні методи нарахування дивідендів і схеми ви­плат використовувати?

У світовій практиці фінансового менеджменту всі названі вище питання вирішуються лише щодо простих акцій, оскільки для цього виду фінансових інструментів можливі альтернативні форми розподілу чистого прибутку. А виплати за привілейова­ними акціями належать до обов'язкових фіксованих платежів, рішення за якими пов'язується з вибором структури капіталу.

Основні форми виплати дивідендів проілюстровані схемою на рис. 5.10. У випадку використання грошових виплат можуть ви­користовуватися різні форми їх оголошення:

• розмір дивіденду на одну акцію у вартісному вираженні;

• відсоток від ринкової ціни акції (РД_Л);

• відсоток від чистого прибутку або дивідендний вихід (К_в);

• дивіденд оголошується без урахування податків з власників акцій.

Процедура виплати дивідендів передбачає визначення чотирьох основних дат, можливий інтервал між якими проілюстровано на рис. 5.11.

Більш детально зупинимося на послідовності окремих процедур.

Дата оголошення дивіденду — день, коли приймається і опри­люднюється рішення акціонерного товариства щодо розміру по­точного дивіденду, офіційно встановлюється дата перепису і ви­плати дивідендів.

Екс-дивідендна дата — акціонери, які купили акції до цієї дати, мають право на отримання оголошеного дивіденду. Якщо ж операція купівлі-продажу акцій була здійснена після екс-диві-дендної дати, поточний дивіденд новому власнику не виплачуєть­ся. Відповідно в цей день ринкова ціна акцій падає на величину оголошеного дивіденду.

Дата перепису, як правило, встановлюється за 2—4 тижні до їх виплати. У цей день здійснюється реєстрація акціонерів, що мають право на отримання оголошеного дивіденду. Вста­новлення спеціальної дати реєстрації власників зумовлено постій­ними змінами їх складу в умовах обертання акцій на фондовому ринку.

Дата виплати — день, коли безпосередньо здійснюються гро­шові виплати дивідендів акціонерам, що мають право на їх отри­мання.

Принципи дивідендної політики

Розробка ефективної дивідендної політики базується на вико­ристанні таких принципів:

• збалансування різноманітних інтересів акціонерів, креди­торів та самого акціонерного товариства як суб'єкта господарю­вання;

• врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприєм­ства;

• використання не менше 5 % чистого прибутку на форму­вання резервного фонду акціонерного товариства до досягнення ним 25 % статутного фонду;

• врахування різниці в інтересах дрібних і великих (страте­гічних) інвесторів;

• формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

• розумне поєднання грошових і негрошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних мож­ливостей акціонерного товариства;

• врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

• врахування фактору ризику.

Фактори, що визначають дивідендну політику

Під час вибору конкретних форм і методів виплати дивідендів необхідно враховувати вплив різних груп факторів, що стосують­ся інвестиційних можливостей, об'єктивних обмежень, досягну­тої ефективності діяльності тощо.

До основних факторів, що зумовлюють конкретний зміст ди­відендної політики компанії, відносять:

1. Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях пріоритетним напрямком використання чистого прибутку є інве­стиційний розвиток, що обмежує виплату дивідендів. На пізніх стадіях, навпаки, стабілізуються темпи зростання прибутку, і ди­відендні виплати можуть суттєво підвищуватися.

2. Інтенсивність інвестиційних процесів на підприємстві. Необхідність розширеного відтворення та наявність високоефек­тивних інвестиційних проектів потребують значної капіталізації прибутку і зменшують розмір фонду дивідендних виплат.

3. Вартість залучення фінансових ресурсів з альтернатив­них джерел та їх доступність на фінансовому та грошово-кре­дитному ринках. Чим дорожчі зовнішні фінансові ресурси, тим більшу частину прибутку потрібно реінвестувати.

4. Рівень кредитоспроможності підприємства і його можли­вості щодо залучення додаткового позикового капіталу. Якщо ще не повністю використана позикова місткість підприємства і є можливість пролонгувати або залучити додаткові довгострокові кредити, зменшується потреба в нарощенні акціонерного капіта­лу, і дивідендна політика може бути більш виваженою.

5. Фінансові обмеження. Необхідність першочергового погашен­ня заборгованості за зобов'язаннями з фіксованими виплатами (кредитами, облігаціями, привілейованими акціями) зменшує ди­відендний коридор, в рамках якого може здійснюватися дивіденд­на політика.

6. Договірні обмеження. Акціонерне товариство при виборі методів і форм виплати дивідендів повинно дотримуватися дого­вірних обмежень, включених в його установчі документи.

7. Склад акціонерів та їх пріоритети. Дрібні акціонери (в тому числі пенсіонери, працівники-акціонери) зацікавлені у збільшенні дивідендів і, відповідно, у підвищенні коефіцієнта виплат диві­дендів. І, навпаки, високодохідні акціонери (в тому числі стра­тегічні інвестори) зацікавлені у зменшенні сумарних податків і, відповідно, у відтоці чистого прибутку у вигляді дивідендів. Якщо сформувався постійний контингент акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика корпорації, то тоді менеджери не повинні часто змінювати дивідендну політику. І, навпаки, якщо є коло потенційних акціонерів, зацікавлених у новій дивідендній по­літиці і попит на акції з їх боку буде переважати пропозицію акцій незадоволених акціонерів, то акціонерне товариство може зміни­ти дивідендну політику з метою підвищення ринкової ціни акцій.

8. Рівень дивідендних виплат конкурентами та ризик втра­ти контролю над підприємством. Низький рівень дивідендів порівняно з конкуруючими фірмами може призвести до суттєво­го зменшення ринкової ціни акцій та їх масового розпродажу, що може збільшити ризик фінансового захоплення підприємства конкурентами.

У теорії дивідендів залежно від міри ризику для розвитку ак­ціонерного товариства виділяють три стратегії формування ди­відендної політики: консервативну, помірковану (компромісну), агресивну. Сукупність методів, яка може застосовуватися в рам­ках кожної стратегії, проілюстрована схемою на рис. 5.12.

Рис. 5.12. Стратегії дивідендної політики та методи нарахування дивідендів

Детально розглянемо механізм окремих методів нарахування дивідендів.

Метод залишкових виплат передбачає, що фонд виплати ди­відендів формується за залишковим принципом лише після того, як за рахунок чистого прибутку профінансовано інвестиційні потреби підприємства.

Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недоліки цієї політики полягають у нестабільності величини диві­дендних виплат, непередбачуваності їх розмірів у майбутньому і навіть повній відмові від виплати дивідендів у періоди високих інвестиційних потреб, що може негативно позначитися на рівні ринкової ціни акцій. Таку дивідендну політику доцільно використо­вувати лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, по­в'язаних з високим рівнем його інвестиційної активності.

При економічному обґрунтуванні залишкової дивідендної по­літики необхідно враховувати таке правило фінансового менедж­менту: інвестори віддають перевагу акціям фірми, що реінвестує прибуток замість виплати поточних дивідендів лише у тому ви­падку, якщо в результаті реінвестування рентабельність активів фірми перевищуватиме той рівень дохідності, який інвестори можуть отримати, самостійно інвестуючи грошові кошти.

Приклад

Планова сума чистого прибутку становить 8 млн грн, а структура капіталу, що максимізує ринкову ціну акції, — 50 : 50. Для реалізації інвестиційних програм на наступний рік потрібно 12 млн грн. Зважаючи на цільову структуру капі­талу, необхідно залучити 6 млн грн позикового капіталу і 6 млн грн власного капіталу (переважно за рахунок реінвес­тування чистого прибутку).

Відповідно, після задоволення інвестиційних потреб на ви­плату дивідендів може бути використана лише четверта части­на чистого прибутку (після погашення фіксованих зобов'язань):

ліком політики є нестабільність розмірів виплат на акцію, що збільшує перепади ринкової ціни акцій.

Приклад

За вихідними даними, наведеними в табл. 5.8, обґрунтувати доцільність нарахування дивідендів шляхом встановлення кое­фіцієнта виплат дивідендів на рівні 60,4 %.

Таблиця 5.8. Вихідні дані для обґрунтування методів нарахуван­ня дивідендів.

Показники		Роки
	1-й	2-й	3-й
Статутний фонд	262	262	422
Додатковий капітал	45,8 •	83,8	128,8
Неоплачений капітал	31,2	—	56,2
Акціонерний оплачений капітал, всього	276,6	345,8	494,6
Чистий прибуток поточного року (після погашення фіксованих зобо­в'язань)	95,2	79,2	165,2

Розмір фонду виплати дивідендів та ставки доходу на оплаче­ний капітал при методі стабільного співвідношення дивідендних виплат розрахуємо у табл. 5.9.

Таблиця 5.9. Показники ефективності дивідендної політики при використанні методу стабільного співвідношення дивідендних ви­плат, тис. грн

Метод стабільного співвідношення дивідендних виплат по­лягає в тому, що задається пропорція розподілу чистого прибут­ку (після здійснення обов'язкових виплат) між акціонерами й акціонерним товариством, тобто фіксується коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендний вихід). Перевагами такої політики є про­стота її формування і тісний зв'язок з розміром прибутку.

		Роки
	1-й	2-й	3-й
Чистий прибуток (ЧП)	95,2	79,2	165,2
Коефіцієнт виплати дивідендів, %	60,4	60,4	60,4
Фонд виплати дивідендів (ФВД=ЧП*КВ: 100%)	57,5	47,8	99,8
Ставка доходу на оплачений капітал (СД = ФВД : АК0 • 100 %),	20,8	13,8	20,2

Наведені розрахунки свідчать про значні перепади рівня дохі­дності акцій у випадку нестабільного розміру прибутку акціо­нерного товариства.

Метод стабільної величини дивідендів полягає у встановленні фіксованої ставки доходу на оплачений акціонерний капітал. Перевагою цього методу є його висока надійність, що сприяє впев­неності акціонерів у незмінності величини поточного доходу, а також визначає стабільність котировок акцій на фондовому ринку. Недоліком же цього методу є його слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, тобто в період погіршен­ня кон'юнктури і низького обсягу прибутку інвестиційна ді­яльність підприємства зводиться до нуля.

Приклад

Використовуючи аналогічні вихідні дані з табл. 5.8, обґрун­тувати доцільність дивідендної політики у випадку, якщо вста­новлюється ставка доходу на оплачений капітал нарівні 20,4 %.

Таблиця 5.10. Показники ефективності дивідендної політики за використання методу стабільного розміру дивідендів, тис. грн

		Роки
	1-й	2-й	3-й
Чистий прибуток (ЧП)	95,2	79,2	165,2
Ставка доходу на оплачений капітал (СД),%	20,4	20,4	20,4
Фонд виплати дивідендів (РВД=АК0-СД: 100%)	56,4	70,5	100,9
Коефіцієнт виплати дивідендів (Ка = ФВД : ЧП- 100 %), %	59,2	89	61,1

Проведені розрахунки показують, що цей метод є особливо небезпечним у ті роки, коли прибуток підприємства падає і до­триматися договірних обмежень щодо зафіксованого рівня дохід­ності акцій стає дуже важко.

Метод постійної і змінної частки дивідендів передбачає регу­лярні стабільні невисокі дивіденди і додаткові виплати в сприят­ливі роки. Перевагою цієї політики є стабільна гарантована ви­плата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі. Спостері­гається тісний зв'язок з фінансовими результатами підприємства, що дає змогу збільшити розмір дивідендів у період ефективної господарської діяльності. Основним недоліком цього методу є те, що виплати мінімального розміру дивідендів протягом довгого періоду зменшують інвестиційну привабливість акцій компанії. Відповідно падає і їх ринкова ціна.

Приклад

Обґрунтувати доцільність методу постійної і змінної час­тини дивідендів за вихідними даними табл. 5.8. Ставка доходу на оплачений капітал — 20,4 %, додатковий дивіденд в 3-му році — 13,9 тис. грн. Розрахунки оформимо в табл. 5.11.

Таблиця 5.11. Показники ефективності дивідендної політики за методом постійної і змінної частки дивідендів, тис. грн

Показники		Роки
	1-й	2-й	3-й
Акціонерний капітал оплачений (АК0)	276,6	345,8	494,6
Чистий прибуток (ЧП)	95,2	79,2	165,2
Ставка доходу на оплачений капітал (СД), %	20,4	20,4	20,4
Постійна частина фонду виплат дивідендів (ФВДП=АК0СД: 100%)	56,4	70,5	100,9
Додатковий дивіденд (ДД)	—	—	13,9
Фонд виплати дивідендів (ФВД = ФВДи+ДД)	56,4	70,5	114,8
Коефіцієнт виплати дивідендів (Кй = ФВД : ЧП* 100%), %	59,2	89	61,1

Результати розрахунків свідчать, що цей метод дає змогу посилити зв'язок дивідендів з результатами діяльності в 3-му році. Разом з тим недоліки базового методу стабільного розміру дивідендів у несприятливі роки за рахунок виплати додатково­го дивіденду в сприятливі роки не усуваються.

Метод постійного зростання величини дивідендів. За викорис­тання цього методу встановлюється фіксований темп зростання ди­відендів. Переваги цієї політики полягають у забезпеченні високої ринкової вартості акцій компанії і створенні позитивного іміджу серед потенційних інвесторів. До недоліків цієї політики слід відне­сти відсутність гнучкості в її проведенні і постійне збільшення фінан­сової напруги у випадку, коли фонд дивідендних виплат зростає швид­ше, ніж сума прибутку. В результаті інвестиційна активність під­приємства та коефіцієнт фінансової стабільності знижуються.

Приклад

Обґрунтувати доцільність встановлення базового значення став­ки доходу на оплачений капітал на рівні 20,4 % і щорічного темпу приросту дивідендів в обсязі 2,4 % (за вихідними даними табл. 5.8).

Таблиця 5.12. Показники ефективності дивідендної політики за методом постійного зростання розміру дивідендів, тис. грн

Показники		Роки
	1-й	2-й	3-й
Акціонерний капітал оплачений (АК0)	276,6	345,8	494,6
Чистий прибуток (ЧП)	95,2	79,2	165,2
Встановлений темп приросту, %	—	2,4	2,4
Ставка доходу на опла­чений капітал (СД), %	20,4	20,9 (20,4 • 1,024)	21,4 (20,9 • 1,024)
Фонд виплати дивідендів (ФВД=АК0СД: 100%)	56,4	74,2	105,9
Коефіцієнт виплати ди­відендів (Кв = ФВД: ЧП-100 %), %	59,2	93,7	64,1

Результати розрахунків свідчать, що нарощення дивідендів у 2-му несприятливому році ще більше ускладнює дотримання договір­них обмежень. У результаті майже зовсім не залишається коштів на інвестиційний розвиток. У третьому році, коли прибуток зріс більш ніж у 2 рази, темпи зростання дивідендів недостатні.

Крім перелічених методів грошових виплат дивідендів з ме­тою впливу на ліквідність акцій і утримання їх ринкової ціни в ме­жах оптимального діапазону фірма може використовувати опе­рації подрібнення й укрупнення акцій.

Подрібнення акцій (спліт) передбачає випуск додаткових ак­цій без збільшення розміру акціонерного капіталу. При цьому відповідно до масштабу подрібнення зменшується номінал акцій і збільшується їх кількість. Зменшення ринкової ціни акцій ро­бить їх більш привабливими для інвесторів, особливо якщо ве­личина дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції, ніж номінал. У результаті курс акцій в май­бутньому зростає. Після подрібнення акції фірми стають більш доступними для дрібних інвесторів. Ефективність подрібнення акцій оцінюється за допомогою коефіцієнта співвідношення рин­кової ціни та доходу акції (К_ц/д) до і після здійснення спліту. Недоліком цієї операції є додаткові витрати на випуск акцій.

Консолідація (укрупнення) акцій — зворотна щодо подрібнен­ня операція, яка полягає в обміні декількох акцій на меншу кіль­кість з більшим номіналом відповідно до обраного масштабу укрупнення. Як і попередня операція, консолідація не змінює за­гального розміру власного капіталу, а має швидше психологіч­ний вплив на інвесторів. Позитивним моментом консолідації є зменшення флуктації ринкової ціни акцій і підтримання її в опти­мальному діапазоні. Особливо велике значення укрупнення акцій має у випадку значного інфляційного знецінення акцій і пере­оцінки активів компанії. Але як і у випадку спліту, при консолі­дації акцій мають місце додаткові витрати з випуску цінних па­перів.

Політика виплати дивідендів акціями. За цієї негрошової фор­ми розрахунків акціонери отримують замість грошових виплат додатковий пакет акцій. Як правило, акціонерна компанія вдаєть­ся до виплати дивідендів акціями у випадку погіршення фінансо­вого стану або тимчасового дефіциту фінансових ресурсів для реа­лізації інвестиційних програм за загальної фінансової стійкості. Але в будь-якому випадку слід розуміти, що виплата дивідендів акціями диктується не відсутністю грошових коштів у підприємства взагалі, а неможливістю їх концентрації до моменту випла­ти дивідендів або наявністю більш пріоритетних для акціонерної компанії напрямків використання чистого прибутку.

До переваг цієї дивідендної політики слід віднести:

• суттєву податкову економію у випадку, якщо дивіденди ви­плачені акціями, не оподатковуються або оподатковуються за меншими ставками;

• збереження сталого складу акціонерів (на відміну від ви­падку публічного розміщення акцій, коли відбувається розпоро­шення власників капіталу);

• можливість реінвестування прибутку без розкриття інвес­тиційного об'єкту (у випадку нового випуску акцій і облігацій мета залучення коштів обов'язково оприлюднюється, а тому ви­плата дивідендів акціями є чи не єдиним способом формування інвестиційних ресурсів у випадку, коли акціонерна компанія планує поглинути іншу фірму, і не розголошує своєї комерційної таємниці);

• підвищення ліквідності акцій через зниження їх ринкової ціни (замість використання такого штучного прийому регулюван­ня ринкової ціни акцій як подрібнення).

Найчастіше політика виплати дивідендів акціями здійснюєть­ся без зміни обсягу валюти балансу шляхом перерозподілу дже­рел власного капіталу. В результаті такої реструктуризації відбу­вається зростання акціонерного капіталу за рахунок зменшення розподіленого прибутку. При цьому, якщо випуск акцій здій­снюється за ринковими цінами, статутний фонд зростає на суму додаткового випуску акцій в межах номіналу, а додатковий капі­тал — на величину сумарного перевищення ринкової ціни над номі­налом додатково випущених акцій.

Приклад

Як зміниться структура власного капіталу підприємства, якщо ринкова ціна його звичайних акцій становить 35 грн, а виплата дивідендів акціями здійснюється в обсязі 10 % (табл.5.13)?

Таблиця 5.13. Зміни у складі власного капіталу при виплаті диві­дендів акціями, тис. грн

Показники	До виплати дивідендів акціями	Після виплати дивідендів акціями
Кількість звичайних акцій номіналом 20 грн/шт.	20 000	22 000
Статутний фонд, у тому числі
— привілейовані акції — прості акції	65 400	65 440
Додатковий капітал (емісій­ний дохід)	172	202
Нерозподілений прибуток	110	40 (110-40-30)
Всього власного капіталу	747 •	747

Додатковий випуск акцій: 20 000 • 10 % : 100 % = 2000 шт. Нарощення статутного фонду: 2000 • 20 = 40 000 грн. Емісійний дохід: 2000(35 - 20) = 30 000 грн. Нерозподілений прибуток після виплати дивідендів акціями: 110 - 40 - 30 = 40 тис. грн.

Результати розрахунків свідчать, що валюта балансу при ви платі дивідендів акціями не змінюється, а структура власного капіталу в результаті додаткової капіталізації прибутку змінюється. Нерозподілений прибуток зменшується на суму загального приросту статутного і додаткового капіталу.

Політика викупу акцій. У зв'язку з тим, що при викупі акціо­нерною компанією своїх власних акцій її чистий прибуток вико­ристовується на виплати власникам капіталу, цю політику мож­на розглядати як альтернативну грошовим виплатам дивідендів.

Акції можуть викупатись:

• через механізм фондового ринку за ринковою ціною;

• на спеціально організованих в оголошений період часу тен­дерах за фіксованою ціною;

• на аукціонах за найменшою запропонованою ціною;

• шляхом прямого викупу пакету акцій у одного великого (стратегічного) акціонера за ціною на домовленість.

Приклад

Використовуючи наведені нижче дані, обґрунтувати, що вигід­ніше з позиції акціонерів та акціонерного товариства: витрати­ти 55 % чистого прибутку (після здійснення усіх фіксованих ви­плат) на виплату поточних дивідендів або на викуп своїх власних акцій?

Чистий прибуток після погашення фіксованих зо бов'язань, тис. грн 120 Кількість звичайних акцій, шт. 25 000

Дохід на одну акцію, коп.

(120 000:25 000) 4,8

Ринкова ціна акції, грн 40

Коефіцієнт співвідношення ринкової ціни і доходу

на акцію (40 : 4,8) 8,333

Фонд виплати дивідендів становить: 120 • 55 : 100 % = 66 тис. грн.

Дивіденд на одну акцію: 66 000 : 25 000 = 2,64 грн.

Якщо витратити прибуток на викуп акцій, можна викупити:

66 000 : (40 + 2,64) = 1548 акцій.

Кількість акцій в обігу: 25 000 - 1548 = 23 452 шт.

Дохід на акцію після викупу: 120 000 : 23 452 = 5,12 грн.

Ринкова ціна після викупу: 5,12 • 8,33 = 42,64 грн.

Таким чином, з позицій пересічного акціонера обидва варіан­ти використання чистого прибутку рівноцінні: або мати одну акцію ринковою ціною 40 грн плюс 2,64 грн поточного дивіденду, або володіти однією акцією, ціна якої зросла до 42,64 грн.

Але з погляду акціонерного товариства варіант викупу акцій має низку переваг:

• по-перше, зростає дохід на одну акцію і відповідно підви­щується їх інвестиційна привабливість;

• по-друге, за рахунок податкової економії акціонери отри­мують непрямий дохід, оскільки у випадку викупу акцій немає необхідності сплачувати податок на дивіденд.

В окремих випадках акціонерна компанія може здійснювати програму автоматичного реінвестування прибутку, яка є зміша­ною формою дивідендних виплат і дає акціонеру право вибору між двома альтернативами:

• отримати дивіденд у грошовій формі;

• реінвестувати частину або всю суму дивідендів і отримати додаткові акції (як правило, з метою стимулювання акціонерів нові акції продаються з дисконтом).

15