4. Мовна асиміляція, її причини та наслідки
Мовна асиміляція (від лат. assimilatio “уподібнення”) – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.
Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т’] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород’бá].
При асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний). Асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.
Розрізняють декілька різновидів асиміляції:
за результатами – повну і неповну (часткову);
за спрямуванням – прогресивну і регресивну;
за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).
Повна асиміляція – асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими.
Неповна асимідяція – асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються. (просьба [проз’ба], боротьба [бород’ба]. Тут під упливом дзвінких [б] і [д] одзвінчується [c’] і [т’], але не стають звуками [б] і [д])
Регресивна асиміляція – асиміляція, за якої наступний звук упливає на попередній: молотьба [молод’ба].
Контактна асиміляція – асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки.
Дистанційна
асиміляція – асиміляція
звуків на відстані: сочевиця
чечевиця, желізо
залізо.
5. Культура лікаря
Мова використовується для мовного спілкування. Мовне спілкування - це така активність взаємодіючих людей, під час якої вони, впливаючи один на одного за допомогою мови та інших знаків, здійснюють обмін інформацією й організовують свою спільну діяльність. Крім мови під час мовного спілкування застосовують також невербальні засоби - міміку і жести. Спілкування здійснюється у комунікативних актах.
Комунікативний мовний акт може здійснюватися усно чи за допомогою письма, але він обов'язково передбачає існування двох учасників: відправника інформації (адресанта) і одержувача (адресата). Головною формою комунікативного акту є діалог, в якому обидва учасники спілкування по черзі перебувають у ролях відправника і одержувача. Саме в діалозі розкривається суть процесу обміну інформацією.
Інші форми комунікативного акту:
групова розмова (полілог) – відправник повідомляє інформацію кільком співрозмовникам і кожен з них може перетворитися з одержувача на відправника;
монолог – одержувач не присутній у момент відправлення інформації або ототожнюється з відправником.
У комунікативному аспекті одиницею мови є висловлювання. Межі кожного висловлювання визначає зміна мовців. Кожне висловлювання завершується передачею слова іншому.
Мовна норма - це сукупність мовних засобів, що в даному мовному колективі на певному історичному етапі вважаються правильними і зразковими. Мовна норма забезпечує людям можливість взаєморозуміння. Норма може бути діалектною і літературною.
Норма літературної мови - це реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі та нормі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співіснуючих фактів національної мови у процесі спілкування. Літературна норма виробляється всією суспільномовною практикою народу, відшліфовується майстрами слова різних стилів, обґрунтовується в основних закономірностях мовознавчою наукою і кодифікується ("узаконюється") у граматиках, словниках, довідниках, підручниках.
Культура мови має два аспекти: прикладний і теоретичний. Культура мови (мовна культура) - це володіння нормами літературної мови на всіх мовних рівнях, в усній і писемній формі, уміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи мовою певний психокультурний контекст.
Поняття "культура мови" включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки додержування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично і ситуативно доречний, виразний. Висока культура мови передбачає високу зальну культуру людини, культуру мислення, свідому любов до мови.
Культуру володіння рідною мовою людина вдосконалює протягом всього свого життя, адже предметом шкільного курсу української мови, по суті, є тільки перший ступінь культури мови - правильність. Вольтер говорив, що усі головні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну треба вчити все життя.
Загальні проблеми і критерії культури мови і спілкування конкретизуються за видами мовної діяльності. У мовній діяльності виділяють діяльність сприймання і діяльність продукування. Вони можуть здійснюватися як в усній, так і в писемній формі.
Культура мови передбачає якісну характеристику володіння мовою. Цю характеристику описують за допомогою певних критеріїв, комунікативних якостей. Є такі основні комунікативні якості культури мови:
-правильність; -точність; -логічність; -змістовність; -стислість; -ясність і доступність; -чистота; -багатство (різноманітність); -доречність; -виразність; -естетичність; -дієвість.
Правильність мови - це відповідність мовної структури висловлювання чинним мовним нормам.
Точність мови - це повна відповідальність вжитих слів їхнім мовним значенням - значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку.
Логічність мови - смислова погодженість частин висловлювання і тексту.
Змістовність — це насиченість висловлювання об'єктивно цінною інформацією, яка відповідає темі спілкування.
Стислість мови - прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю усіх мовних засобів.
Ясність мови - зрозумілість для адресата вираженої мовою думки. Близько до ясності є доступність мови, яка поєднує ясність, простоту і дієвість. Доступність мови - це така організація мовних знаків, яка полегшує сприймання адресатом вираженої мовою інформації.
Чистота - це відсутність у мові нелітературних елементів (в орфоепії - правильна літератерно-нормативна вимова, відсутність інтерферентних явищ; у слововживанні - відсутність діалектизмів, вульгаризмів, канцеляризмів, плеоназмів, штампів, слів-паразитів; в інтонаційному аспекті - відповідність інтонації змістові та експресії висловлювання, відсутність брутальних, лайливих, лицемірних ноток).
Багатство (різноманітність) мови - це максимально можливе насичення висловлювання різними, неповторюваними засобами мови, необхідними для вираження змістовної інформації.
Доречність - такий -добір, така організація засобів мови, які сприяють тому, щоб висловлювання відповідало меті й обставинам спілкування. Доречна мова відповідає темі повідомлення, його логічному та емоційному змістові, складу слухачів або читачів, інформативним, виховним, естетичним й іншим завданням. Розрізняють доречність стильову, контекстуальну, ситуативну, особистісно-психологічну. Виразність мови - це такі особливості структури висловлювання, які підтримують увагу та інтерес слухача або читача.
Естетичність мови - це оптимальність мовного оформлення висловлювання, його гармонія і цілісність, повнота реалізації стилістичних можливостей мови, її загальнолюдської сутності.
Дієвість мови - такий добір, така організація мовних засобів, які сприяють здійсненню очікуваного впливу на свідомість і/або підсвідомість слухача або читача, досягненню мети спілкування.