Висновки

Європейське право в період класичного середньовіччя було в царині канонічного права, яке спираючись на «Божу справедливість» виробила чітку ієрархію правових норм і принципів, їх застосування. Ця особливість канонічного права створювала прецедент раціональної конкуренції між суб’єктами правовідношень – представниками світської влади, які створювали свої власні правові системи з інститутом фахових правників. Спираючись на рецепцію римського права, що почалась у ХІІ ст., західноєвропейська королівська влада централізувала владу в своїх країнах й формувала окреме королівське судочинство та цивільне право, що було шляхом до утвердження національних держав в Західній Європі.

Формування національних держав, спочатку в формі станової монархії, а потім пізніше, станово-представницької, спиралось не лише на більш розвинуті соціально-економічних відносини (розвинутого феодалізму та буржуазних відносин, що народжувалися), а і на принципи правового договору, принципи непорушності закону. Правляча еліта змушена рахуватися з інтересами не лише знаті, а й інших, у тому числі й непривілейованих, верств. Королівська влада в своїй боротьбі проти децентралізації та папського престолу, була вимушена визнати права міст, надати їм особливі привілеї, які були оформлені в окрему галузь права – міського права.

У цей період в Західній Європі з’явилися міські республіки, які хоч і були рідкісним явищем, але стали альтернативою існуючим феодальним монархіям.

Пояснення до термінів

Велика хартія вольностей – договір (підписаний у 1215 р.), що обмежував в інтересах аристократії права короля, надавав деякі привілегії лицарству, городянам та заможним селянам. Досі входить до числа актів конституції Великої Британії.

Генеральні штати – загальнофранцузьке зібрання представників трьох станів суспільства доби станово-представницької монархії.

Гофти – великі землевласники у Німеччині, які вийшли з королівських чиновників.

Інвеститура – обряд офіційного введення васала у володіння землею.

Інтендант – посадова особа у Франції, яка здійснювала політику центру на місцях; вона інспектувала суд, адміністрацію міст, фінанси.

Канонічне право – сукупність правових та релігійних норм, створених церквою для регулювання відносин всередині церковної організації, а також між церквою та світськими особами.

Магдебурзьке право – феодальне право міського самоврядування. Виникало в ХІІІ ст. Встановлювало порядок виборів, функції і повноваження органів міського самоврядування, суду, купецьких та цехових об’єднань.

Манор – сукупність земельних володінь окремого феодала; став основою феодального господарства в нормандській Англії.

Паризький парламент – найвища судова палата і найвища апеляційна інстанція феодальної Франції.

Станово-представницька монархія – різновид монархічної форми правління, за якої влада правителя держави до певної міри обмежувалася станово-представницькими установами.

Фрігольдери – в феодальній Англії вільні власники землі.

Щитові гроші – податок «на щит», воєнний податок, який збирався у середньовічній Англії із держателів ленів замість персональної військової служби.