1. Фундаментальні суперечності всесвітньої історії

Спрямованість історичного процесу в матеріалістичному розумінні історії визначається Марксом як суперечливий процес розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, які продукують ідеологічну надбудову, що складається з форм суспільної свідомості. Останні представляють собою ідеальне, “духовне” виробництво. Якщо натуральне виробництво збільшує матеріальне багатство суспільства, то духовне (філософія, мораль, мистецтво, наука, релігія) виробляє ідеально-естетичні, ідеально-етичні, наукові, теоретичні та інші виміри суспільного розвитку. Але продукування таких у класовому суспільстві на основі приватної власності на засоби виробництва приводить до того, що ці багатства на стають багатствами людини – вони відчуженні одне від одного.

Спрямованість історії до дійсної історії вимагає також розв’язання суперечності між матеріальним і духовним виробництвом. Слід враховувати, що сучасні реалії наочно демонструють тенденцію, яка яскраво проявилася вже на перших етапах капіталістичного способу виробництва: високий рівень розвитку продуктивних сил супроводжувався деградацією духовного виробництва, збайдужінням до його надбань з боку абсолютної більшості суспільства.

Аналізуючи історичний процес через становлення світових цивілізацій, Тойнбі окреслює коло проблем і феноменів, які пов’язані з суперечливими співвідношеннями конструктивного і деструктивного у спрямованості історії. Неабиякий інтерес представляють думки Тойнбі з проблеми надлому цивілізацій, впливу його на стан духовної культури суспільства тощо.

якщо розглядати взаємозв’язок прогресу й регресу у їх суперечливості, то прогресивність капіталізму у розвитку продуктивних сил має своєю похідною регресивність в просторі сутнісних сил людини. На аналізі процесу здійснення праці при капіталізмі Маркс показав, що собівартість товарів визначається кількістю необхідного робочого часу, за який виробляється одна одиниця товару. Отже, чим інтенсивніше буде праця, тим дешевше будуть товари. Крім цього, кожен працівник боїться втратити роботу, тому він докладає максимум зусиль для подальшої інтенсифікації виробництва. Що в результаті? Чим більше зростає продуктивність праці, тим більше падає собівартість товарів і, відповідно, збільшується додатковий робочий час і зменшується необхідний робочий час. Але головним товаром тут є той, хто виробляє товари. Отже, чим інтенсивніше він працює, тим меншою стає його собівартість і тим меншу заробітну платню він отримує. Більше того, такий ріст продуктивності праці приводить до зростання безробіття, адже потреба у такій кількості робітників, яка була вчора, зменшується. Тому, прогрес продуктивних сил і продуктивності праці досягається за рахунок регресу у зайнятості населення і виникнення соціальних конфліктів. В тому числі, таке зростання продуктивності праці досягається за рахунок такого її розподілення, коли спеціалізація праці доведена до найпростіших операцій. Тому відчуженість процесу праці визначається тут і тим, що праця не розвиває всебічні здібності людини, а, навпроти, збіднює їх, а сама людина стає додатком до машини (верстата).

Але прогрес і регрес проявляються в кожному способі виробництва – кожен з них проходить через стадії розвитку і занепаду. Внаслідок загострення суспільних суперечностей через невідповідність продуктивних сил та виробничих відносин, суспільно економічні формації досягають рівня, коли виникають умови для соціальної революції.