21. Поняття колективу. Сутність, ознаки, функції, структура колективу.

Колектив - це група людей, залучених до спільної діяльності і об'єднаних єдиною метою, яка підпорядковується суспільній меті.

Характерними ознаками колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами.

У школі діють такі типи колективів:

а) навчальні - класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;

б) самодіяльні організації - колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки);

в) товариства - спортивне, книголюбів та ін.;

г) об'єднання за інтересами;

ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Найважливішим за своєю діяльністю є колектив класу.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку, взаємовідносини індивідів) функції.

Життя та діяльність учнівського колективу вибудовуються на таких принципах:

а) єдність і цілісність.

б) постійний рух уперед.

в) організація різноманітної діяльності.

г) формування почуття честі.

ґ) спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій.

Реалізація цих принципів у життєдіяльності колективу робить його згуртованим, цілісним, ефективним у всіх процесах внутрішньої та зовнішньої взаємодії, привабливим для учнів.

22. Стадії розвитку учнівського колективу.

Більшість дослідників виділяють три стадії розвитку дитячого колективу:

1. Перша стадія: створення активу. На цьому етапі до вихованців ставляться рішучі педагогічні вимоги, зрозумілі за змістом, з елементами навіювання, вибирається з кращих ядро колективу. Основні методи роботи: особисте знайомство класного керівника з кожним учнем, глибоке вивчення дітей, ознайомлення їх з єдиними вимогами, правилами внутрішнього разпорядку та режимом школи, обрання старости класу та активістів на всі посади. Ця стадія орієнтовно триває навчальну чверть.

2. Друга стадія: поширення впливу активу на колектив. На цій стадії активісти залучаються до керівництва дитячим колективом, у них виховуються відповідальність, ініціатива, самостійність. Великого значення набуває процес передачі шкільних традицій у класи, оригінальних та ініціативних форм роботи. У колективі триває вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Відбувається розширення колективу, формування у ньому почуття відповідальності. Ця стадія триває один — півтора року. Наприкінці другої стадії клас повинен досягти психологічної та педагогічної однорідності.

3. Третя стадія: вирішальний вплив громадської думки більшості. Вимоги ставить колектив, педагог працює з активом, створює йому авторитет серед учнів, до активу залучається якомога більше учнів.

4. Четверта стадія: самовиховання як вищий тип виховання в колективах підлітків і старшокласників. Основне завдання на цьому етапі — це розвиток в учнів інтересу до самовиховання, удосконалення особистих якостей, рис характеру.

23-24. роль класного керівника у формування учнівської спільноти. Права, обв’язки, функції, класного керівника.

Класний керівник – це педагогічний працівник, який призначається директором школи для організації і здійснення виховного процесу в класі. Він здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, окремими учнями, їхніми батьками, організацію її проведення, позаурочної культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів, їх соціального захисту.

Сучасний класний керівник основну увагу в своїй діяльності має приділяти особистості учня, допомагати і підтримувати учня у його саморозвитку, самовихованні.

У своїй роботі класний керівник керується державними документами про школу, освіту, виховання, Положенням про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти, Статутом школи, інструкціями та наказами вищестоячих органів та директора.

До діяльності класного керівника ставляться певні вимоги. Професіограма класного керівника містить такі характеристики, як професійно-педагогічну спрямованість, національну свідомість, громадянську активність, вимогливість до себе і до учнів, гуманізм, високу відповідальність, комунікабельність, тактовність та ін.

Функції (або призначення) класного керівника:

     виховна (формування всебічно розвиненої особистості вихованця);

     розвивальна (сприяння саморозвитку особистості кожного учня);

     освітня (створення умов для формування компетенцій школяра);

     організаторська (організація і здійснення позакласної та позашкільної роботи з учнями);

     діагностична (визначення рівня вихованості окремих учнів і колективу класу);

     соціальна (виявлення впливу різних соціальних чинників на формування учнів, нейтралізація небажаних впливів);

     стимулююча (стимулювання ініціативи та самодіяль­ності учнів, учнівського самоврядування);

     координаційна (узгодження спільних зусиль і вимог адміністрації, вчителів-предметників, батьків, громад­ськості, позашкільних закладів);

     методична (надання допомоги активу учнів, батькам, представникам громадських організацій).

 Класний керівник має право на:

– відвідування уроків, занять із теоретичного і виробничого навчання, виробничої практики та позакласних занять у своєму класі, присутність на заходах, що проводять для учнів навчальні, культурно-просвітні заклади, інші юридичні або фізичні особи;

– внесення пропозицій на розгляд батьківських зборів класу щодо матеріального забезпечення  організації та проведення позаурочних заходів у порядку, визначеному законодавством;

– вибір форми підвищення педагогічної кваліфікації з проблем виховання;

– вияв соціально-педагогічної ініціативи, вибір форм, методів, засобів роботи з учнями;

– захист професійної честі, гідності відповідно до чинного законодавства;

– матеріальне заохочення за досягнення вагомих результатів у виконанні покладених на нього завдань.

Класний керівник зобов’язаний:

– вибирати адекватні засоби реалізації завдань навчання, виховання і розвитку учнів;

– здійснювати педагогічний контроль;

– інформувати педагогічну раду, адміністрацію навчального закладу, батьків про етапи виховного процесу в класі та рівень успішності ;

– постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

– вести документацію, пов’язану з виконанням повноважень класного керівника(класні журнали, особові справи, плани роботи тощо).

Зміст роботи класного керівника –широкий, різноманітний і складний. Він спрямований на:

– виховання громадянина України;

– формування особистості учня , його наукового світогляду, розвитку його здібностей і обдарувань;

– виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, почуття власної гідності, свідомого ставлення до обов’язків, прав і свобод людини й громадянина, відповідальності перед законом за свої дії;

– реалізацію права учнів на загальне формування політичних і світоглядних переконань;

– виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй;

– виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного і психічного здоров’я учнів.

Вся організаційно-педагогічна робота здійснюється класним керівником у таких основних напрямах: робота з класом, з учителями-предметниками, з батьками і громадськістю. 

Планування – один із етапів управління процесом формування особистості та учнівського колективу. Це спільна діяльність класного керівника, учнів і дорослих щодо  визначення цілей, змісту й способів організації виховного процесу та життєдіяльності класного колективу, організаторів і учасників намічених заходів, термінів проведення останніх.

У плані роботи класного керівника з колективом вихованців мають відображатися  організаторська діяльність педагога і діяльність колективу, участь колективу в загальних справах навчального закладу. Класному керівнику важливо враховувати вік дітей та бути гнучким у плануванні.

Плануючи виховну роботу, слід виходити також з місцевих традицій, враховувати культуру і звичаї населення.

У практиці використовуються різні види педагогічного планування:

Перспективне планування передбачає складання плану роботи на тривалий період, 

оперативне планування – складання плану підготовки і проведення конкретного заходу, 

поточне – планування життєдіяльності класного колективу на день, тиждень, місяць тощо.

25- 29. педагогічне спілкування, головні складові і функції та їн.

1) Педагогічне спілкування — це система прийомів та методів яка забезпечує організацію цілей і завдань педагогічної діяльності та організовує взаємодію між учителем та учнем.

рівні спілкування:

неприпустимі –

1) примітивний — для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співрозмовник виявляється усього-на-всього предметом, потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — треба ним оволодіти, коли заважає — відштовхнути, знехтувати;

2) маніпулятивний — рівень спілкування, коли партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти;

3) стандартизований — спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок";

4) конвенційний — здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті. Потребує високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил;

Допустимі-

5) ігровий — спілкування відбувається в ігровій формі, що потребує від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон;

6) діловий — передбачає організацію співрозмовника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів;

7) духовний — вищий рівень людського спілкування. При такому спілкуванні партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої поваги, шанобливості.

види спілкування:

1) вербальне — основним засобом є слово;

2)невербальне – жести, міміка.

стилі спілкування:

1) авторитарний — ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності школярів, а також кожен крок діяльності вихованців, зупиняє будь-яку ініціативу учнів. Основний засіб впливу на вихованців — вказівка, наказ, розпорядження, інструкція тощо.

2) ліберальний — ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням дій учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності й ініціативи у керівництві колективом, пасивно пливе за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ;

3) демократичний — ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціативу учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів вирішення завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. Демократичний стиль якнайповніше сприяє розвитку особистості школярів, формуванню їх людської гідності, підготовки до активної діяльності в демократичному суспільстві. На засадах демократичного стилю має розвиватися педагогіка співробітництва.

Параметри педагогічного спілкування.

• перцептивний (як людина сприймає інших людей)

• інтеракційний (взаємодія між вчителем і вихованцем)

Педагогічний такт

Узагальненим виявом стилю спілкування педагога є педагогічний такт, де акумулюються всі складові педагогічної культури і який є одним із основних показників педагогічної майстерності.

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі педагога на вихованців, в дотриманні почуття міри в спілкуванні з ними, в умінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування в педагогічному процесі та в пошані до особистості вихованця.

Основні ознаки педагогічного такту: 

• людяність без зарозумілості; 

• вимогливість без брутальності та прискіпливості; 

• педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності вихованця; 

• вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без благання, але і без марнославства; 

• вміння слухати співрозмовника, не виказуючи байдужості та вищості; 

• врівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування без дратівливості та сухості; 

• простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без «показухи»; 

• принциповість і наполегливість без упертості; 

• уважність, чутливість і емпатійність без їх підкреслення; 

• гумор без насмішки; 

• скромність без удаваності.

Отже, педагогічний такт виховується і набувається разом з педагогічною культурою і конкретно виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості педагога як майстра своєї справи. Педагог повинен працювати над формуванням власного педагогічного такту і постійно його вдосконалювати.

Його вдосконаленню сприяє так званий соціальний інтелект – особлива індивідуальна його якість, що дає змогу розуміти дитину, розпізнавати найбільш суттєві її риси, усвідомлювати мотивацію її поведінки.