8.Літературна та просвітницька діяльність «Руської трійці».

Важливими джерелами культурно-просвітницької діяльності "Руської трійці" були не лише національно-визвольні прагнення українського народу, а й твори відродженої над Дніпром літератури, мовознавчі, історичні та етнографічні праці діячів українського відродження, зокрема М.Максимовича, М.ІДертелєва, І.Срезнєвського, а також польських, чеських і сербських письменників, які відкрили слов'янський світ.Руська трійця - напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угрупування, яке виникло у Львові на початку 30х років ХІХ ст. Його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М.Шашкевич (1811-1843), І.Вагилевич (1811-1866) та Я.Головацький (1814-1888), які активно виступили на захист української мови. Мету своєї діяльності члени гуртка вбачали в піднесенні статусу рідної мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, пробудженні національної свідомості українського народу. Першою спробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів "Син Русі", другою - підготовлений до друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Видання книжки було заборонено цензурою.У 1836 р. М.Шашкевич підготував написаний живою українською мовою підручник для молодших школярів - "Читанку" (термін "читанка" належить М.Шашкевичу). Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ "Русалка Дністровая" - новаторський твір за змістом і за формою, лише 200 примірників якого потрапили до рук читачів. Зміст "Русалки Дністрової" визначали три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків - борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідеї власної державності та політичної незалежності. "Русалка Дністровая" - своєрідний пік діяльності "Руської трійці". Важливим було й те, що в альманасі застосовано фонетичний правопис, вперше використана не церковно-слов'янська суміш, а народна мова. Переслідувань зазнали і діячі "Руської трійці". М.Шашкевич не зміг отримати парафії, І.Вагилевич рятувався від утисків, перейшовши до протестантизму, а Я.Головацький змушений був покинути у Львівському університеті професорську посаду й емігрувати в Росію.Незабаром це об’єднання розпалось.

9.Розвиток українського образотворчого мистецтва доби бароко

На Правобережжі та в Галичині розписів мурованих споруд домінує живопис костелів і магнатських палаців. Європейський досвід сюди перенесли вихованці Римської академії св. Луки – Ю. Шимонович (близько 1660–1711) та А. Альтомонте (1659–1745),творча діяльність яких у Жовкві та Львові сприяла збагаченню художнього процесу.У Львові на початку XVIIІ ст. виник один із значних осередків монументального ілюзіоністичного живопису, тісно пов’язаного з мистецькими течіями Польщі. У 1733–1740 рр. місцеві живописці Р. Бартницький, Й. Сорочинський та П. Волинський на чолі з досвідченим майстром В. Мазуркевичом працювали над розписом львівського костелу бернардинів. Саме завдяки ілюзорним аркам, колонам,обрамленням порталів художники значно змінили вигляд інтер’єру.Захоплення ілюзіоністичним живописом досягло апогею в другій половині XVIIІ ст. Посилення цієї тенденції відчутно в творчості С. Строїнського (розпис центрального нефа домініканськогокостелу в Тернополі) – визначного художника-монументаліста, який фактично очолив львівську школу ілюзіоністичного живопису.У другій половині XVII–XVIIІ ст. іконопис залишився видом живопису, провідна роль якого зумовлена релігійною особливістю української культури. Іконопис поступово еволюціонує, з’являються елементи нової іконографії, зміцнились реалістичні риси, виразно визначались впливи тодішніх мистецьких стилів.

Саме з іконописним живописом пов’язана творчість найвідоміших українських майстрів того часу. На відміну від попередньої епохи, коли художники дуже рідко підписували свої твори, з середини XVII ст. митці почали відступати від старого звичаю.Однак більшість творів, особливо на Лівобережній Україні, залишились анонімними і тільки індивідуальна манера письма дає можливість визначити приналежність певного кола пам’яток якомусь одному художнику або принаймні майстерні.