Права об’єднань громадян:

допомогати державі вирішувати завдання економічного, соціального і культурного розвитку шляхом прийняття спільних політичних рішень.

Приймати участь у формуванні представницьких органів влади

Бути з певних питань суб’єктами правотворчої діяльності держави (укладення колективного договору).

Проводити масові заходи

Захищати права членів організацій в державних органах.

Не мають права: - втручатися в діяльність один одного

втручатися в діяльність державних організацій і посадових осіб

мати воєнізовані формування

ставити за мету отримання прибутку за певних виключень.

Заборонено: створювати політичні партії і об’єднання громадян програмні цілі яких направлені на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив безпеки, пропаганду війни, насильства, расової дискримінації, релігійної ворожнечі. Заборона діяльності тільки в судовому порядку.

40- гражданского общества и его сущность

Понятие “гражданское общество” очень древнее. В трудах Аристотеля, Макиавелли, Локка, Гоббса, Монтескье, Руссо, Канта, Гегеля, Маркса, Бакунина и других гражданское общество анализируется и описывается достаточно всесторонне, конкретно и достоверно.

Для примера - несколько “фрагментов” из произведений мыслителей прошлого о гражданском обществе.

Н. Макиавелли: Сущность политического организма заключается в согласовании повиновения (государству) и свободы (в ассоциации, обществе). Народный суверенитет является высшим по отношению к государству, народ имеет право на свержение абсолютизма.

И. Кант: Гражданское общество основано на следующих принципах: 1) свобода каждого члена общества; 2) равенство его с каждым другим как подданного; 3) самостоятельность каждого члена общества как гражданина.

Ф. Гегель: Гражданское общество и государство являются самостоятельными, но взаимодействующими институтами. Гражданское общество вместе с семьей составляют базис государства. В государстве представлена всеобщая воля граждан, гражданское общество - это сфера особенных, частных интересов отдельных индивидов.

К. Маркс: В гражданском обществе каждый индивид представляет собой некоторый замкнутый комплекс потребностей и существует для другого лишь постольку, поскольку они обоюдно становятся друг для друга средством.

По настоящему гражданским обществом можно считать такую общность людей, где достигнуто оптимальное соотношение всех сфер общественной жизни: экономической, политической, социальной и духовной, где обеспечено постоянное поступательное движение общества вперед.

Гражданское общество - система независимых от государства общественных институтов и отношений, которые призваны обеспечить условия для самореализации отдельных индивидов и коллективов, реализации частных интересов и потребностей.

Гражданское общество - это такое общество, в котором различные по своей природе объединения граждан (партии, союзы, профсоюзы, кооперативы, группы) осуществляют связь между человеком и государством и не позволяют последнему узурпировать личность. То есть при наличии гражданского общества, правительство - это лишь один элемент, сосуществующий с различными институтами, партиями, ассоциациями и пр.

Все это разнообразие носит название плюрализма и предполагает, что многие организации и институты демократического общества не зависят от правительства для своего существования, законности и авторитета. При существовании гражданского общества государство выступает выразителем компромисса различных сил в обществе. Экономической основой гражданского общества является право на частную собственность. В противном случае создается ситуация, когда каждый гражданин вынужден служить государству на тех условиях, которые ему диктует государственная власть.

По сути дела, интересы меньшинств в гражданском обществе выражают различные социальные, политические, культурные и прочие союзы, группы, блоки, партии. Они могут быть как государственными, так и независимыми. Это позволяет отдельным людям осуществлять свои права и обязанности граждан демократического общества. Посредством участия в этих организациях разнообразными способами можно оказывать влияние на принятие политических решений.

Гражданское общество существует и функционирует в противоречивом единстве с государством. При демократическом режиме оно взаимодействует с государством, при тоталитарном - стоит в пассивной или активной оппозиции к государству.

27 Децентралізація, деконцентрація - “розподіл влади” – розмежування повноважень державної влади як по горизонталі на законодавчу, виконавчу та судову, так і по вертикалі – між центральними та місцевими органами влади. - розподіл повноважень державної влади серед її носіїв відбувається симетрично, немов би урівноважуючи носіїв державної влади (американська модель);

- розподіл повноважень державної влади допускає пріоритетну роль одного з носіїв державної влади при збереженні формального статусу інших носіїв (європейська); - розподіл повноважень державної влади не заперечує процес взаємопроникнення, взаємовплив носіїв державної влади (практика делегованого законодавства);

- розподіл повноважень державної влади не може заперечити пріоритет саме виконавчої влади серед інших носіїв у контексті розподілу повноважень влади держави. теорія розподілу влади тлумачиться як розподіл праці (повноважень) в межах єдиної державної влади

„м’яка” модель розподілу (практика делегованого законодавства)

проблема дисбалансу у розподілі повноважень влади.

29- - органи виконавчої влади – система юридично-визначених державно-владних повноважень по виконанню законів

1. Вищі органи виконавчої влади – уряд (кабінет міністрів).

2. Центральні органи виконавчої влади:

- міністерства;

- державні комітети;

- органи центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;

- урядові органи.

3. Місцеві органи виконавчої влади..

Міністерство- є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у певно визначеній сфері суспільної діяльності.

Державний комітет - вносить пропозиції щодо формування державної політики у визначеній сфері діяльності, здійснює міжгалузеву координацію.

В Україні функціонують такі Державні комітети – Вища атестаційна комісія України;

Головне контрольно-ревізійне управління України;

Державний комітет архівів України,

Державний комітет телебачення і радіомовлення України;

Пенсійний фонд України тощо.

Органи центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом

Антимонопольний комітет України; Головне управління державної служби України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України тощо.

Урядові органи - створюються для вирішення питань, які мають суто адміністративний характер: контроль, надання адміністративних (управлінських) послуг тощо.

Державний департамент пожежної безпеки, Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, Державний департамент по виконанню покарань тощо.

Кризові явища які мають місце у сфері публічної влади країні припадають саме на виконавчу владу, найбільш розповсюдженою причиною є саме брак недосконалого правового регулювання.

Залежно від змісту повноважень функції виконавчої влади поділяються на

основні:

- управлінсько-адміністративна,

- контрольно-регулятивна,

допоміжні:

- нормотворча;

- правозастовча;

- юрисдикційна;

- розрахунково-аналітична.

30- Органи судової влади..

здійснюють функції правосуддя, вирішення суперечок між суб'єктами суспільства (Верховний Суд України, Верховний суд США).

Особливе місце в сучасній судовій системі займає конституційне правосуддя, яке з огляду часу викликає дискусію з приводу місця, яке займає конституційний суд у системі поділу влади.

Правоохоронні та спеціальні органи…

здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції (прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки, органи охорони державних кордонів, державна податкова служба, державна контрольно-ревізійна служба тощо та спеціальні органи – армія.

Прокуратура…

підтримка державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина чи держави в суді;

нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю, слідством, дізнанням та дотриманням кримінально-виконавчого законодавства.

Служба безпеки….

захист незалежності та територіальної цілісності, виявлення розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав;

виявлення підривної діяльності з боку власних злочинних організацій, груп людей чи навіть окремих осіб;

боротьба з організованою злочинністю, мафією, корупцією, які складають загрозу життєво важливим інтересам держави.

Органи внутрішніх справ…

економічний напрям - діяльність по захисту власності, економіки в цілому від злочинних посягань та ін;

екологічний напрям;

охорона правопорядку (ДАІ, патрульно-постова служба тощо);

співробітництва у забезпеченні світового правопорядку - участь у діяльності Інтерполу.

За способом утаорення…

- виборні;

- призначувані;

- ті, що успадковуються.

За часом функціонування…

- постійні;

- тимчасові.

За складом, або порядком ухвалення рішень:

- одноособові – органи, що складаються з однієї людини, яка може ухвалювати рішення самостійно (Президент Росії, Генеральний прокурор України, суддя (у тих випадках, коли розглядає справу одноособово);

- колегіальні – органи, ухвалення рішень якими проводиться в режимі голосування членів цих органів (Державна Дума Росії, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України).

За територією, на яку поширюються їхні повноваження:

загальні (центральні) – територією діяльності яких є вся країна. У федеральних державах такі органи часто називаються "федеральними" (Федеральні Збори Росії, Міністерство внутрішніх справ України, Федеральний канцлер ФРН);

регіональні – органи, територією діяльності яких є частина території країни (адміністративно-територіальна одиниця).

- місцеві (локальні) – органи, територією діяльності яких є невелика, часто сама "елементарна" адміністративно-територіальна одиниця країни

По-перше, не обов'язково в конкретній державі мають бути рівно три рівні органів – центральні, регіональні, місцеві. У невеликих державах буває два рівні (Мальта) або навіть один рівень (Сан-Маріно, Андорра).

У дуже великих державах число рівнів може бути більше три – наприклад, система Рад в СРСР в деяких місцях включала п'ять рівнів: Верховна Рада СРСР - Верховна Рада УРСР – Дніпропетровська обласна Рада – Пятихатська міська Рада – Селищна Рада селища Сурсько-Литовське.

По-друге, слід розрізняти поняття "орган держави" (центральний, регіональний, місцевий) і "орган місцевого самоврядування".

За характером (об'ємом) повноважень органу:

ргани загальної компетенції – уповноважені в принципі розглядати питання в будь-якій сфері (Державна Дума, Уряд Росії, Кабінет Міністрів України);

- органи спеціальної компетенції – уповноважені розглядати питання в певній сфері (Міністерство фінансів, Міністерство внутрішніх справ).

орган законодавчої влади – представницький орган (зазвичай – парламент (франц. "говорити")

32-Державна служба… професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах, установах і на підприємствах щодо практичного виконання їх завдань і функцій.

У державній службі виокремлюються два сектори:

приватний - охоплює функціонування державних органів, установ і підприємств з точки зору допомоги.

публічний - охоплює функціонування державних органів, установ і підприємств;

цивільну яка у свою чергу поділяється на державну службу у державних органах влади і державних установах і підприємствах;

адміністративна яка пов’язана з забезпеченням функціонування державної служби вцілому.

мілітаризовану (військову і воєнізовану) яка пов’язана з використанням зброї.

Державна служба поділяється на:

цивільну яка у свою чергу поділяється на державну службу у державних органах влади і державних установах і підприємствах;

адміністративна яка пов’язана з забезпеченням функціонування державної служби вцілому.

мілітаризовану (військову і воєнізовану) яка пов’язана з використанням зброї.

Державна служба забезпечується окремим законодавством, яке передбачає:

правила і процедури набору кадрів,

навчання,

проходження ними служби, кар’єри,

правовий статус державних службовців,

система заохочень і відповідальності.

33- Державний службовець

особа, що перебуває у публічно-правових відносинах з державою і займає в органах, установах і підприємствах держави посаду державної служби для здійснення покладених на неї державою повноважень та одержують заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету.

Державна служба передбачає наявність рангів, класів чинів.

Залежно від характеру праці державні службовці поділяються на…

\

Керівників - державні службовці, які мають публічно-правовий статус (посадові особи)

обслуговуючий персонал - державні службовці, що не мають публічно-правового статусу (непосадові особи).

Посадова особа публічно-правового статусу регулюється нормами публічного права.

Статус інших державних службовців регулюється нормами трудового законодавства.

Діяльність осіб, які посідають виборні посади набуває ознак політичної державної служби.

34- "права" і "свободи"

терміни "права" і "свободи" практично вживаються як синоніми, хоча вони і не є цілком тотожними явищами.

В. Горшеньова – права є природними і невід'ємними людини

В.Корельський і В.Перевалов – права це природні можливості індивіда

П. Рабінович – права це можливості або "надбання" людини

права людини – це:

1) внормована її свобода;

2) потреби;

3) інтереси;

4) особливий вид (форма існування, спосіб прояву) моралі

невід’ємні, природні права….

людська природа може розглядатися як сукупність аффектів, комбінація яких завжди індивідуалізована і – головне – дія яких передує будь-яким раціональним визначенням.

природні закони можна тлумачити як раціоналізації, що самі походять з афектів

по-перше, можуть бути свавільно переглянуті з огляду на інші інтереси,

по-друге, не гарантує сувереність особи,

по-третє, не може визначити перевагу одного соціально-політичного устрою перед іншим

нарешті – не має за собою надійної легітимуючої сили.

терміном “людина” позначається діалектико-синкретичне поєднання як біологічних так і соціальних ознак

вести мову про права людини можна лише з урахуванням соціального аспекту людини, який розкривається лише в умовах суспільної організації.

тому права людини – це соціально-історичні, а не біологічні чи фізіологічні явища.

В.Корельський і В.Перевалов відстоюють саме природність прав людини..

права існують незалежно від того, чи закріплені вони в законодавчих актах, чи ні.

У випадку їх закріплення в законодавчих актах конкретної держави, вони стають і правами громадянина даної держави.

П. Рабінович відстоює соціальність..

права не можуть бути природними через те, що людина, ізольована від суспільства, не має ніяких прав, оскільки не має в них потреби,

тільки законодавче закріплення прав людини дає можливість говорити про них як юридичну категорію, а отже, і юридичну цінність.

А.Петришина відстоює..

соціальну природність.

36- Гарантії прав людини…

явище історичне тому, що їх розвиток завжди передбачав історичну спадкоємність уявлень про них з минулими поглядами на людину, як на учасника соціального життя

неоднозначне тлумачення самого терміну “гарантія”..

Гарантії інколи ототожнюються….

з захистом

з охороною

з забезпеченням..

Захист…

виникає тоді, коли порушуються права людини, або, коли вживаються заходи, спрямовані на їх відновлення…

Охорона…

означає забезпечення реалізації прав людини, недопущення порушень прав людини у майбутньому…

Забезпечення..

створення умов для охорони, захисту, відтворення порушених прав.

ступінь гарантування з боку держави може бути різною і здебільшого не має абсолютного характеру.

Гарантії..

умови і засоби реалізації прав людини, які включають в себе захист, охорону, забезпечення

Отже, охорона включає заходи, які застосовуються до моменту порушення прав людини, а захист – після вчинення правопорушення, або у тому випадку, коли при їх здійсненні створюються певні перешкоди. А забезпечення передбачає матеріальні умови захисту та охорони..

Ознаки гарантії прав людини..

нормативність,

доцільність,

формальна визначеність,

системність,..

фундаментальність,

безперервність дії,

значущість,

забезпеченість державою,

універсальність,

пріоритетність,.

35- Класифікація гарантій прав людини..

основним критерієм класифікації гарантій, є галузі суспільних відносин в яких виявляються, діють та удосконалюються гарантії прав людини..

Політичні гарантії..

народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади;

громадяни України приймають участь в управлінні державними справами, а саме за допомогою виборів делегують здійснення владних повноважень державі в особі її конституційних органів та органів місцевого самоврядування…

держава гарантує здійснення влади народу через всеукраїнський, місцевий референдум, вибори, інші форми безпосередньої демократії (ст. 69 Конституції).

право на свободу об’єднання, що дозволяє громадянам України об’єднувати свої зусилля для інтересів та захисту своїх прав і свобод..

право на участь у громадських організаціях з метою задоволення свої законних різноманітних інтересів та їх захисту.

право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації

права щодо звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування..

політична багатоманітність (ч. 1 ст. 15 Конституції),..

Політичні гарантії..-

це елемент політичної системи суспільства, певні умови, способи і засоби, які забезпечують використання механізму влади народу з ціллю здійснення прав і свобод людини та громадянина…

Економічні гарантії..- право приватної власності – це один із основних факторів соціальної стабільності, засіб підвищення добробуту населення.

права на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції), як однієї з основних економічних гарантій.

Визначення…Е\Г- це умови, способи і засоби економічної системи держави, яка включає в себе ринкову економіку, спосіб виробництва, різноманітні форми власності, економічну свободу членів суспільства та їх об’єднань для фактичної реалізації прав і свобод..

Соціальні гарантії.. прав на працю (ст. 43),

страйк (ст. 44),

відпочинок (ст. 45),

соціальний захист (ст. 46),

житло (ст. 47),

достатній життєвий рівень (ст. 48),

охорону здоров’я (ст. 49),

безпечне довкілля (ст. 50),

шлюб (ст. 51),

бла­го­дійницьку діяльність щодо дітей (ст. 52).

Визначення С\Г- це сукупність умов, способів і засобів соціального характеру, які спрямовані на здійснення відповідних соціальних благ людини..

37- Юридичні (спеціальні) гарантії.. гарантії реалізації;

гарантії охорони;

гарантії захисту.

_-це сукупність умов та спеціальних правових способів та засобів, за допомогою яких забезпечується безперешкодне здійснення прав людини, охорона та захист.

Гарантії реалізації.. межі прав і свобод,

конкретизація у законодавстві;

конституційно-правові принципи статусу особи;

юридичні факти;

процесуальні форми реалізації;

заходи заохочення та стимулювання правомірної поведінки;

юридичні обов’язки.

Гарантії охорони.. запобігання правопорушень,

встановлення та знешкодження умов і причин, які їх породжують..

Механізм гарантування прав людини..

Перший рівень – гарантії, котрі записані в Конституції і свідчать про значущість тих умов і засобів, за допомогою яких забезпечуються права людини;

другий рівень – гарантії передбачені поточним законодавством (прийняті на базі Конституції). При цьому, кожна галузь законодавства має різну питому вагу в гарантуванні прав і свобод;

третій рівень – гарантії, які містяться у прийнятих на основі Конституції і законів багаточисельних актах державного управління..

специфічні правові гарантії..

для певної галузі права, які підсилюють конституційні гарантії

цивільно-правові,

соціально-правові,

адміністративно-правові та ін…

Сучасні підходи до класифікації держав за формою..

14-Форма держави – зовнішнє вираження порядку (способу) організації і здійснення державної влади.

Форма державного правління – це елемент форми держави, що характеризує структурну організацію влади, стійкий порядок формування вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними, а також кількісну і якісну міру участі населення в її здійсненні.

Ознаки:

а) легітимізація, структура, термін повноваження державної влади на основі принципу розподілу влади;

в) характеризує компетенцію і повноваження тих чи інших вищих державних органів влади, їх взаємодію як по горизонталі так і по вертикалі.

Монархія (грец. «єдиновладдя») – така форма державного правління, при якій державна влада повністю чи частково зосереджується в руках одної особи – монарха, передається у спадщину, нерідко обожнювана і не залежить від народу.

згідно ст. 1 Конституції Японії 1946 р., "Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада".

Символом єдності і сталості держави називає Короля ст. 56 Конституції Іспанії 1978 р.

Абсолютна монархія – в руках монарха зосереджується вся (абсолютна) повнота державної влади.

Не існує жодних юридичних обмежень, хоча політичні, етичні, релігійні можуть бути присутніми.

Піддані – юридично безправні.

У сучасних умовах абсолютна монархія – раритет, наприклад, Саудівська Аравія, Оман, Катар.

Дуалістична монархія – первісна форма обмеженої (конституційної) монархії.

наявними є елементи розподілу влади

Хоча закони і приймаються парламентом, монарх користається правом абсолютного вето і правом розпуску парламенту.

Наприклад, у Йорданії після розпуску парламенту в 1974 р. чергові парламентські вибори відбулися лише в 1989 р.

Парламентська монархія – форма правління яка існує зазвичай у високорозвинених країнах, де трансформаційні процеси супроводжуються не корінним ламанням колишніх інститутів влади, а поступовим їх перетворенням і пристосуванням до нових умов

(Великобританія, Японія, Нідерланди, Швеція, Канада, Австралія і ін.).

акти контрасигнатовані (скріплюювані). У Великобританії це виражається принципом "Король не може бути неправий".

Конструкція парламентської монархії – як парламентська, або як міністеріальна (кабінетна).

Міністеріальна – за умови коли в парламенті жодна політична партія не має абсолютної більшості і не може сформувати однопартійний уряд.

Така ситуація традиційно має місце, наприклад, у Данії, Нідерландах, а в 1993 р. склалася й у Японії.

Республіка (від лат. «res publica» «суспільна справа») – така форма державного правління, яка припускає, що повноваження державної влади ґрунтується на мандаті народу.

Швейцарія і Сан-Марино – найстаріші республіки.

В Північній Америці боротьба колишніх колоній завершилася встановленням республіки.

Республіка у Франції остаточно сформувалася лише з прийняттям Конституції 1875 р.

Більшість же сучасних європейських країн сформували її після військових і революційних потрясінь XX ст.

В Африці і Азії розпад колоніальної системи в серед. XX ст. привели у більшості до утворення республік.

Парламентська республіка (близька до парламентської монархії) – така республіканська форма правління за якої глава держави (зазвичай – «президент») не може впливати на склад і політику виконавчої влади (уряду), який обирається парламентом і йому ж підзвітний.

Глава держави обирається парламентом (Німеччина, Італія, Чехія, Угорщина, Індія, Словаччина, Естонія),

рідше – всенародно (Франція, Україна).

Парламентська республіка не виключає міністеріальної форми правління у разі відсутності коаліції.

Президентська республіка – така республіканська форма правління за якої обраний (прямими або непрямими виборами) глава держави (зазвичай президент) особисто чи з наступним схваленням парламенту формує і призначає підзвітний йому уряд.

Непрямі вибори, наприклад, застосовуються у США, Аргентині, Мексиці, Бразилії.

Змішана (напівпрезидентська) республіка – така республіканська форма правління яка сполучає у собі нетипові ознаки і президентської і парламентської республіки.

У Франції президент обирається громадянами і керує урядом, що характерно для президентської республіки.

призначуване ним уряд повинен користуватися довірою нижньої палати (Національні збори), що характерно для парламентарної республіки.

Президент може розпускати Національні збори за своїм розсудом, що не характерно ні для тієї, ні для іншого різновиду республіканської форми правління.

Дуалістична (президентська) республіка (близька до дуалістичної монархії) – така республіканська форма правління за якої найбільш послідовно проведено принцип розподілу влади за системою стримань і противаг.

Президент – відкладене (суспенсивне) вето, для подолання якого потрібно кваліфікована більшість голосів.

Судова влада контролює конституційність, парламент, президента, забезпечуючи тим самим дотримання правопорядку як законодавчою, так і виконавчою владою.

“хибні чи перекручені” республіки.

Головною ознакою є нелегітимність влади.

Гітлер у Німеччині в 1933 р.,

Мобуту в Заїрі у 1960 р.,

«чорні полковники» у Греції в 1967 р.,

Піночет у Чилі в 1973 р.,

монократичні республіки Африки.

3- Державно-правові закономірності..

Держава як суспільна організація, перш за все явище системне, основу якого складають елементи системи, між якими виникають зв’язки (закономірності).

Закономірності – об’єктивні, необхідні, суттєві для певних умов загальні і сталі зв'язки, що характеризують те чи інше явище як внутрі себе так і у відношеннях з іншими суспільними явищами.

Ми не досліджуємо всі закономірності, що пов’язані з державою, а лише ті, що мають юридичні наслідки.

На думку П. М. Рабіновича, виявлення, усвідомлення, дослідження державно-правової закономірність передбачає наступне:

виявлення соціальної детермінованості (причинна обумовленість державно-правових явищ);

структуру, функціонування і розвиток державно-правових явищ;

дієвість державно-правових явищ у забезпеченні потреб суспільства.

Види державно-правових закономірностей:

за змістом:

генетичні (закономірності виникнення тих чи інших державно-правових явищ – представницький орган влади, одноосібне правління);

структурні (закономірності побудови, формування, організації державно-правових явищ – апарат управління);

функціональні (закономірності життя – законність та її функціональне призначення);

закономірності зміни, розвитку державно-правових явищ (тоталітаризм, демократія).

за дією:

внутрішні (зв'язок державно-правових явищ між собою),

зовнішні (зв'язок державно-правових явищ з іншими соціальними феноменами, наприклад, держави ).

за сферою дії закономірностей у державно-правовому просторі:

загальні, дія яких поширюється на всю державу і її правову систему,

окремі (дія яких обмежується окремим елементами правого життя.)

за історико-етапними межами дії:

всезагальні (є необхідною складовою держави і права на всіх етапах їх розвитку),

формаційні, або цивілізаційні (є складовою держави чи права певної епохи),

особливі (притаманні конкретній державі і праву).

за способом здійснення, за формою прояву:

динамічні (проявляються лише у конкретних випадках, якщо такі мають місце),

статичні (дія яких проявляється на множині державно-правових явищ).

5-

Питання про походження або виникнення держави повинно дати наступні відповіді:

по-перше, яким чином в умовах родового суспільства зародилась держава?

по-друге, яким чином в сучасний період виникають нові держави?

по-третє, який саме аспект, чи аспекти соціальної організації тлумачиться як держава.

Відсутність єдиного погляду на процес виникнення держави пояснюється:

по-перше, в основі цієї проблеми лежать різні ідейні конструкти філософських поглядів і течій;

по-друге, наявністю суб’єктивної складової у трактуванні цієї проблеми з огляду на співставлення, а інколи і протиріччям поглядів самих дослідників;

по-третє, перекручення процесу походження держави в силу сучасної конюктури;

по-четверте, історичні і етнографічні науки дають все нові знання, які вносять нові аспекти до проблеми причин виникнення (походження) держави.

«error multiplex, veritas una» – істина завжди одна.

Більшість теорій охоплюють ту чи іншу сторону походження держави, що означає перебільшення цієї сторони, або її універсалізація.

Найбільш вірогідними підходами до виникнення і походження держави у сучасній науці обстоюються:

1. виникнення держави безпосередньо пов’язується з виникненням і утвердженням права у формі табу. Заборона інцесту (кровозмішення) не тільки сприяла виживанню і укріпленню роду людського, але й створила багатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх і зовнішніх відносин, культуру.

2. виникнення держави безпосередньо пов’язується з розвитком виробництва, насамперед, перехід від привласнюючої до виробничої економіки

За весь час дослідження держави сформувалися в різні часи наукові концепції (теорії) виникнення та походження держави, які можна розділити на дві групи.

Перша група – концепції (теорії), які ґрунтуються на тому, що держава є явищем штучним, сформована чиєюсь волею поза впливу матеріальних факторів і відносин.

Теологічна теорія – держава є божественне втілення в законі. Підтвердження цієї теорії ми можемо знайти в Біблії (Старий Заповіт), де говориться про виникнення держави в Стародав­ньому Ізраїлі, коли Мойсей виводив євреїв з Єгипту. Ця теорія мала успіх у стародавньому світі: в країнах Далекого Сходу, в Єгипті, Вавилоні, Сирії та інших.

Договірна теорія - суспільний договір мислився не як історичний факт підписання всіма конкретного документу, який було покладено в основу формування держави, а як стан суспільства, коли люди добровільно об’єдналися в його державно-організаційну форму, як принцип, обумовлюючий правомірність державної влади.

При цьому договірна теорія має і ряд хибних уявлень, наприклад, згідно теорії договору людина уявляється як абсолютно автономна істота, ізольована від інших.

Теорія насильства – виводить державу як організацію, що втілила в собі культ сили, культ війни. Держава виникла в результаті насильства і завоювання одного племені іншим, одного народу іншим.

Ця теорія розкриває зовнішні, політичні фактори ви­никнення держави, але упускає соціальні причини виник­нення держави.

Друга група – концепції (теорії), які пояснюють причини походження держави природно-історичними процесами розвитку самого суспільства.

Патріархальна теорія – тлумачить походження держави як результат історичного розвитку сім’ї, яка шляхом розвитку переходить в рід, від роду до пле­мені, до об'єднання племен і до виникнення народності, як со­юзу племен. Державна влада поступово виростає від влади батька в сім'ї до влади Ради старійшин племені і досягає влади кня­зя, короля або вождя.

Зародилася теорія вперше у Греції в працях Аристотеля, але свій розвиток теорія отримала у ХVII ст. в праці англійського мислителя Фільмера «Патріарх». (Адам отримав владу від бога, передав цю владу своєму старшому сину – патріарху, а той уже своїм нащадкам – королям).

Органічна теорія – держава є наслідком ускладнення суспільних відносин, подібно розвитку живої природи від простих форм до складних. Теорію вперше розробив Герберт Спенсер.

Психологічна теорія – держава є прояв особливостей людської психіки, насамперед потяг людини до пошуку авторитету своїх вчинків. Теорію вперше розробив Лев Петражицький.

Космічна - держава виникла і була рекомендована іншими космічними цивілізаціями як вища організація управління суспільством. Суть цієї концепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається про роль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації.