3. Семантична організація тексту

3.1. Основні семантичні ознаки тексту.

3.2. Тема й мікротеми тексту. Основна думка тексту.

Тема тексту – предмет судження або викладу, коло певних питань, які об’єднують зв’язне висловлювання в єдину смислову цілісність.

Підтема – складова частина теми (підтеми виділяють під час складання простого плану тексту).

Мікротема – складова частина підтеми (мікротеми є підпунктами складного плану).

! Сукупність змісту часткових тем має вичерпувати зміст загальної теми.

Основна думка тексту (ідея) – це та проблема, над якою автор змушує замислитись, це те, що стверджується в тексті. Ідея тексту здебільшого пов’язана зі змістово-концептуальною інформацією.

! Тема й основна думка можуть відбиватися в заголовку тексту.

3.3. Заголовок тексту.

Заголовок – це комунікативна одиниця, що знаходиться в позиції перед текстом і є показником його цілісності та відносної автономності.

Заголовок – назва твору, перше слово, словосполучення або й речення, з якого починається сприйняття й розуміння висловлювання. Заголовок може вказувати на тему або основну думку твору, нести інформацію про тип мовлення, структуру тексту, передавати асоціації тощо.

Функції заголовків:

1. номінативна – провідна функція заголовку: заголовок називає текст, виділяє його з-поміж інших творів;

2. інформативна – передача заголовком певних відомостей про твір;

3. ретроспективна – здатність заголовку зацікавити, заінтригувати читача

Функції заголовків перебувають у тісному взаємозв’язку і в різних творах можуть виявлятися по-різному: одна з функцій може виступати провідною, а інші послабленими.

Таблиця 6

Класифікація заголовків

Підхід	Типи	Приклади
Семантичний	заголовок-тема	„Степ” (Г.Гайворонська)
	заголовок-рема	„Світ прекрасний і добрий” (Г.Гайворонська)
	заголовок-асоціація	„Червоне й чорне” (Стендаль)
Структурний	заголовок-опис	„Малий хованець” (В.Голобородько)
	заголовок-розповідь	„А від річок лишились рівчаки” (І.Низовий)
	заголовок-роздум	“Хіба ревуть воли, як ясла повні ” (П..Мирний)

Заголовком може виступати фразеологізм, який вбирає в себе найбільш істотні елементи наявної в тексті інформації. „Виступаючи як згустки думок і почуттів, фразеологізми-заголовки завоювали мало не монопольне право стисло формувати основну думку твору, інтригувати читача, натякаючи на описуване” (В. Ужченко): „За двома зайцями” (М. Смотрицький), „Доки сонце зійде, роса очі виїсть” (М. Кропивницький), „Біла ворона”, „Лис Микита”, „Ні пера, ні пуху” (О. Вишня), „Кров людська – не водиця”, „Хліб і сіль” (М. Стельмах).

У науковій лінгвістичній літературі існують різні погляди на природу заголовків. Одні дослідники не вважають заголовки реченнями в будь-яких його структурних різновидах, а словами й словосполученнями, які виконують функцію власне називання (О.Шахматов, Д.Овсянико-Куликовський), інші, беручи до уваги, що заголовки є комунікативними одиницями, відносять їх до номінативних речень (О.Пєшковський, О.Галкіна-Федорук).

3.4. Поняття контексту.

Слово, текст має одне значення, але різні контексти визначають його різний зміст. Від контексту залежить смисл, а не значення. Контекст (лат. contextus – „тісний зв’язок, поєднання”) у вузькому тлумаченні є сферою вживання слова у мовленні, у широкому розумінні він розглядається як умови, створені текстом з урахуванням екстралінгвальної ситуації, оточення учасників комунікації, суми загального досвіду і загальних енциклопедичних знань про світ, які має комунікант. Розрізняють як:

• Г оризонтальний контекст – це оточення певної мовної одиниці умовами або особливостями вживання певного елемента в мовленні і взагалі закінченим у смисловому відношенні відрізком писемного мовлення, що дає можливість з’ясувати значення слів або фраз, які входять у нього.

• Вертикальний контекст – це історико-філологічний контекст певного твору і його частин. Вертикальний контекст дає змогу побачити, як той чи інший письменник спонукає читачів до сприйман­ня, наприклад, художньої інформації, об’єктивно закладеної у ство­реному ним літературному творі.

? Іноді під вертикальним контекстом розуміють той рівень загального розвитку або спеціальної підготовки, на наявність якого в адресата розраховував автор. При відсутності такого рівня контакт, комунікативний акт не відбудеться.