2.Екстремальний туризм

Екстремальний туризм — різновид туризму, який пов’язаний із певним ступенем ризику, або з позамежними фізичними або психічними навантаженнями в надважких умовах.Різномаїття видів екстремального туризму в наш час просто захоплює. Кожний вигадує щось особливо нове, аби лиш привабити туристів та просто любителів гострого відчуття. Турист вже змагається з природою: переборює гірські річки, гостює в небезпечних печерах, підкорює води океанів та морів, дізнається про небо за допомогою різноманітних пристроїв, і може злітати на декілька днів у космос.Цей вид туризму відкриває найпрекрасніші куточки світу, пропонує неймовірні можливості, але завжди пов’язаний з небезпекою, тому вимагає хорошої фізичної та психологічної підготовки.Найпопулярніші види екстрім-туризму: спелеотуризм, рафтинг, альпінізм і скелелазіння.Головне в екстремальному туризмі — наявність природних умов для обраного виду відпочинку і досвідчених організаторів. Усі маршрути екстремального туризму мають різні категорії складності. Більшість не вимагають багаторічного досвіду і ретельних підготовок, і, як правило, вони під силу будь-якій здоровій активній людині.Невід’ємний атрибут екстремального туризму — спорядження, спецодяг та належне взуття, які роблять екстремальний туризм дорогим. Від них значною мірою залежить життя туриста, і економити на безпеці не можна.Найвідоміші зони екстремального туризму — це Канада, США, Таїланд, Непал, Китай, Індія, Бутан, Росія

3.Арабські мандрівники середньовіччя.

Домінуюче становище в області подорожей і відкриттів епохи Середньовіччя належить арабським мандрівникам.У VII в. н.е. араби, які проживали на Аравійському півострові, завоювали величезну територію. На сході - Іранське нагір'я і Туркестан, на північ від Аравії - Месопотамію, Вірменське нагір'я і частина Кавказу, на північному заході - Сирію і Палестину, на заході - всю Північну Африку. У 711 р. араби переправилися через Гібралтар і завоювали майже весь Піренейський півострів.Таким чином, до VIII в. араби володіли західним, східним і південним узбережжям Середземного моря, всім узбережжям Червоного моря і Перської затоки, а також північним узбережжям Аравійського моря. Вони володіли і найважливішими сухопутними дорогами, що зв'язують Європу з Азією та Китаєм.Одним з перших арабських мандрівників був купець з Басри Су-Лейман. У 851 р. він здійснив подорож з Перської затоки через Індійський океан в Китай. Попутно він відвідав Цейлон, Суматру, Нікобарські і Андаманські острови. Під час подорожі Сулейман вів записи. Згодом ці записи були доповнені арабським географом Абу-Зейд-Гассаном і в тому вигляді збереглися до наших днів.На початку X в. перський письменник Ібн-Даст подорожував по Передньої Азії і Східній Європі. Результати своїх мандрівок він виклав у історико-географічній енциклопедії «Книга дорогоцінних скарбів». У ній він згадує про слов'ян, описує їх побут, звичаї, звичаї. Про слов'ян і древніх русичів писав у своїй книзі «Подорож на Волгу» Ахмед-Ібн-Фодлан. Він у складі посольства багдадського халіфа Муктадира відправився до волзьких булгар з метою зміцнення їх в ісламській вірі. Посольство пройшло через Іранське нагір'я і Бухару в Хорезм, перетнуло плато Устюг, Прикаспійську низовину і досягло середньої Волги поблизу гирла Ками. Ібн-Фодлан свідчить, що бачив там багато російських купців. Це говорить про те, що до того часу торгові шляхи руських купців пролягали далеко на схід.З мандрівників першої половини X в. можна відзначити багдадського історика і географа Массуд. До нас дійшли дві його книги: Золоті луки і алмазні розсипи »і« Повідомлення і спостереження ». Він відвідав усі країни Близького і Середнього Сходу, Середню Азію, Кавказ і Східну Європу, а на півдні - Східну Африку до Мадагаскару.У середині X в. по країнах Близького Сходу, Середньої Азії та Індії подорожував арабський письменник Істахрі, який на підставі особистих спостережень і літературних матеріалів написав «Книгу кліматів». Побувавши у всіх мусульманських країнах, інший арабський мандрівник Ібн-Хаукаль доповнив працю Істахрі, написавши книгу «Шляхи та царства». Послідовником Істахрі був також палестинський араб Мукаддаси (в іншому варіанті Мандісі), який 20 років мандрував по передній Азії та Північній Африці.Відомим мандрівником в X в. був Хорезмський учений-енциклопедист і поет Абу-Рейхан Біруні (973 - 1048). Під час своїх вимушених мандрів він вивчив Іранське нагір'я і частину Центральної Азії. Не по своїй волі йому довелося супроводжувати завойовника Хорезму афганського султана Махмуда Газневі під час походу на Пенджаб. Біруні зібрав матеріали по індійській культурі і поклав їх в основу свого великої праці про Індії, який назвав «Канон Массула». Біруні також написав книги: «Історія Індії», «Мінералогія», «Пам'ятники минулих поколінь». У своїй книзі «Ключ до астрономії» Біруні критикував думка про нерухомість Землі і висловив припущення про геліоцентричної будові світу. Він вказав на поступове виникнення різних шарів земної поверхні.Видатним арабським ученим був Ідрісі (1100 - 1166). Він відвідай Малу Азію, Англію, Францію, Іспанію, а освіту здобув в Кордові. Ідрісі був запрошений сіцілійським королем Рожером II в Палермо для складання географічних карт. Протягом 15 років Ідрісі займався обробкою доставляються йому відомостей. Підсумком роботи стали два великих твори. Перше - «Розваги истомленного в мандрівці по областях», більше відоме як «Книга Рожера», забезпечено 70 картами. Друге - «Сад приязні і розвага душі» - було постачено 73 картами. Під керівництвом Ідрісі в Палермо був побудований макет небесного склепіння, а також земної диск з нанесеними на ньому зображеннями семи кліматів Землі. Але все це було зруйновано в 1160 р. під час заворушень.У XIII в. карти, складені Ідрісі, були виправлені і доповнені арабським мандрівником Ибн-аль Варді, який написав книгу «Перлина чудес».У XIII в. всі географічні пізнання арабських мандрівників були узагальнені в багатотомному «Географічному словнику», створеному візантійським греком, мусульманином за віросповіданням Якутії. Він використовував не тільки матеріали арабських авторів, але і візантійських християнських письменників. Багато років він жив у Старому Мерві і працював у бібліотеках цього середньовічного культурного і наукового центру.Найвидатнішим арабським мандрівником XIV в. був мандрівний купець Ібн Баттута (1304 - 1377). У 1325 р. він відправився зі свого рідного міста Танжера в Олександрію. Потім він піднявся вгору по Нілу до першого порога, відвідав Сирію, Палестину, Західну Аравію і Ірак. Потім відвідав Мекку і пішов берегом на південь Ємену, а звідти морем до Мозамбікського поливу. На зворотному шляху Ібн Батута через Занзібар морем дістався до Ормуза, побував на Бахрейна острови і в Південному Ірані, а потім повернувся до Єгипту. З Єгипту через Сирію і Малу Азію він пройшов до міста Синопа на Чорному морі, переплив до південного берега Криму, а звідти попрямував до столиці Золотої Орди Сарай-Берке, розташовану в низов'ях Волги, на верхній Ахтубе. Далі мандрівник пішов на північ до міста Болгар. Повернувшись в Сарай-Берке, Ібн-Баттута супроводжував татарське посольство в Константинополь. З Константинополя Ібн Бат-тута через Прикаспійську низовину і пустинне плато Устюг дійшов до міста Ургенч, а звідти до Бухари. Він відвідав Самарканд, потім повернув на південь, перетнув Амудар'ю, подолав Гіндукуш і вийшов у долину середнього Інду. Там він через Пенджаб дійшов до Делі. Ібн Баттута прожив в Індії декілька років як чиновник делійського султана. У 1342 р. він був посланий султаном в Китай, але по дорозі в (Південної Індії) був пограбований. Залишившись без засобів до існування, він змушений був вступити на службу до мусульманського правителя Мальдівських островів. Роздобувши засоби, Ібн Батута прибув на Цейлон, звідти морським шляхом вирушив до Китаю, побував у Пекіні. Потім знову відплив на Цейлон, звідти через Малабар, Аравію, Сирію і Єгипет в 1349 р. повернувся в Танжер.Закінчивши свої мандри, Ібн Батута продиктував описи своїх подорожей. За 25 років подорожей він пройшов по суші та по морю близько 120 тис. км. Книга «Подорожі Ібн Батута» переведена багато європейських мов. Вона містить великий історичний, географічний та етнографічний матеріал.Таким чином, арабські вчені-мандрівники IX - XIV ст. внесли великий внесок в історію освоєння і відкриття нових земель, значно розширили уявлення античних авторів про навколишній світ, познайомивши Західну Європу з Азіатським материком, що сприяло зближенню азіатської та європейської цивілізацій.Але арабські завоювання мали і негативний відтінок для Європи. З виникненням арабського халіфату для європейців були закриті шляхи на ринки східних і європейських країн, повністю виключалося сухопутне сполучення з Індією. Це призвело до того, що в IX ст. стався зсув торгових шляхів на північ Європи