7. Функція корисності, сукупна та гранична корисність

Функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів і послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

Функція корисності може бути представлена як:

U=f(x,y, ... п), (2.1)

де U — корисність;

х, у,... п — кількість відповідних товарів, що споживаються за певний період.

Сукупна корисність (Total Utility) — це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами.

Гранична корисність (Marginal Utility) — це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги

Згідно із законом спадної граничної корисності (закон Госсена) величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися із збільшенням кількості товару, що споживається.

Із розглянутого вище закону спадної граничної корисності є деякі винятки1. Для антиблаг максимальна корисність спостерігається за їх відсутності, а функція корисності є монотонно спадною .

Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають у полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки і т. д.) .Зростаюча гранична корисність може спостерігатись інколи лише у певному інтервалі споживання блага (алкоголь).

8. Система переваг споживача та її основні елементи

Переваги споживача можна (згідно ординалістської теорії) умовно визначити порядковими номерами, які нібито присвоєні споживачем певним наборам, що мають різні кількості чи різні назви товарів чи послуг. Практика засвідчує, що всі блага споживаються не відокремлено, а разом з іншими, тобто в певних комплектах, наборах.

Набір благ – це сукупність їх даних кількостей і видів, що споживаються в даний період .

Сукупність всіх реально можливих наборів вимірюється ринковими кошиками – набором одиниць деяких благ, які споживаються за одиницю часу. З точки зору споживача ці кошики (набори благ) являють собою альтернативні споживчі можливості.

Елементами системи переваг споживача являються здатність до ранжування альтернатив, транзитивність переваг, не насиченість благами, взаємозамінність благ. Послідовність поведінки споживача визначає рівень його раціоналізму.

Аксіома повної впорядкованості переваг: споживач завжди може сказати, як він ставиться до наборів благ, що порівнюються. Інакше кажучи, що для будь-яких наборів А і В в певній ситуації споживач може визначити своє ставлення до них: або А >B, або А < В, або А = В.

Аксіома транзитивності переваг: переваги споживача послідовні. Тобто, якщо А >B, а В >С, то завжди А > С. Із ранжування наборів випливає, що А дає більше задоволення, ніж В. Аналогічно В дає більше задоволення, ніж С. Отже А повинно дати більше задоволення, ніж С.

Це припущення показує, що переваги можуть бути визначені перервною функцією корисності (яка може бути зображена графічно в системі координат XY).

Аксіоми потреб, що не насичуються: більша кількість будь-якого блага завжди має перевагу перед меншою кількістю того ж блага (більше завжди краще).Виходячи з цієї аксіоми про ненасичуваність споживача і враховуючи неперервність функції корисності можна записати:

> 0.

Збільшення даного рівня корисності, яка забезпечується при споживанні додаткової кількості блага даного виду та незмінних кількостях благ всіх інших видів називається граничною корисністю благ:

= ; або =

Аксіома незалежності споживача. Задоволення споживача залежить тільки від кількості благ, які споживають і нині. Але від цієї аксіоми можна відмовитись при аналізі процесів споживання з врахуванням зовнішніх ефектів і зовнішніх витрат. В ординалістській теорії корисності поняття “корисність” означає не більше, ніж порядок переваг.