Михайло драй-хмара

Драй-Хмара Михайло Опанасович народився 10 жовтня 1889 р. у с. Малі Канівці на Золотонощині (нині — Чорнобаївський район Черкаської обл.) у козацькій родині. Він рано залишився без матері, але батько зміг дати синові добру освіту. Спершу Михайло закінчив Золотоніську школу, а згодом — Черкаську гімназію. 1906 р. за конкурсом вступив до знаменитої Колегії Павла Галагана у Києві, де вчився разом із П. Филиповичем. 1910 р. став студентом історико-філологічного факультету Київського університету, після закінчення якого (1915) був залишений на кафедрі слов’янознавства для підготовки до професорського звання. 1913 р. відряджений за кордон, де студіював фонд бібліотек і архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста. З початком першої світової війни, як професорський стипендіат, працював у Петроградському університеті, а 1917 р. повернувся на Україну. В 1918—1923 рр.—професор Кам’янець-Подільського університету. З 1923-го по 1929 рік — професор кафедри українознавства Київського медичного інституту, а в 1930—1933 роках працював у Науково-дослідному інституті мовознавства при ВУАН. Михайло Драй-Хмара належав до угруповання «неокласиків», хоча до кінця не позбувся символістських впливів. Його поетичній палітрі притаманні вкрай загострені ліричні емоції, його соковито-язичницька лексика наповнена неологізмами. До класичних форм сонета, яким віддавали перевагу «неокласики», він звертається тільки наприкінці 20-х років. За життя Драй-Хмари вийшла друком лише одна книга поезій — «Проростень» (1926). Дві інші («Сонячні марші» та «Залізний обрій») так і не побачили світу аж до 1969 р. Як літературознавець, глибоко обізнаний із багатьма слов’янськими літературами, Драй-Хмара своїми розвідками добре прислужився розвитку історико-порівняльного методу. Щоправда, йому вдалося видати лише монографію «Леся Українка» (1926). Вперше Київським відділом ДПУ (по звинуваченню в приналежності до контрреволюційної організації у Кам’янець-Подільському університеті) Михайла Драй-Хмару заарештовано 21 березня 1933 р. Однак тодішньому слідству забракло доказів, і 11 травня 1933 р. він був випущений з-за ґрат. Та тільки 16 липня 1934 р. його справа під № 3391 була припинена, і Драй-Хмара нарешті звільнений від підписки про невиїзд. Одначе повторного арешту чекати було недовго. 5 вересня 1935 р. виписано ордер № 28 на арешт колишнього професора, на тоді рядового викладача української мови. Наступного дня оперуповноважені Сергієвський і Бондаренко арештували Драй-Хмару в його помешканні. Звинувачення стандартне: націоналістична контрреволюційна діяльність. Драй-Хмара вперто заперечував це. Тоді його справу під № 101 ЗО жовтня 1935 р. з’єднали зі справою П. Филиповича під № 99, але 22 листопада справи П. Филиповича і М. Драй-Хмари були «підверстані» до справи № 1377 «Зерова і групи». Проте й тут М. Драй-Хмара вперто заперечував свою приналежність до міфічної контрреволюційної організації, і слідчі змушені були знову повернутися До справи № 101. Вона розглядалася 28 березня 1936 р. в Москві на засіданні Особливої наради при НКВС СРСР під порядковим номером 88. Вирок лаконічний: «Драй-Хмара Михаил Афанасьевич — за к.-р. деятельность заключить в исправтрудлагерь сроком на пять лет, считая с 5.9.35 г.». Так Драй-Хмара опинився на Колимі. Т/т постановою «трійки» У НКВС по Дальбуду від 27 травня 1938 р. йому додають ще десять років за участь в антирадянській організації і антирадянську пропаганду вже в таборі. Помер М. Драй-Хмара 19 січня 1939 р. «від ослаблення серцевої діяльності», як вказано в документах по реабілітації. Реабілітований письменник після перевірки табірної справи в Магаданській області 28 листопада 1989 р. Існує ще одна версія смерті Михайла Драй-Хмари. За спогадами П. Василевського (див. його статтю «Так він загинув на Колимі» в «Літературній Україні» від 2 жовтня 1989 р.), письменник у квітні 1939 р. став на місце смертника під час одного з чергових розстрілів кожного п’ятого в шерензі, врятувавши цим невідому молоду людину...