Державні фінанси: склад і структура.
Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. Централізовані фінанси відображають відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням грошових фондів, що надходять у розпорядження держави як суб’єкта публічної влади. За рахунок цих фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, утримується вся невиробнича сфера: освіта, охорона здоров’я, спорт, оборонний сектор, правоохоронні органи та інше.
Децентралізовані фінанси утворюються в усіх галузях народного господарства. Суб’єкти господарювання незалежно від форми власності утворюють грошові фонди за рахунок власного прибутку.
Склад державних фінансів, що відображений на схемі 19, розглядається за ланками і рівнями органів державної влади й управління. Ланками державних фінансів, як вже зазначалося, є:
— бюджет держави;
— фонди цільового призначення;
— державний кредит;
— фінанси державного сектора.
За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві.
Структура:
загальнодержавні фінанси ( держ бюджет, загальнод цільові фонди, держ борг, фінанси держ підприємств, резервні та страхові фонди)
місцеві фінанси (місц бюджети, регіональні фонди, місцеві позики, фінанси муніцип підприємств)
Система фінансових органів України.
Фінансова система держави.
Предмет і система фінансового права. Методи фінансово-правового регулювання.
Фінансове право - галузь національного права, норми якої регулюють відносини, які складаються в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання державних коштів. Фінансове право - це галузь публічного права. Як і будь яку галузь права, фінансове право характеризують: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; система законодавства.
Предмет фінансового права - це суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання державних коштів. Однак не всі правові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини, які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів в процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним тощо).
Метод фінансового права - це органічна система прийомів і способів безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Метод фінансового права - це метод владних приписів, який характеризується абсолютною визначенністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій. Метод владних приписів - це основний метод регулювання суспільних відносин у процесі фінансової діяльності. Додатковий характер мають: метод рекомендацій, метод погодження та ряд інших, роль яких останнім часом підвищується.
Система і джерела фінансового права. - його внутрішня побудова, взаємозв'язок його структурних одиниць. Традиційно виділяють Загальну та Особливу частини фінансового права. У Загальну частину входять норми які регулюють: загальні принципи, форми і методи фінансової діяльності держави; правовий статус суб'єктів фінансово-правових відносин; фінансовий контроль; фінансово-правові норми і фінансово-правові відносини. Особливу частину фінансового права складають: норми бюджетного права; норми, що регулюють суспільні відносини у сфері державних доходів (податкові відносини, відносини державного кредиту, державного страхування); норми, що регулюють відносини у сфері державних видатків ( бюджетне фінансування, кошторисно-бюджетне тощо); норми банківського права; норми валютного регулювання; норми, що регулюють грошово-розрахункові відносини.
Загальна та Особлива частини взаємодоповнюють одна одну й становлять єдине ціле. Систему фінансового права також розглядають як сукупність: інститутів фінансового права (державного кредиту, валютного регулювання, державних видатків тощо); фінансово-правових норм.