20. Зміни в державному устрої Німеччини в період фашистської диктатури. Реакційне законодавство .

1 грудня 1933 р. нацистський кабінет видав закон про зрощення НСДАП з державою: «Після перемоги націонал-соціалістичної революції НСДАП виступає носієм ідеї держави і невіддільна від держави, устрій її буде частиною народного права, а організація її буде визначатися волею фюрера».

Німеччина швидко переросла в унітарну централізовану державу. За 1933-1934 pp. було видано понад 230 законів і декретів. 31.03.1933 р. був утверджений «Тимчасовий закон про уніфікацію в землях», за яким ландтаги позбавлялися контролю над провінційними урядами, рівно як рейхстаг над імперським кабінетом. За тим же принципом були переформовані міські і сільські місцеві органи.

Вже 7 квітня 1933 р. вийшов закон «Про уніфікацію земель з рейхом». В кожну землю призначався намісник - штатгальтер. Останній отримав право скасовувати і затверджувати місцеві закони; звільняти і призначати усю адміністрацію земель, включаючи їхні уряди. 30.01.1934 р. закон «Про перебудову імперії» розпустив і ліквідував усі виборні органи земель, включаючи ландтаги. Кордони провінцій стали чисто адміністративними і більше не охороняли суверенітету цих земель.24 березня 1933 р. був прийнятий закон, який дозволив імперському уряду без згоди парламенту видавати акти, що «ухиляються від конституції». Після цього Веймарська конституція зберігалася формально, але фактично перестала діяти.За безпосередньої участі імперського об'єднання німецької промисловості було підготовлено закон від 27 лютого 1934 р. про заснування загальної імперської палати. Дрібні підприємства підлягали примусовому картелюванню. Підприємства з капіталом менше 100 тис. марок ліквідовувалися, нові могли утворюватися з капіталом не менше 500 тис.20 січня та 1 жовтня 1934 р. були видані закони по регулюванню праці. Замість фабрично-заводських комітетів були створені інститути довірених. У червні 1935 р. була введена трудова повинність, а в грудні 1938 р. вона також поширювалась на жінок. Реальна зарплата в 1935 р. упала до 70% від рівня 1932 p., а середня тривалість робочого дня зросла до 10- 12 годин. Що стосується капіталістів, то експорт капіталу був заборонений під страхом смертної кари.Спеціальний закон зобов'язував увесь прибуток понад 6% капіталу вкладати в облігації державної позики або реінвестувати у виробництво.

Робітникам перепадали крихти. Норму виробітку і оплати господар підприємства встановлював сам. З 1933 р. для робітників вводилося «державне професійне змагання», переможці якого зустрічалися з фюрером і отримували путівки на безплатний круїз.

16 березня 1935 р. було проголошено фактичну відмову від виконання Версальського договору, за яким армія Німеччини не повинна перевищувати 100 тис. чоловік. Відновлювалась загальна військова повинність, планувалося створити 36 піхотних дивізій.

У 1933-1934 бюджетному році на військові цілі було затрачено усього 750 млн марок, а уже до лютого 1938 р. на озброєння пішло понад 56 млрд марок, тобто військові витрати щороку зростали у геометричній прогресії.

1 березня 1936 р. німецькі війська були в односторонньому порядку введені в Рейнську демілітаризовану зону. 5 листопада 1937 р. Гіт-лер виступив перед генералітетом з планом створення «нового порядку в Європі». Гітлер, не вагаючись, порушував норми міжнародного права при здійсненні аншлюса Австрії, при розчленуванні Чехословаччини, при закулісному розподілі на сфери впливу Східної Європи в радянсько-нацистському пакті Ріббентропа - Молотова, при порушенні пакту з СРСР про ненапад 22 червня 1941 р. тощо. Для цієї держави існували не норми міжнародного права, а міркування доцільності.

21. Каральна система фашистської диктатури в Німеччині ( СА, СС, СД, гестапо, концтабори, поліція та ін.). Падіння фашистської диктатури.

30 червня 1934 р. Гітлер провів т. зв. «Ніч довгих ножів». Була знищена верхівка штурмових загонів і її провідник Рем. Після цього «ко-ричневосорочечники» були швидко зведені до рангу чогось на зразок радянських добровільних народних дружин, втративши значення самостійної військової і політичної сили. Натомість незмірно зросла роль «охоронних загонів» (СС), куратором яких був призначений Гіммлер. Це була своєрідна расова еліта- зі 100 кандидатів утверджувалося не більше 10-15, при тому, що вимагався зріст понад 180 см, усі ознаки арійської раси (колір очей і волосся, форма черепа тощо), а кандидатура дружин СС-івців утверджувалася особисто рейхсфюрером Гіммлером. Пізніше, під час другої світової війни, для есесівців влаштовували спеціальні будинки побачень, де расово чисті німки вперше і востаннє бачили майбутніх батьків своїх дітей. Новонароджених брала на своє виховання держава.

26 квітня 1933 р. було створено гестапо- таємна політична поліція. З листопада 1933 р. гестапо безпосередньо підлягало Герінгу, а з 1936 р.- Г. Мюллеру, колишньому шефу баварської поліції. СД- есесівська служба безпеки будується як надтаємна шпигунська організація для слідкування за ворогами партії в її рядах та поза ними. 9 червня 1934 р. легалізована як «єдина служба політичної інформації і захисту партії», тобто розвідки і контррозвідки НСДАП. Керівником СД до 1942 р. був Гейдріх, далі - Кальтенбруннер. СД шпигувала навіть за найбільш високопоставленими нацистами, не кажучи вже про рядових членів партії і безпартійних. 26 червня 1936 р. в рамках ЗІПО (поліції безпеки) об'єднувалися КРІПО (кримінальна поліція) та гестапо. У 1939 р. було створено єдину РСХА, яка об'єднала усі каральні служби від СД до гестапо. Для розправи з противниками режиму були організовані концентраційні табори. Першими великими таборами були Дахау біля Мюнхена, Бухенвальд під Веймаром та Заксенхаузен на північному заході. У роки Другої світової війни число таборів лічилося на сотні і тисячі, а число ув'язнених -мільйонами. Особливо постраждали євреї, яких було винищено близько 6 млн чоловік.

1 березня 1936 р. німецькі війська були в односторонньому порядку введені в Рейнську демілітаризовану зону. 5 листопада 1937 р. Гіт-лер виступив перед генералітетом з планом створення «нового порядку в Європі». Гітлер, не вагаючись, порушував норми міжнародного права при здійсненні аншлюса Австрії, при розчленуванні Чехосло-ваччини, при закулісному розподілі на сфери впливу Східної Європи в радянсько-нацистському пакті Ріббентропа - Молотова, при порушенні пакту з СРСР про ненапад 22 червня 1941 р. тощо. Для цієї держави існували не норми міжнародного права, а міркування доцільності.