- •1.Праця як предмет наукового економічного дослідження.
- •2.Трудові ресурси як соціально-економічна категорія.
- •3.Відтворення населення і ресурсів для праці.
- •4.Трудовий потенціал суспільства.
- •5.Сутність і характер праці.
- •6.Якість трудового життя населення.
- •7.Соціально-трудові відносин у суспільстві: сутність, класифікація та розвиток.
- •8.Поняття соціального захисту і його напрямки.
- •9.Поняття і суб’єкти соціального партнерства.
- •10.Сутність, показники, типи трудового конфлікту.
- •11.Сутність і структура ринку праці.
- •12.Попит та пропозиція на ринку праці.
- •13.Форми і види зайнятості.
- •14.Форми безробіття.
- •15.Регулювання зайнятості.
- •16.Поняття, зміст і завдання організації праці.
- •17.Поділ і кооперація праці на підприємстві.
- •18.Організація й обслуговування робочих місць.
- •19.Зміст нормування праці на підприємстві.
- •20.Поняття продуктивності і ефективності праці
- •21.Фактори і резерви продуктивності.
- •22.Доходи населення і джерела їх формування.
- •23.Поняття і показники рівня життя.
- •24.Соціально-економічна сутність заробітної плати.
- •25.Принципи і складові елементи організації заробітної плати.
- •26.Звітність та аудит у сфері праці.
- •27.Сутність, цілі і завдання соціологічних досліджень у сфері праці.
- •28.Міжнародна організація праці.
- •29.Трудова міграція населення.
- •30.Міжнародна практика використання програм регулювання соціально-трудових відносин.
21.Фактори і резерви продуктивності.
Фактори — це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.
Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.
Природні умови — це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва: природні ресурси, грунт, кліматичні особливості тощо.
Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.
В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.
Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов’язані з працею, ресурсами, середовищем.
Зарубіжні економісти виділяють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні (які контролюються).
Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.
Внутрішні фактори — це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються на «тверді» та «м’які».
«Тверді» (стійкі, сталі) включають в себе:
виріб — його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;
технологію та устаткування — упровадження нових технологій, зменшення простоїв устаткування і підвищення ефективності діючих виробничих потужностей, модернізація устаткування, усунення вузьких місць тощо;
сировину — охоплює такі важливі аспекти, як підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.
«М’які» (змінні) фактори включають:
якість робочої сили, підвищення ефективності її використання за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;
організаційні системи і методи — динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;
стилі і методи управління — вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.
Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Так, удосконалення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційно-технологічного його функціонування.
Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконален-
ня техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.
Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.
За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.
Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.
Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.
До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов’язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нера-
ціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.
Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.
Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.
Галузеві резерви — це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві.
Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:
резерви зниження трудомісткості продукції;
резерви поліпшення використання робочого часу.
