Способи добування їжі

Харчування водних тварин проходить екзогенно і дуже рідко ендогенно, коли їжа не поступає із зовнішнього середовища. Для личинок багатьох безхребетних і риб характерне змішане харчування, при якому протягом певного часу молодь харчується залишком жовтка і шляхом захоплення корму ззовні.

Для підвищення ефективності використання розчинених у воді органічних речовин у гідробіонтів виробився ряд специфічних адаптацій – від структурних до біохімічних: збільшення абсорбційної поверхні придатками тіла або мікроворсинками, перемішування прилеглого до тіла шару води, використання активного транспорту , специфічне поглинання гетерогенних компонентів розчинених органічних сполук.

При голозойному харчуванні (заковтування твердих частинок) корм добувається шляхом диференційного і недиференційного захоплення порівняно великих об’єктів.

Недиференційне захоплення їжі на грунті та інших твердих субстратах спостерігається у тварин, які заковтують грунт, збирають детрит на дні.

У товщі води такий тип захоплення проявляється у формі фільтрації та седиментації харчової маси. Процес седиментації та фільтрації часто комбінуються.

Диференційне захоплення харчових об*єктів проявляється у формі випасання та полювання.

Заковтування грунту і збирання детриту.

Властивість харчуватись грунтом з використанням присутніх в ньому мертвої органічної речовини, бактерій та інших дрібних організмів властива багатьом представникам бентосу. Серед морських бентосних форм такий спосіб добування характерний:

-сипункулідам Phascolosoma,

-поліхетам Nereidae, Cepiteliadae, Maldanidae, Opheliidae,

-голотуріям,

-морським їжакам Brisaster, Spatangidae

-морським зіркам Ctenodiscus, Eremicaster.

У прісних водоймах заковтують грунт oлігохети Tubifex і Limnodrilus та личинки комара Chironomus і ряд інших форм.

Збирають детрит на поверхні грунту багато тварин, що ведуть як рухливий, так і нерухливий спосіб життя. За допомогою щупальців або хоботків з війчастими борозенками організми захоплюють на поверхні грунту частинки детритуі транспортують їх до ротового отвору. Так харчуються поліхети, ехіуріди, голотурії. До цієї ж групи збирачів детриту належить багато двостулкових молюсків, які є представниками родин Nuculidae, Ledidae та Tellinidae . Вони використовують для збирання детриту подовжені лопатки або сифони.

Деякі офіури захоплють і передають харчові часточки до рота за допомогою амбулакральних ніжок, якими склеюють найдені часточки у грудочки і транспортують їх вздовж променів до ротового отвору зі швидкістю до 7 см/хв .

До збирачів детриту належать личинки комара Chironomus, які живуть у нірках. Висовуючись із своїх схованок, швидкими доторками прикріплюють до зустрічних харчових часточок клейку нитку, потім ховаються у нірку, після чого втягують до неї нитку з приклеєними до неї часточками .

Морські зірки Oreaster reticulatus, обертаючись навколо орально-аборальної осі, згрібають з допомогою амбулакральних ніжок найвищий шар грунту, багатий органічними речовинами, в горбки висотою 5-15 мм, на які згодом вивертають шлунок.

Молюски Hydrobiidae тонкий осад заковтують цілими грудками, а піщинки «облизують» в ротовій порожнині, після чого викидають.

Поліхети спіоніди харчуються осадом, підбираючи його його часточки щупальцями, коли швидкість течії води менша 2см/с. Якщо вона перевищує 5 см/с , черви піднімають щупальці у товщу води і, утворюючи з них спіраль, відловлюють суспензію з потоку.

Мідії М. edulis за допомогою ноги збирають пери фітон зі своєї раковини. Таким же способом вони можуть брати корм із поверхні грунту.

Зіскоблювання заростей з твердих субстратів властиве головним чином черевоногим молюскам , наприклад Gibulla divaricata, Theodoxus fluviatilis, Limnaea stagnalis, Anculus. В основному вони використовують водоростевий наліт на великих рослинах, каменях та інших твердих субстратах.

Фільтрація полягає у пропусканні потоку води через цідильні утвори і ,як наслідок, поїданням затриманного на них харчового матеріалу. Фільтрація може бути пасивною та активною. У першому випадку тварини відфільтровують їжу, яку приносить потік води. Так волохокрилець Polycentropus живе у хатинці , яка представляє собою мішечок із шовкових ниток, що напрямлений відкритим кінцем назустріч течії. У мішечок-сітку течією потрапляють харчові часточки, у тому числі водорості , які в міру накопичення з`їдаються личинкою.

В морях пасивна фільтрація широко розвинута у донних форм, які населяють зону припливно-відпливних течій. Наприклад, офіура Ophiocoma scolopendrina при виникненні припливно-відпливних течій піднімає промені і витягує амбулакральні ніжки так, що вони утворюють гребінці, через які фільтрується вода.

До активних фільтраторів належать тварини , які самі переганяють воду крізь цідильний апарат. Серед риб до них відносяться: атлантичний оселедець, каспійський пузанок, товстолобик, тюлька та багато інших. Вони відціджують їжу через зябровий апарат. Із нижчих хордових дуже досконалий фільтруючий апарат є у апендикулярій.

Велика кількість фільтраторів є серед ракоподібних. У гіллястовусих рачків родини Daphnidae, Bosminidae і Chydoridae фільтруючий апарат працює подібно до насосу. Грудні ніжки ритмічними ударами спереду назад створюють потік води всередині стулок раковини, і принесені ним їстівні часточки відфільтровуються на гребенях із тонких щетинок, якими озброєнні передні кінцівки. Після цього відфільтровані часточки потрапляють у черевний жолобок і просуваються до ротової порожнини.

Ефективність роботи фільтраційного механізму у гіллястовусих рачків сильно залежить від здатності до його очищення, в якій важливу роль відіграє постабдомен. Форми з більш досконалими механізмами очищення (наприклад, Ceriodaphnia) можуть харчуватися у густих суспензіях. Оскільки в прибережній зоні умови харчування різноманітн, мешкаючи тут рачки володіють більшою варіативністю морфофункціональних типів добування корму ніж форми відкритої пелагіалі. Переважні розміри часточок, доступних для захоплення, становлять 4-20 мкм. Багато листоногих раків для підвищення ефективності фільтрації пристосувались до періодичних каламучень мулу з наступним відціджуванням утвореної субстанції. Оскільки у верхньому шарі грунту знаходиться більша кількість органічної речовини, у тому числі і бактерій, каламучення мулу створює додаткові можливості для харчування фільтраторів.

Високої досконалості досягає фільтрація, яка комбінується із седиментацією, у двостулкових молюсків. Під час проходження через мантійну порожнину вода майже повністю звільняється від зваженого в ній матеріалу головним чином завдяки його осадженню на поверхня зябер та інших частин тіла. Осадженню сприяє рясне виділення молюсками слизу, яке коагулює субстанцію. Осівший харчовий матеріал супроводжується війками епітелію до ротового отвору, а частинки, які не мають харчової цінності, збираються у грудки і викидаються назовні.

Серед червів відфільтровують корм багато поліхет. Вони будують у грунті чашоподібні хатинки, плетуть всередині із секрету параподіальних залоз дрібно комірчасту воронку і потім хвилеподібним рухом тіла переганяють воду через трубку. Часточки, які переносяться водою, відціджуються сітчастою воронкою. Коли воронка наповниться фільтратом, він поїдається разом із сіткою, після чого плететься нова сітка (воронка). Подібним способом відфільтровують їжу багато личинок хірономід.

Про поширення фільтраційного харчування у гідробіонтів підтверджує той факт, що із 250 тисяч видів водних тварин воно спостерігається у 40 тисяч.

Седиментація досягається створенням умов для осідання зважених частинок на ті, чи інші поверхні. Осадження харчової суспензії властиво багатьом найпростішим: губкам, черв'якам, молюскам, личинкам, комахам, погонофорам. З найпростіших до седіментаторів відносяться багато інфузорії і жгутикових. Биттям війок інфузорії створюють коловорот у формі воронки, зверненою вузькою частиною до цитостому. Зважені частинки осідають в нижній частині воронки, де руху майже немає, подібно до того як випадає річкова суспензія в місцях з ослабленою течією. Осадженню сприяє клейкість цитоплазми, з якою дотикаються зважені у воді частки.

Виключно за рахунок седиментації харчового матеріалу живуть губки. По численних каналах вода надходить у джгутикові камери, і тут зважені частинки осідають на вільні поверхні комірцевих клітин. У коловерток (наприклад, Proales sordida) їжа осаджується струмом води, який створюється коловертним апаратом. Багато сидячих черв'яків, моховинок, плечоногих осаджують харчову суспензію рухом щупалець. У морських лілій, деяких морських їжаків і більшості гідроїдів харчовий матеріал осідає на нерухому ловчу сітку (щупальця, промені), звідки він за допомогою вій перепроваджується до ротового отвору. Черевоногий молюск Vermetus gigas за допомогою залози, розташованої біля рота, секретує клейкі нитки, з яких утворюється трикутний прапорець, плаваючий в товщі води. Коли цей прапорець покриється присталими до нього частинками, він поїдається молюсками, і натомість негайно виникає новий.

Численні седиментатори серед хірономід. Наприклад, представники роду Chironomus плетуть в будиночку досить рідкісну павутину і нею ж вистилають внутрішню поверхню трубки, в якій мешкають. Здійснюючи хвилеподібні рухи тілом, личинки женуть протягом декількох хвилин воду через трубку, а потім збирають харчові частки, які прилипли до клейким стінок будиночка і павутини ниток. Після цього вони відновлюють пошкоджену вистилку будиночка і з'їдені нитки павутини, повертаються головою до входу. Полихета Praxillura maculata, піднімаючи кінець трубки, в якій живе, на 2-7 см від грунту, підвішує на її відростках слизові нитки; періодично висуваючись з трубки, черв'як з'їдає їх разом із прилиплими харчовими частинками і прикріплює до відростків нові нитки. У багатьох погонофор щупальця утворюють щільну трубку, крізь яку за допомогою вій женеться струм води. Харчові частинки осідають на густу мережу піннул і перетравлюються на них.

Випасання спостерігається при харчуванні великими рослинами і малорухомими тваринами. Такий спосіб харчування на скупченнях рослинної їжі спостерігається головним чином у деяких молюсків, голкошкірих, риб,черепах.

Полювання полягає у тому,що харчовим об»єктом є велика рухлива здобич. Здійснюється або активним переслідуванням жертви, або її вистежування. У зв`язку з тим серед хижаків розрізняють мисливців і вистежувачів. Представники мисливців : кашалоти, акули,кальмари, хижі ракоподібні, личинки багатьох комах. Вистежують жертву багато прикріплених

кишковопорожнинних, риби, які закопуються в грунт, сидячі на скелях восьминоги. Деякі вистежувачі заманюють до себе жертву. У морського

У морського чорта Lophius piscatorius перший промінь спинного плавця видозмінений на «вудку». Він розташований спереду на голові, подовжений

і носить на кінці плоский придаток. Коливання цього придатка приваблює дрібних риб, і вони, наближаючтсь , щоб вхопитися за нього, виявляться самі захопленими.

Чорноморські зіркарі Uranoscopus scaber випускають з рота тоненьку червону ниточку – перетинчастий виступ нижньої щелепи. Ця нитка рухається по піску, повзає, скорочується, витягується ,імітуючи рухи черва ,доки яка-небудь риба не кинеться на фальшиву приманку і не заплатить за недостатню обережність .

В одних випадках хижаки поїдають попередньо знерухомлену жертву, вбиваючи або заглушаючи її, в інших здобич поїдається без попереднього придушення її активності. Сонцевики та радіолярії знешкоджують здобич дотиком аксоподій, сисні інфузорії – дією смоктаючих трубочок, кишковопорожнинні – жалкими клітинами. Тихоокеанський восьминіг Appolion умертвляє крабів, направляючи на них з воронки отруту. Убтвши таким чином жертву, восьминіг 20-30 хвилин не чіпає її, доки вода не змиє з неї отруту. Іноді восьминіг массою 200-800 г вбиває підряд до 20 крабів, яких він ховає під перетинками між щупальцями і з`їдає , вернувшись у своє гніздо. Акула-лисиця глушить рибу ударами по воді.

Багато риб вбивають здобич розрядами електричного струму. У головній частині ската Torpedo знаходяться два електричних органа, що утворюють батарею з напругою 220 В, яка може давати до 150 розрядів з секунду протягом одної четвертої хвилини. Після цього електроенергія виснажується і риба потребує відпочинку. Електричні вугрі Electrophorus electricus можуть давати розряди напругою до 300 В.

Висновок

Отже ,харчування гідробіонтів є дуже важливим і актуальним питанням гідроекології. Враховуючи кормові бази водних організмів, можливо спрогнозувати розвиток різних популяцій. Ознайомившись із типами харчування цих тварин, вирощування промислових видів гідробіонтів стане більш ефективним.

Список використаної літератури

- «Общая гидробиология» А.С.Константинов, «Высшая школа»,1986