3. Наукові та ненаукові способи пізнання світу

Кожна людина постійно знайомиться з чимось новим, раніше невідомим. При цьому людина намагається також проаналізувати, узагальнити свої знання, оцінити їх з різних точок зору. Уся свідома діяльність людини зв'язана з накопиченням, обробкою, поширенням і використанням знань.

Розрізняють повсякденне знання (пізнання) і наукове.

Повсякденне знання – це погляди людей, що стихійно складаються під впливом повсякденного досвіду на навколишню дійсність і на самих себе.

Це знання, що не одержало строгого оформлення. Воно не вимагає для свого засвоєння і передачі спеціального навчання і є загальним непрофесійним надбанням усього людства.

Наука – це особливий вид пізнання, що має своєю єдиною метою надбання нових знань про світ і збагнення істини. У науці пізнання стає самостійною формою діяльності, що відокремилася від практики, міфології, релігії, філософії. Наука реалізує ідеал раціонального розуміння світу. Наукове знання доводить вивчення об'єкта до рівня його теоретичного аналізу. Отже, науку необхідно розглядати як "теорію про визначену область об'єктів, а не як простий набір суджень про ці об'єкти".

Аналізуючи особливості наукового пізнання, насамперед, потрібно розуміти його відмінність від повсякденного пізнання:

Об'єкти науки не зводяться до об'єктів повсякденного досвіду; наука має предметну спрямованість. Предмет, предметна область – те, що саме вивчає дана наука або наукова дисципліна, на що спрямовано думку дослідника. Розвиток знань про об'єкт відкриває нові його сторони і зв'язки, які є предметом пізнання.

Наукове пізнання орієнтоване на об'єктивну істинність, на дослідження об'єктивних законів функціонування і розвитку об'єктів пізнання.

Науковому пізнанню властиві сувора доказовість, обґрунтованість отриманих результатів, вірогідність висновків.

Наука формує особливу мову, що відрізняється від повсякденної мови більшою однозначністю, строгістю і чіткістю.

Істотною ознакою наукового пізнання є його системність, логічна організованість. Результати наукового пізнання мають універсальний характер.

Крім того, часто відзначають і такі особливості наукового пізнання як:

- тенденція до відтворювання результатів;

- скептичне відношення до авторитетів;

- інтелектуальна самостійність і автономія;

- проблемна установка дослідження (на противагу установці на чудеса і таїнства, а також практичні інтереси);

- опора на досвід і розум (а не на віру, переконання, думку).

Таким чином, наукове знання переступає межі повсякденного знання. З іншого боку повсякденний розум або здоровий глузд завжди активно бере участь у процесі мислення вченого.

Важливим моментом у науковому пізнанні є його критичний характер, наукове знання відкрите критиці. Наукові теорії є продуктом людської винахідливості і, як такі, вони піддані помилкам подібно будь-яким іншим результатам діяльності людини. Теорії в цьому змісті – лише припущення про реальність, що можуть мінятися і насправді досить істотно змінюються в ході історичного розвитку науки. Те, що наука затверджувала про реальність сто років тому, дуже істотно відрізняється від того, що вона говорить сьогодні. У ХХ в. виявився також істотний факт, що характеризує особливості наукового пізнання: для будь-якої визначеної області дійсності завжди можна побудувати декілька теорій, що пояснюють усі явища, що спостерігаються.

Наукове пізнання виросло з пізнання повсякденного, але в даний час ці дві форми пізнання досить далеко відстоять один від одного. У чому їх головні відмінності?

1. У науки свій, особливий набір об'єктів пізнання на відміну від пізнання буденного. Наука орієнтована в кінцевому рахунку на пізнання сутності предметів і процесів, що зовсім не властиво буденного пізнання.

2. Наукове пізнання вимагає вироблення особливих мов науки.

3. На відміну від буденного пізнання наукове виробляє свої методи і форми, свій інструментарій дослідження.

4. Для наукового пізнання характерна планомірність, системність, логічна організованість, обґрунтованість результатів дослідження.

5. Нарешті, відмінні в науці і повсякденному пізнанні й способи обґрунтування істинності знань.

Основними методами наукового дослідження є такі:

Аналіз – метод дослідження, що складається в уявній декомпозиції явища як цілого на складові – більш прості частини, виділення окремих сторін, властивостей, зв'язків.

Аналіз займає важливе місце у вивченні об'єктів матеріального світу. Але він складає лише перший етап процесу пізнання.

Синтез – метод дослідження, що складається в уявному з'єднанні окремих сторін, властивостей, зв'язків складного явища і збагнення цілого в його єдності.

Індукція – метод переходу від знання окремих фактів до знання загальних закономірностей, істотних і необхідних зв'язків.

Дедукція – метод переходу від загальних пропозицій до часток, висновок нових істин з відомих за допомогою законів і правил логіки. За допомогою дедукції, за умови істинності посилок, одержуємо достовірне знання про світ.

Моделювання – науковий метод, заснований на використанні як засіб пізнання моделей і висновку за аналогією.

Доп. Информация - http://www.info-works.com.ua/referats/pedagogika/3259.html