16. Потенційна та реальна інформація
Емпірично можна встановити, що далеко не вся інформація сприймається і засвоюється її конкретним споживачем, частина її залишається за межами сприйняття. В теорії журналістики прийнято розрізняти потенційну та реальну інформацію. Обсяг потенційної інформації відповідає інформаційній насиченості тексту і максимально можливому обсягові її сприйняття адресатом; тоді як реальна — не просто виокремлена читачем із загального інформаційного потоку, але й відфільтрована й переосмислена. Саме реальна інформація впливає на реципієнта: змушує його замислитись, змінює його погляди на ту чи іншу проблему, спонукає до переоцінки тощо. Якщо текст не дійшов до аудиторії, або отриманим нею в дуже перекрученому вигляді, то можна говорити про серйозні порушення у інформаційному потоці або його перериванні. Отже, потенційна інформація працює лише в тому випадку, якщо досягає аудиторії. Тому власне інформацією у тексті повідомлення стає лише тоді, якщо воно сприйнято та засвоєно аудиторією [2].
У взаємодії інформації з аудиторією об'єктивно виділяють два акти. Перший - відбір з номера газети (програми ТБ) потрібних для аудиторії текстів (повідомлень), і далі - відбір з цього тексту того, що здалося цікавим, зрозумілим, корисним, важливим для аудиторії. Ця частина тексту є сприйнятою інформацією. Сприйнята інформація завжди складає якусь частину обсягу потенційної інформації (лише в ідеальному випадку, коли без втрат сприймається все повідомлення, сприйнята інформація дорівнює потенційній).
Другий акт — це переробка сприйнятої інформації, перебудова свідомості та поведінки аудиторії під її впливом. Тобто уявлення, погляди, судження, які склалися в реципієнтів, під дією сприйнятої інформації тою чи іншою мірою перетворюються – систематизуються, розвиваються, поглиблюються, уточнюються, або, навпаки, руйнуються, знецінюються, деградують. ''Перебудова" в свідомості аудиторії під впливом сприйнятої інформації є реальною інформацією.
17. Старіння інформації
Старіння інформації. У суспільстві інформація має властивість старіти[22]. Проте старіння інформації не потрібно сплутувати зі старінням документів чи зменшенням кількості їх цитувань.
У науковому розумінні старіє лише та інформація, яка з появою нової виявляється неправильною чи неточною. Наприклад, закони Ньютона старінню не підлягають, проте їх було уточнено А. Ейнштейном у тому розумінні, що вони є лише частковим випадком більш загальних законів. Найбільше такого старіння зазнають наукові гіпотези, концепці, теорії, світоглядницькі міркування. У ЗМІ для масової інформації — це інтерпретації, пояснення, міркування тощо. Інформація про факти старінню не підлягає.
Причиною старіння інформації є не час, а поява новішої інформації.
Протистоїть старінню інформації її повторне публікування, зокрема у вигляді перекладів іншими мовами.
Старіння публікацій. Між кількістю посилань на публікації та часом їх публікування існує певна залежність. Цю залежність описують „періодом півжиття” публікацій (за аналогією з часом піврозпаду радіоактивних речовин).
„Період півжиття” публікацій — це час, упродовж якого було опубліковано половину всієї інформації за якоюсь певною темою. Наприклад, якщо період півжиття публікацій з фізики дорівнює 4,6 року, то це означає, що 50% всіх зараз використовуваних (цитованих) публікацій з цієї галузі мають вік не більше 4,6 року.
Приклади старіння інформації по інших науках (роки):
— біологія, медицина, металургія — 3,0…4,0;
— фізика, хімічні технології — 4,0…5,0;
— соціологія, машинобудування, фізіологія, хімія, ботаніка — 5,0…10,0;
— математика, геологія, географія — 10,0…16,0.
„Період півжиття” публікацій приблизно збігається з часом, упродовж якого перестають у бібліотеках користуватися половиною всієї опублікованої до певного моменту часу літератури за певною галуззю.