28. Порівняльний аналіз механізмів ручного та зорового сприймання.

У роботі ручного та зорового сприймання є багато спільного. Око, як і рука, послідовно розглядає, «обмацує» контури малюнка чи предмета. І.М.Сеченов проводить повну аналогію між реальними «щупальцями» (руками) та фіктивними зоровими «щупальцями». Рука «вчить» око своїм принципам обмацування, своєрідній стратегії і тактиці обмацування.

Аналіз дій руки та ока показав, що вони діляться на два великі класи:

1Клас (до певної міри підготовчі дії):

а) пошукові (пошук об»акта);

б) установочні ( установка ока чи руки);

в) корекційні (корегування позиція ока чи руки)

2 клас – це власне гностичні, перцептивні дії - приймають участь в побудові образу, у вимірюванні просторових характеристик об»єкта тощо.

Процес формування образу в процесі ручного та зорового приймання включає такі етапи:

а) знаходження.

б)виділення в об»єкті адекватного завданню інформаційного змісту;

в)ознайомлення з виділеним змістом

№ 29. Дослідження сприймання в асоціативній психології.

Асоціативна психологія (від лат. associo „приєдную” – це напрям у психології, який склався в 17с. (один із засновників - Гоббс), Напрямок склався під впливом класичної механіки.

Згідно підходам асоціативної психології, вся структура психіки утворюється шляхом виникнення і розгалуження зв’язків (асоціацій) між відчуттями і уявленнями як вихідними елементами.

Основні напрямки асоціативної психології:

1 напрямок (механістичний) - базуючись на грунті детермінізму, цей напрямок відкрив деякі найзагальніші закономірності набуття організмом досвіду, експериментально показав значення таких об”єктивних параметрів, як частота повторення і їх часове розміщення у процесі сприйняття.

2 напрямок (ідеалістичний) - розуміли асоціації як незалежні від об”єктивної реальності утворення, тобто, суб’єктивістські.

3 напрямок – у вітчизняній психології (І.М.Сеченов, І.П.Павлов) –дали наукове визначення асоціації як фундаментального фізіологічного і психологічного процесів. (Асоціація – це зв”язок психічних явищ (відчуттів, уявлень), яка формується за певними законами)

№ 30. Гештальтпсихологія і проблема сприймання

Гештальтпсихологія пояснює властивості сприймання, зокрема, його цілісність, не об’єктивними характеристикам предметів і явищ, а внутрішніми властивостями «духу», його початковими цілісними структурами. Вони стверджують, що в акті сприйняття здійснюються своєрідне формотворення, надається цілісність і структурність предметам, які відображаються. Вони вважають цілісність лише суб’єктиною якістю, яка виникає в процесі діяльності відображення.

З точки зору гештальтпсихологів в процесі сприймання хаотичність, неупорядкованість світу перетворюється в певні структури, у певні форми, в результаті чого предмети виступають як цілісні.

Представники гештальтпсихології (М.Вергенмер, В.Келлер, Д.Катц та ін.). Початок бкло покладено в 1912 р.

Це відрізняється від іншого підходу -підходу І.М.Сеченова, згідно якого:

Джерелами цілісності та структурності є:

а) особливості самих предметів;

б) предметна діяльність людини

Цілісніть і структурність сприйняття – результат рефлекторної діяльності аналізаторів (І.М.Сеченов).

(Богословський, с.197-198.; Петровський, с. 251)

.

№ 31. Діяльнісний підхід до сприймання в сучасній психології.

Згідно діяльністного підходу до сприймання в сучасній психології вважається, що фундаментальна роль у формуванні адекватного образу зовнішнього об”єкту, який не даний людині спочатку, належить практичній діяльності людини з цим об”єктом.

При цьому процес сприйняття проходить такі етапи:

1.Сприйняття спочатку виступає як перцептивна задача, вирішення якої обумовлено певною потребою людини та метою.

2.Рішення цієї задачі являє собою дії, поведінкові або пізнавальні (які включать орієнтовні, предметно-образні та виконавські компоненти).

3. За допомогою ефекторного (в широкому значенні слова) компоненті діяльності образ, який виник, постійно співвідноситься, сподобляється своєму джерелу (реальному об”єкту або ситуації), за рахунок чого і виникає його адекватність.

(Дружинін, с. 178-179).

Особливу роль відіграють перцептивні дії – особливий вид дій, що суттєво відрізняються від дій, спрямованих на задоволення потреб людини.

Мета перцептивних дій - не зміна об’єктів та явищ, а одержання корисної інформації про їх властивості й характеристики. (Приклад перцептивних дій: різні системи перцептивних дій застосовує геодезист, котрий вивчає рельєф місцевості і живописець, який художніми засобами відтворює привабливий ландшафт).

До перцептивних дій відносяться:

а) рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежують предмет;

б) рухи очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки

Перцептивні дії в процесі розвитку дитини проходять кілька етапів:

1.У дитини ці дії виникають спочатку як розгорнуті зовнішньорухові дії руки чи ока, що обстежують незнайомий предмет чи сукупність предметів і створюють їхні моторні копії;

2. Поступово зовнішні перцептивні дії згортаються, втрачають свій зовнішньо руховий малюнок і створюють систему внутрішніх перцептивних дій, як становлять механізм зрілого сприймання. Це сприймання має вигляд миттєвого відображення об’єкта.

У дорослої людини - система перцептивних дії стає знову розгорнутою в таких ситуаціях: а) коли людина знайомиться з чимось новим; б) в складних умовах спостереження.

Процес згортання перцептивних дій зумовлений формуванням у людини численних систем еталонів, якими є фіксовані в пам’яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в процесі навчання.

№ 32. Теорія перцептивних дій.

Перцептивні дії – особливий вид дій, що суттєво відрізняються від дій, спрямованих на задоволення потреб людини.

Мета перцептивних дій - не зміна об’єктів та явищ, а одержання корисної інформації про їх властивості й характеристики. (Приклад перцептивних дій: різні системи перцептивних дій застосовує геодезист, котрий вивчає рельєф місцевості і живописець, який художніми засобами відтворює привабливий ландшафт).

Перцептивні дії не зводяться до фізіологічних реакцій, хоча за своїми механізмами є рефлекторними, Основна характеристика цих дій визначається змістом взаємодії людини і довкілля, тобто належить до психологічної, а не фізіологічної сфери.

До перцептивних дій відносяться:

А) рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежують предмет;

Б) рухи очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки

Перцептивні дії в процесі розвитку дитини проходять кілька етапів:

1.У дитини ці дії виникають спочатку як розгорнуті зовнішньорухові дії руки чи ока, що обстежують незнайомий предмет чи сукупність предметів і створюють їхні моторні копії;

2. Поступово зовнішні перцептивні дії згортаються, втрачають свій зовнішньо руховий малюнок і створюють систему внутрішніх перцептивних дій, як становлять механізм зрілого сприймання. Це сприймання має вигляд миттєвого відображення об’єкта.

У дорослої людини - система перцептивних дії стає знову розгорнутою в таких ситуаціях:

А)коли людина знайомиться з чимось новим;

Б)в складних умовах спостереження.

Процес згортання перцептивних дій зумовлений формуванням у людини численних систем еталонів, якими є фіксовані в пам’яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в процесі навчання. (Наприклад, це суспільно вироблені систем фонем рідної мови, геометричні фігури, кольори спектра тощо).Такі специфічно людські еталони підносять відчуття та сприймання на рівень вищих психічних функцій. Еталони, на яких базується чуттєве сприймання, суттєво зменшують кількість інформації, що вимагає переробки. Достатньо вловили лише кілька ознак предметів, щоб сформулювати його цілісний образ.

Залежно від умов, мотивів, змісту діяльності активізуються різні системи еталонів, змінюються системи перцептивних дій і на цій основі формуються індивідуально-специфічні образи. Мета діяльності, що зумовлює виділення із ситуації певного зміту й формування необхідних для такого виділення перцептивних дій, називається перцептивною задачею. Отже, в діяльності людина постійно розв»язує перцептивні задачі.

(Трофімов, с. 212-213)

№ 33. Дослідження сенсорно-перцептивних процесів в контексті психологічної теорії діяльності О.М. Леонтьєва

Згідно теорії діяльності О.М.Леоньєва вважається, що фундаментальна роль у формуванні адекватного образу зовнішнього об”єкту, який не даний людині спочатку, належить практичній діяльності людини з цим об”єктом.

При цьому процес сприйняття проходить такі етапи:

1.Сприйняття спочатку виступає як перцептивна задача, вирішення якої обумовлено певною потребою людини та метою.

2.Рішення цієї задачі являє собою дії, поведінкові або пізнавальні (які включать орієнтовні, предметно-образні та виконавські компоненти).

3. За допомогою ефекторного (в широкому значенні слова) компоненті діяльності образ, який виник, постійно співвідноситься, сподобляється своєму джерелу (реальному об”єкту або ситуації), за рахунок чого і виникає його адекватність.

(Дружинін, с. 178-179).

Особливу роль відіграють перцептивні дії – особливий вид дій, що суттєво відрізняються від дій, спрямованих на задоволення потреб людини.

Мета перцептивних дій - не зміна об’єктів та явищ, а одержання корисної інформації про їх властивості й характеристики. (Приклад перцептивних дій: різні системи перцептивних дій застосовує геодезист, котрий вивчає рельєф місцевості і живописець, який художніми засобами відтворює привабливий ландшафт).

До перцептивних дій відносяться:

а) рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежують предмет;

б) рухи очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки

О.М Леонтьєв також запропонував перейти від розуміння сприймання як сприймання об”єкту до розуміння сприймання як сприймання світу (образу світу).

№ 34. Дослідження сприймання в світлі теорії установки.

Установка – це стан готовності особистості до певної активності, спрямованої на задоволення тієї чи іншої потреби.

-У 1988 р. М.М.Ланге довів, що час реакції людини залежить від схильності людин до цієї реакції.

-Термін „установка” був введений німецькими психологами Г.Е.Мюллером і Ф. Шуманом у 1889 р. під час опису ілюзії ваги.

-Загальнопсихологічна теорія установки, розроблена грузинським психологом Д.Н.Узнадзе, визначає організуючу роль попереднього досвіду у сприйнятті сенсорних даних. Згідно з теорією Узнадзе, установка, акумулюючи минулий досвід, опосередковує стимулюючу дію зовнішніх умов і зрівноважує відношення суб’єкта з середовищем.

Експериментальною основою послужили експерименти з фіксованою установкою, які проводились на матеріалі сприйняття ваги, звуків, величини та ін. Суть експерименту:

а) після багаторазового пред”явлення пари стимулів, які відрізнялись між собою по критичному показнику, досліджувані отримували пари ідентичних (однакових) стимулів. І ці стимули теж сприймалися, як нерівні.

б) зафіксовано також ефект переносу установочного стимулу на іншу модальність (наприклад, із сприймання ваги на сприймання звуків).

Описано багато випадків, коли сприймання об”єкта „деформувалось” під впливом установки. (наприклад, ЦК описано в комедії М.В.Гоголя „Ревізор” при появу Хлестакова в місті, яке очікувало високопоставлену особу).

№ 35 Основні характеристики перцептивного образу.

До основних характеристик перцептивного образу відноситься:

1. Цілісність сприймання – здатність людини сприймати не окремі властивості предметів, а сприймати їх як цілісний предмет.

2. Структурність сприймання – здатність людини сприймати не просто конгломерат відчуттів, а відображувати взаємозв’язки різних властивостей, тобто, сприймати структуру предмета.

3.Предметність сприймання проявляється в тому, що різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і співвідносяться до цього предмета, як до окремої речі, яке має певне призначення

4.Осмисленість (усвідомленість) сприймання виявляється в тому, що воно має узагальнений характер, а кожен предмет, що сприймається, позначається словом-поняттям і відноситься до певного класу. На цій підставі в предметі відшукуються ознаки, властиві всім предметам цього класу.

5.Константність сприймання - відносна постійність образів предметів, зокрема, їх форми, кольору та величини при помітних змінах в фізичних умовах їх сприйняття.

(Трофімов, с.201)

№ 36. Поняття про константність сприймання.

Константність сприймання - відносна постійність образів предметів, зокрема, їх форми, кольору та величини при помітних змінах в фізичних умовах їх сприйняття.

(Другими словами: константність сприймання проявляється в тому, що в образі сприйняття предмети та явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Приклад: коли ми дивимося на свої долоні, одна з яких знаходиться на відстані витягнутої руки, а друга – вдвічі ближче. Долоні здаються одного розміру, хоча зображення тієї, що знаходиться далі, становить лише половину зображення ближчої).

Значення константності в житті людини надзвичайне: завдяки константності людина сприймає речі такими, якими вони є об»активно, що дає змогу їй пізнавати дійсність та перетворювати її. Якби чуттєві образи не були константними, то при кожному русі , кожній зміні відстані чи освітлення змінювалися б усі основні ознаки предметів і явищ, і людина б втратила можливість пристосовуватися в дійсності

(Трофимов, с. 203-304)

№ 37. Механізми константності сприймання. Види перцептивних констант.

Механізми константності прийняття не є вродженими. Для перевірки цього було проведено спеціальні дослідження. (Приклад 1: Дослідження сприйняття людей, які постійно живуть в густому лісі. Ці люди не бачили раніше предметів на відстані. Коли їм показали такі предмети, які знаходились на великій відстані від них, то вони сприйняли ці предмети не як віддалені, а як маленькі. Приклад 2. У людини, яка осліпла в дитинстві, о шляхом операції був відновлений зір у зрілому віці. Після операції хворий думав , що він може вискочити із вікна лікарні, не зробивши собі травм, хоча знаходився на відстані 10-12 метрів. Очевидно, об»єкти, які знаходилися внизу приймалися ним не як віддалені, а як маленькі.).

Отже, дійсним джерелом константності сприймання є активні дії перцептивної системи: багаторазове сприймання одних і тих самих предметів за різних умов забезпечує інваріантність перцептивного образу предмета, тобто. Виділення стійких, незмінних рис предмету.

Види перцептивних констант:

Для людини характерна константністьформи, кольору та величини