4.Внутрішня і зовнішня торгівля. Формування українського національного

ринку.

Упродовж ХVІ-ХVПІ ст. в Україні відбувалося формування і становлення національного ринку. Незважаючи на те, що українські землі перебували у складі різних держав, торгівля, обмін між різними поселеннями і регіонами поступово зростали. Свідченням цього була поява базарів,

торгів та ярмарок, а також постійної (стаціонарної) торгівлі.

Ріст обсягів виробництва, як сільськогосподарського, так і ремісничого, зумовив появу базарів і торгів. Вони проводилися раз або двічі натиждень у визначені, як правило, святкові дні. Право на влаштування

торгів і базарів надавалося містам і містечкам спеціальними привілеями. Торги відрізнялися від базарів тим, що на них продавались товари певного виду. Асортимент товарів свідчив про господарську спеціалізацію окремих регіонів. Міські власті здійснювали контроль за торгівлею і за якістю продукції, здавали в оренду міри і ваги, які були їхньою власністю.

Ярмарки (дослівно — щорічний ринок) — регулярний торг широкого значення; базар, регулярно, періодично організовуваний в традиційно визначеному місці; сезонне розпродування товару одного чи кількох видів. Ярмарки — це основні центри формування національного ринку, основна

ознака складання внутрішнього ринку. Торги і базари з'єднували в основному виробників і споживачів міста і села. Ярмарки, на відміну від них, зв'язували між собою різні регіони України.

Павло Алепський, арабський мандрівник, який побував в Україні у 1654-1656 рр., писав: «У козацькій країні ярмарки відбуваються безперервно, від початку до кінця року, кожного свята, кожної пори року

буває ярмарок в тому чи іншому місті». За його словами, найбільший ярмарок був у Печорському монастирі. Поступово склалася певна періодичність ярмарків, вони проходили у різних містах впродовж року. На

ярмарках не тільки торгували, а й укладали угоди на виробництво окремих товарів.

Ярмарки спочатку були універсальними, згодом посилювалася їх спеціалізація. Так, відомо, що на ярмарках Тернополя і Бродів торгували кіньми, у Станіславі та Чернівцях — полотном і худобою.

Ярмаркова торгівля, часті переїзди купців з одного міста в інше, — пожвавлювали взаємообмін між різними регіонами України, торговельні шляхи з'єднували найвіддаленіші території. Внутрішній ринок України

поступово набував загальнонаціонального характеру.

Промисловий переворот

У кінці XVIII ст. українські землі були вкотре поділені і опинилися під владою Російської та Австрійської імперій, у складі яких вони перебували впродовж XIX — на початку XX ст. Становище українських земель на поч. XIX ст. було важким. І російські, і австрійські володарі розглядали Україну як колоніальний сировинний придаток до промислове розвинутих центральних районів своєї імперії. Промисловість на окраїнах розвивалася вкрай повільно. Панщина, кріпосне право та інші форми експлуатації селянства гальмували   розвиток промисловості, сільського господарства та внутрішнього ринку.

У цей же час в країнах Західної Європи відбувається промислова революція, яка не могла не позначитися на ході економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи, в т. ч. й України. На землях Лівобережної та Слобідської України успішно розвивається землеробство, основою якого були дрібні та середні поміщицькі господарства. На Правобережжі високу ефективність господарювання демонструють великі магнатські маєтки, які спеціалізувалися на вирощуванні зернових, буряків. Найуспішніше розвиваються господарства Степової України, де більшість землі перебувала в руках українських селян, а також колоністів-німців, сербів, болгар, євреїв, вірменів, греків та ін. У цьому регіоні успішно розвивалося також поміщицьке тваринництво, особливо конярство, вівчарство. З українських земель розпочався вивіз худоби та інших продуктів сільського господарства.

Величезні прибутки поміщикам, особливо Правобережної України, давало ґуральництво та цукроваріння, які були на той час дуже «модним» промислом. Важливе місце у промисловості України займало сукновиробництво, другорядне — залізоробна, скляна, паперова, кам'яновугільна та деякі інші галузі, Характерною рисою господарства першої половини XIX ст. була його раціоналізація, що свідчило про народження нової епохи — епохи індустріалізації