Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
12.00.05_TRUDOVE_PRAVO_PRAVO_SOCALNOGO_ZABEZPEC...docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
255 Кб
Скачать
☆
  1. Правові основи створення і функціонування екологічної мережі на території України

Формування екологічної мережі України регулюється:· Законом України “Про екологічну мережу України” від 24 червня 2004 року;· Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки, затвердженою Законом України від 21 вересня 2000 року;· Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (стаття 60);· Генеральною схемою планування території України, затвердженою Законом України від 7 лютого 2002 року тощо.

екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань

України підлягають особливій охороні;

Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти.

Екологічна мережа утворюється для забезпечення здатності екосистем до відтворення, сталого розвитку, створення сприятливих умов для розмноження і збереження об’єктів тваринного і рослинного світу, забезпечення екологічної рівноваги на теренах України.

Органом управління формуванням екологічної мережі є Мінприроди.

Стаття 5. Складові екомережі До складових структурних елементів екомережі включаються: а) території та об'єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; е) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо; и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності та його територіальні органи, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Екологічна мережа це єдина територіальна система, яка складається із структурних елементів 4-х типів:

1. Природні регіони – це природні територіальні утворення значної площі, що включають ключові території і виконують регіональну екологічну стабілізуючу роль (зберігаються в незміненому або частково зміненому стані).

Ключові території – території та об’єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об’єктів особливої державної охорони. Включають:(курсив)

2. Сполучні території (природні коридори) – ділянки природних ландшафтів витягнутої конфігурації, різного розміру протяжності, які з’єднують ключові території природних регіонів, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу (річки, полісся, моря Чорне та Азовське).

3. Буферні території – це місцевості з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних чинників природного походження або спричинених діяльністю людини (охоронні зони заповідників).

4. Відновлювані території – включають території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відновлення первинного природного стану. Це ураженні екосистеми:а) законсервовані землі (виведені з господарського обігу на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення їх природного стану);б) території, що являють собою порушені, деградовані і малопродуктивні землі, що не використовуються та підлягають охороні як природні регіони з окремим правовим режимом;в) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим правовим режимом (зона екологічного лиха).