8. Технократичний інституціоналізм т.Веблена характеризувався

Ранній американський інституціоналізм 20—30-х pp. XX ст. формувався у трьох варіантах:

соціально-психологічний (технократичний) варіант на чолі з Т. Вебленом;

соціально-правовий (юридичний) на чолі з Дж. Коммонсом;

кон'юнктурно-статистичний (емпірико-прогностичний) на чолі з В. Мітчеллом.

Інституціональні погляди Т. Веблена називають соціально-психологічними тому, що в основу розвитку суспільства й економіки як його частини було покладено психологічні чинники — звички, поведінку, традиції, уявлення, прагнення. Предмет політекономії Т. Веблен визначив як поведінку людини стосовно матеріальних засобів існування, що свідчить про гіпертрофію психологічних чинників. Учення Т. Веблена відрізнялось особливим критицизмом — засуджувались і критикувалися не тільки ортодоксальні погляди, а й сам капіталістичний спосіб виробництва. Різко негативним було ставлення Т. Веблена до процесів монополізації, зростання розмірів і сили корпорацій, ліквідації вільної конкуренції. Історичний розвиток він трактував як виникнення, зростання суперечностей між інституційним і зовнішнім середовищами та поступове їх вирішення, а рушійною силою історичної еволюції вважав переважно технічний і технологічний прогрес засобів виробництва. Т. Веблен підійшов до поділу капіталістичного господарства своїм шляхом, визначивши в ньому сфери "індустрії" та "бізнесу". Під першою він розумів матеріальну форму капіталістичного виробництва, тобто безпосередньо виробництво, а під другою — керуючу силу виробництва, сферу обігу. Т. Веблен стверджував, що бізнес підпорядкував виробництво й індустрію власним фінансовим інтересам, а тому основною суперечністю сучасного йому світу він вважав невідповідність інтересів індустрії та бізнесу. Причиною суперечності двох ворожих світів — виробництва та обігу — проголошувавсярозвиток кредиту, що призводить до утворення "абсентеїстської" власності, за термінологією Т. Веблена. Суспільні інтереси, на його думку, повністю збігаються з інтересами індустрії. Т. Веблен не визнавав революційні методи розв'язання існуючої суперечності та пропонував власний варіант вирішення проблеми: постійне зростання місця й ролі технологічних факторів виробництва, завдяки чому має значно підвищитися значення інженерно-технічного персоналу, а це спричиниться до відокремлення функцій власності, контролю та управління. У теорії Т. Веблена цей процес має назву "революція інженерів"; він призводить до встановлення "влади технократії", інтереси якої збігаються з інтересами суспільства. В усіх працях ученого провідною думкою є встановлення "соціального контролю".

9. Для п. Буальгібера були притаманні такі ідеї:

Буагільбер виступає з гострою критикою мерканти¬лізму. Усупереч останньому він джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошує себе «адвокатом сільського господарства» і вимагає від уряду всілякого сприяння аграріям.

Буагільбер виступає за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно.

Буагільбер розуміє об'єктивну суть економічних законів, які діють як закони природи. Природу він ототожнює з Провидінням, тобто з Богом. Він виступає проти втручання держави в економічне життя. Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації — це різні корисні речі, а передовсім продукти землеробства. Джерелом багатства є праця.

Теорія вартості. Буагільбера, як і Петті, Маркс називає заснов¬ником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і «істинну», або «справедливу» вартість товару.

Теорія грошей. Відсутність у Буагільбера чіткого розуміння природи товарного виробництва виявилась у трактуванні ним самого поняття «гроші». Він вважає, що гро¬ші взагалі порушують природну рівновагу товарного обміну відпо¬відно до «істинної вартості». Буагільбер бачить в грошах джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна функція грошей, яку визначає Буагільбер, — це полегшення обміну. Саме тому, на його думку, не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу.