65. Форми неформальних комунікацій в організаціях.

Неформальні комунікації не передбачені організаційною структурою. Практика свідчить, що значна частина комунікацій здійснюється неформально, за допомогою незапланованих керівництвом способів. У теорії та практиці менеджменту зарубіжних країн часто використовується термін "grape-vine" — система поширення чуток, неофіційних даних. Варто зазначити, що неформальними каналами комунікацій передається значна частина достовірної інформації. Неформальна інформація буває досить корисною для доповнення інформації, отриманої через формальні канали комунікації; вона є цінною для керівника, однак не можна допускати, щоб система поширення чуток була замінником формальних каналів комунікації. Кожен працівник апарату управління має пам'ятати, що він теж частково бере участь у поширенні чуток (наприклад, мовчання у відповідь на запитання підлеглого — теж реакція, що відповідно інтерпретується підлеглими).

Неформальні канали, як і формальні, передають інформацію в чотирьох напрямах: вгору, вниз, горизонтально, по діагоналі. Особливістю цього каналу є швидкість виникнення та зникнення. Крім того, неформальний канал комунікації відрізняється змінюваністю суб'єктів, на відміну від формальних каналів.

Неформальні канали комунікацій мають певну логічну структуру:

1) "одножильний" ланцюг (від А до Z):

2) ланцюг "пліткаря":

3) "ймовірнісний" (інформація передається випадково):

4) кластерний (використовується найчастіше). При цьому повідомлення надсилають одним особам та їх не отримують інші. Такі ланцюги (аналогічно до математики, математичної статистики, факторного аналізу) характеризують вибірковість комунікацій і забезпечують оперативність передавання інформації:

Для системи неформальних комунікацій властиві такі позитивні ознаки:

— швидкість передавання інформації;

— потенційна можливість доповнювати формальні канали комунікацій;

— передбачливий характер неформальних комунікацій;

— оперування, як правило, останніми новинами тощо.

66. Емоції та їх вплив на процес спілкування.

Комунікаційний процес насправді є дуже складною взаємодією, яка викликає у нас, учасників бесіди певні реакції на тему комунікації чи нашого комунікатора. Таким чином, процес комунікації містить вісім складових: комунікаторів (особи, між якими відбувається комунікація), цілі комунікації, відносини, які підпорядковані певним правилам, двосторонній вплив, вербальні та невербальні повідомлення, канали комунікації, контекст та результат.

Також варто зазначити, що спілкування передбачає, окрім висловлення повідомлення, і зворотній зв’язок. Тобто відбувається двостороння взаємодія. Двосторонній вплив означає, що кожна особа під час комунікації перебуває під впливом інших та одночасно здійснює на них вплив сама. Протягом спілкування кожний учасник на своєму обличчі чи тілом виражає інформацію стосовно свого ставлення до повідомлення.

Здатності до спілкування останнім часом давали багато визначень. Одним з них є те, що компетентний комунікатор – це індивід, який має базові знання принципів комунікацій, але може і не демонструвати їх у взаємодії. Іншим, найбільш прийнятним, визначенням є те, що здатність спілкуватись – це здатність діяти відповідно до специфіки ситуації чи умов спілкування. Ця здатність об’єднує набір навичок спілкування, які можна дослідити, вдосконалити на практиці та розвити.

Здатність до комунікації можна розподілити на п’ять загальних компонентів, які визначають процес спілкування: символізація, обробка, пристосування, контроль та вираження.

Символізація використовується для створення повідомлення за допомогою вербальних та невербальних символів. Обробка є розумовою діяльністю, яку використовують комунікатори для того, щоб зрозуміти ці символи та уявити, як використовувані ними символи вплинуть на інших. Пристосування – це здатність модифікувати поведінку в залежності від контексту, взаємовідносин та участі індивідів у взаємодії. Контроль дозволяє впливати на процес взаємодії та на інших учасників, але в такому розумінні, що ви можете направляти розмову в напрямку позитивному та корисному для всіх сторін.

Остання складова комунікативної здібності це вираження, яке містить розпізнавання власних почуттів та вміння сприймати і розпізнавати почуття, виражені іншими.

Існує три типи навичок вираження:Вираження власних емоцій,Розпізнавання та розуміння почуттів інших, Заохочення інших до вираження емоцій.