Тема 10. Фонди та резерви страховика

План

1. Поняття фондів та резервів, їх економічний зміст.

2. Фонди страховика, їх види та порядок формування.

3. Страхові резерви, їх види та порядок формування.

4. Порядок розміщення страхових резервів.

Мета вивчення теми:

S розмежування понять „фонд" і „резерв";

S знання фондів та резервів, що формує страхова ком­панія;

•S ознайомлення з методиками формування страхових резервів.

Після вивчення теми студент повинен

знати:

•S порядок формування та використання фондів і ре­зервів страховика;

S порядок розміщення страхових резервів в Україні;

вміти:

S визначати доцільність створення тих чи інших фондів та резервів в страховій компанії;

•S оцінювати рівень відповідності розміщення страхових резервів.

10.1. Поняття фондів та резервів, їх економічний зміст

Страховик, як і будь-який суб'єкт господарювання, для здійснення своєї фінансово-господарської діяльності формує фонди та резерви.

Термін „фонд" в українській мові має французьке поход­ження - „fond" від латинського „fundus", що перекладається як основа, фундація. Термін „резерв" також французького поход­ження - „reserve" від латинського „reservo", що означає зберігаю.

Тлумачення розуміння „фонд" і „резерв" в довідниковій літературі загального, економічного, фінансового характеру не­однозначне (табл. 10.1).

Таблиця 10.1.

Розкриття термінів „фонд" і „резерв в довідниковій літературі

Ь з/й	Джерело інформації	Зміст терміну „фонд"	Зміст терміну „резерв "
;	2	3	4
	Довідникова література загального характеру
І.	Советский энцикло-	1 ) ресурси, запаси,	1 ) запас чого-
	педический словарь/Научно-	накопичення;	небудь на
	редакционный совет:	2) грошові кошти,	випадок потреби;
	А. М. Прохоров (пред.). -М.:	призначені для якоїсь цілі, а	2) джерело нових
	«Советская Энциклопедия»,	також організація або ус-	засобів та сил
	1981. -1600с.	танова для надання мате-	(с.1125)
		ріальної допомоги (с. 1433)
2.	Ожегов С. И. Словарь	1 ) грошові кошти;	1 ) запас, звідки
	русского языка: Ок.57 000	2)ресурси, запаси чого-	черпають нові
	слов/Под ред. чл.-корр1. АН	небудь (с.743)	сили, ресурси
	СССР Н. Ю. Шведовой . -		(с.586)
	18-е изд., стереотип. - М.:
	Рус.яз., 1986. -797с.
3.	Новий тлумачний словник	1 ) ресурси, запаси.	1 ) запас чого-
	української мови (у чотирьох	нагромадження держави.	небудь, який
	томах). Укладачі: проф.	підприємства і т. ін.;	спеціально
	В. В. Яременко, к.ф.н.	2) резерви;	зберігається для
	О. М. Сліпушко. - К.:	3) кошти або матеріальні	використання в
	Видавництво „Аконіт", 2000.	цінності, що мають цільове	разі потреби (Т.З.
		призначення, викори-	с. 888)
		стовуються з певною метою
		(Т.4, с. 692)
4.	Великий тлумачний словник	1) ресурси, запаси,	1 ) запас чого-
	сучасної української мови /	нагромадження держави.	небудь, який спе-
	Уклад, і голов, ред.	підприємства і т. ін. //	ціально зберіга-
	В. Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ	матеріальні цінності, що	ється для викори-
	„Перун", 2001. -1440с.	здійснюють кругооборот у	стання в разі по-
		процесі виробництва;	треби // ще не ви-
		2) кошти або матеріальні	користані можли-
		цінності, що мають цільове	вості, засоби, для
		призначення.	здійснення чого-
		використовуються з певною	небудь;
		метою // кошти, цінності,	2) джерело.
		які нагромаджуються	звідки беруться
		звичайно шляхом збирання	нові сили для
		для кого-, чого-небудь	кого-, чого-
		(с.1327)	небудь; (с. 1022)

Продовження табл. 10.1.

Довідникова література економічного характеру
1.	Райзберг Б. А..	1 ) запас, накопичення	1 ) запас чого-
	Лозовский Л. Ш..	грошових засобів, грошовий	небудь... на
	Стародубцева Е. Б.	капітал;	випадок потреби:
	Современный	2) грошові та матеріальні	2) джерело, з
	экономический словарь. -	засоби, зосереджені в єдину	якого черпаються
	М.:ИНФРА-М, 1996.-	сукупність з метою	ресурси, що спе-
	496с.	використання їх для певних	ціально зберігаю-
		цілей (с. 363 — 364)	ться, у разі
			гострої потреби їх
			використання
			(с. 283)
2.	Золотогоров В. Г.Энциклопе	1 ) багатоплановий термін.	не визначається
	дический словарь по	що означає запас, накопи-
	экономике. - Мн. Полымя,	чення, капітал; // грошові
	1997. -571с.	або матеріальні засоби,
		призначені для певних
		цілей; мають конкретне
		призначення (с. 499)
3.	Завадський О. С., Осовська Г. В.. Юшкевич О. О. Словник економічних термінів: менеджмент, маркетинг, підприємництво. Навч.-метод. посібник. - Житомир: ЖГП, 1999. -444с.	1 ) грошові та матеріальні засоби, призначені для використання з певною метою (с. 415)	1 ) запас на випадок необхідності; 2) джерело, звід­ки беруть необ­хідні нові мате­ріали, сили, енер-
			гію, грошові запа-
			си тощо (с. 338)
4.	Борисов А. Б. Большой экономический словарь. -М. : Книжный мир, 200 1 . -895с.	1 ) запас, нагромадження грошових засобів, грошовий капітал; 2) грошові й матеріальні засоби, які зосереджуються	1 ) запаси, які створюються для компенсації дій різних неврахова­них факторів на
		з метою використання для певних цілей (с. 807)	ринку, стихійних лих, збоїв у виро­бництві;
			2) можливості
			покращання вико-
			ристання наявних виробничих ресурсів (с. 623)

Продовження табл. JO. I.

1	2	3	4
Довідникова літерату		па фінансового характеру
1.	Финансово-кредитны й	не визначено	не визначено
	словарь: В 3-х т. Т. Ш Р-Я / Гл.
	ред. Н. В. Гаретовский. - М.:
	Финансы и статистика. 1988. -
	511 с.
2.	Додалов В. Н., Крылова М. А.,	не визначено	1) частина
	Шестаков А. Ф. Финансовое и		матеріально-
	банковское право. Словарь-		фінансових
	справочник/Под ред. д.э.н.		засобів.
	О. Н. Горбуновой - М.:		тимчасово
	ИНФРА-М, 1997. - 277 с.		виключених з
			економічного
			обороту, ті, що
			знаходяться в
			запасі (с. 193)
3.	Загородній А. Г.. Вознюк Г. Л.,	1) запаси, ресурси,	не визначено
	Смовженко Т. С.Фінансовий	нагромадження,
	словник. - 2-ге видання,	капітал;
	виправлене та доповнене. -	кошти чи матеріальні
	Львів: Видавництво „Центр	цінності, накопичувані
	Європи", 1997. -576 с.	з певною метою
		(с. 474)
4.	Словарь банковских терминов	не визначено	1) запаси
	/ Уткин Є. А. и др.. - М.:		матеріальні та
	АКАЛИС, 1997.		грошові, що
			створюються
			для
			компенсації дії
			різних
			неврахованих
			факторів на
			ринку,
			стихійних лих,
			збоїв у
			виробництві;
			2) можливості
			покращення
			використання
			наявних
			виробничих
			ресурсів
			(с. 230)

Аналіз змісту термінів „фонд" та „резерв" (табл. 10.1) пока­зує, що тлумачні словники та енциклопедії (загального характе­ру) не ототожнюють зазначені слова. „Фонд" визначається здебільшого як ресурс чи запас, що має цільове призначення і ви­користовується з певною метою, а „резерв" - пояснюється як за­пас, який зберігається для використання у разі потреби.

В економічних довідниках розмежовуються поняття „фонд" та „резерв", хоча під ними, загалом, розуміють запаси, накопичені певні матеріальні цінності, що мають цільове призна­чення. Однак, для резерву характерно спеціальне збереження за­пасу і його використання внаслідок впливу неврахованих фак­торів, тобто використання в разі потреби.

Так, поняття „фонд" характеризує кількість товарної та грошової маси, що призначені для забезпечення безперервного виробництва та збуту. Мова не йде про збої та втрати на вироб­ництві, а про постійне їх використання за призначенням. Понят­тя „резерв" характеризує кількість товарної та грошової маси, що призначені для неочікуваних випадків, для додаткових вит­рат, які не передбачають використання фондів та запасів. Мова як раз йде про можливі значні збої у виробництві, за яких фінан­сових ресурсів фондів може бути недостатньо, щоб швидко ком­пенсувати втрати. Наприклад, при стихійних лихах необхідно здійснити відшкодування втрат, кошти на які беруться із відповідних резервів.

В фінансових довідниках переважає визначення резерву, як запасу для використання ресурсів, призначених для певних цілей. А термін фонд практично не визначається. Це пояснюється тим, що і резерви, і запаси розглядаються в контексті фонду.

Місце і роль фондів та резервів в фінансове-економічній діяльності суб'єктів господарювання можна визначити тоді, коли є їх теоретичне обґрунтування як фінансово-економічних кате­горій. В науковій літературі досі немає єдиної думки щодо визна­чення фондів та резервів, а також немає чіткого розмежування цих термінів. Окрім того, визначенню зазначених понять не приділяється належна увага.

В загальноприйнятій практиці господарювання поняття фонду розглядається в контексті розуміння „фінансів" як важли­вої економічної категорії. Так, найбільш відомі вчені радянських часів (М. Шерменєв, Є. Вознесенський, М. Сичов, П. Нікольський, Г. Базарова) розуміють фінанси як економічні відносини з приводу формування і використання фондів грошо-

вих засобів. А сучасні вчені (В. Родіонова, Л. Дробозіна, О. Ва-силик, В. Федосов, В. Суторміна та інші) стверджують, що спе­цифічною ознакою фінансів є те, що за їх допомогою створюють­ся та використовуються фонди фінансових ресурсів, які мають цільове призначення. Тобто, як підкреслює вітчизняний вчений К. Павлюк, фонди є формою виявлення фінансових ресурсів, критерієм визначення фінансових ресурсів. Проте існують підхо­ди, що фінансові ресурси мають і безфондову форму існування (наприклад, Н. Заяц, М. Фісенко та інш.)

Фонди фінансових ресурсів створюються в процесі руху вартості валового внутрішнього продукту. А відтак, саме шля­хом формування грошових фондів визначається участь фінансів у розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту. В фінансовій літературі найбільш загальною є думка, що фонди представляють собою форму руху фінансових ресурсів, грошові нагромадження, що створюються в результаті розподілу та пере­розподілу валового внутрішнього продукту і є формою виявлен­ня фінансових ресурсів. А „резерв" розглядається як окремий вид фонду грошових коштів.

Розмаїття підходів у тлумаченні та розумінні категорій не дозволяє чітко визначити їх роль та призначення, сформувати види та порядок створення й використання фондів і резервів, їх реально оцінити та обліковувати. Дослідження термінів „фонд" та „резерв" дозволяє зробити висновок, що зазначені терміни різняться межею їх використання та за економічним змістом є ре­зультатом розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту або доходів господарюючого суб'єкта.

В науковій літературі з економічної теорії та страхової те­орії виділяються страхові, резервні та інші фонди, що створю­ються відповідно зазначеним цілям, серед яких передбачається відшкодування збитків від настання випадкових подій, від стихійних лих, від неминучих соціальних проблем (К. Маркс, Ф. Енгельс „Капітал", К. Маркс „Критика Готської програми", В. Райхер „Суспільно-історичні типи страхування"). Проте, на наш погляд, стосовно страхової діяльності, розуміння страхового фонду, в який включаються всі необхідні державні та суспільні витрати (для формування відповідних резервів та запасів), при­зводить до „розмивання" цієї економічної категорії. Страховий фонд, як термін, доцільно використовувати, якщо мова йде про страховика, при самострахуванні створюються власні резервні фонди у протилежність придбання страхового полісу, для вико-

нання державних соціальних програм - фонди за напрямком та видом здійснення соціального захисту населення в державі.

Отже, узагальнюючи розуміння фонду та резерву в довідниковій, економічній, фінансовій, страховій літературі, можна сказати, що ці терміни відображають певне акумулюван­ня ресурсів для подальшого використання. Якщо мова йде про матеріальну сферу виробництва, то акумулюються матеріальні ресурси, якщо про грошовий обіг, то акумулюються фінансові ресурси. Але вони акумулюються з певною конкретною метою подальшого використання та у визначених напрямках. Окрім то­го, кожний із зазначених термінів має межу та особливості засто­совування в залежності таких факторів, як сфера застосування, галузь економіки, ціль створення, суб'єкт створення тощо.

10.2. Фонди страховика, їх види та порядок формування

Фонди страховика представляють собою певні виокремлені фінансові ресурси, що призначені для забезпечення безперервно­го відтворювального процесу та є однією з особливостей фінан­сово-господарської діяльності страховика. В сучасних умовах господарювання однією із умов діяльності страховика є :

S наявність сплаченого статутного фонду;

•S створення резервного фонду (у відповідності до зако­нодавче встановлених норм);

^формування специфічних фондів та резервів.

В цілому фонди страховика представлені на рисунку 10.1.

Статутний фонд (статутний капітал - в обліку та звітності) формується у відповідності до чинного законодавства за рахунок внесків засновників та у розмірах, передбачених Законом про страхування (не менше, як 1 млн. ЄВРО для страховика, що здійснює ризикове страхування та 1,5 млн. ЄВРО при здійсненні страхування життя). Зазначений фонд складає основу власного капіталу страховика на початковому етапі функціонування стра­хової компанії. В подальшому власний капітал страховика фор­мується за рахунок поповнення із прибутку від страхової діяль­ності, доходів від інвестування коштів, додаткового капіталу.

Наступний елемент фондів страхової компанії - резервний фонд, який ще називають резервним капіталом, а у світовій прак­тиці - „резерви капіталу". Методика його формування не має га­лузевої специфіки та відповідає загальним принципам організації

господарської діяльності будь-яких підприємств. Він ство­рюється у відповідності до засновницьких документів та в рам­ках діючого законодавства. Джерелом цього резервного фонду є частина прибутку підприємства. Розмір відрахувань до нього, наприклад, для акціонерних товариств, повинен становити не менше 5% від прибутку до досягнення ним розміру не менш як 25% статутного капіталу. Резервний капітал за певних умов може бути використаний на покриття невиробничих втрат та збитків, а також для погашення облігацій товариства й викупу акцій у ви­падку відсутності інших коштів. Зазначений резерв використо­вується також у разі недостатності коштів відповідних фондів на внутрішньогосподарські розрахунки. Така ситуація може склас­тися в збиткові для страхової компанії роки.

Групу специфічних страхових фондів, призначених для здійснення страхових операцій, складають наступні фонди стра­ховика:

S страховий фонд;

S запасний фонд;

S гарантійний фонд.

Зазначені фонди безпосередньо призначені для виконання страховиком своїх зобов'язань щодо укладених договорів.

Страховий фонд створюється за рахунок основної частини нетто-ставки та використовується для здійснення страхових ви-

плат страхувальникам (страхового забезпечення - при особисто­му страхуванні, страхового відшкодування - при майновому страхуванні), тобто для виконання фінансових зобов'язань стра­ховика за доюворами страхування. Основою формування стра­хового фонду є ймовірність збитку, яка визначається на основі статистичних даних, теорії ймовірності, теорії великих чисел. А використання коштів із страхового фонду залежить від фактич­них збитків, понесених страхувальниками за відповідний період.

Запасний фонд формується за рахунок ризикової надбавки (дельта-надбавки, гарантійної надбавки), яка є частиною нетто-ставки, і яка створюється для компенсації можливих відхилень у страховій діяльності від середнього розміру страхових платежів.

Страховий та запасний фонди формують страхові резерви страховика.

Отже, джерелом створення страхового та запасного фондів є нетто-ставка, яка представляє собою основну частину страхової премії. Зазначені фонди не є власністю страховика, визначають зобов'язання страховика, забезпечують реалізацію основної функції страхування - здійснення страхового захисту.

У відповідності до Закону про страхування до гарантійного фонду належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку (ст.ЗО Закону України „Про страху­вання" від 04.10.2001 p.). Джерелом створення зазначених скла­дових гарантійного фонду є власний капітал страховика, який повинен забезпечити підвищення рівня його платоспроможності.

У підсумку можна зазначити, що страховик формує не­обхідні фонди, які мають своїм джерелом створення страхові премії та прибуток з метою забезпечення виконання страхових зобов'язань щодо організації страхового захисту та підвищення платоспроможності страховика.

10.3. Резерви страховика, їх види та порядок формування

Окрім відповідних фондів страховик створює певні резерви, що призначені забезпечити виконання зобов'язань страховика за майбутніми виплатами страхових сум і страхового відшкодування, підвищити надійність та платоспроможність страхової компанії.

Окрім того, страховики можуть створювати резерви для фінансування заходів по попередженню настання страхових ви­падків та інші резерви. А із нерозподіленого прибутку створю­ються вільні резерви.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики мо­жуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та ор­гани, які здійснюють управління цими фондами.

Основні види резервів, що формує страхова компанія .пред­ставлені на рис. 10.2.

Резерв превентивних заходів ( РПЗ ) забезпечує реалізацію попереджувальної функції страхування, забезпечує фінансування витрат на заходи із запобігання нещасних випадків, втрат чи по­шкодження майна. В структурі тарифа-брутто належить до еле­ментів навантаження.

Резерв превентивних заходів формується шляхом відраху­вань від страхової премії, що надійшла за договорами страхуван­ня за звітний період. Розмір таких відрахувань визначається за відсотком, що передбачений в структурі тарифної ставки (% Т_ь) по кожному договору страхування на зазначені цілі. Величина РПЗ за певний період складається із суми передбачених відсотків, збільшеної на розмір РПЗ на початок звітного періоду (РПЗ_ПОЧ) і

зменшеної на суму використаних коштів на превентивні заходи у звітному періоді (РПЗ_ВИК).

Тобто, РПЗ = % Т„ + РПЗ_ПОЧ. - РПЗ_ВИК.

Формування та використання коштів РНП за добровільни­ми видами страхування здійснюється страховиком на базі роз­робленого ним та узгодженого з уповноваженим органом кон­тролю за страховою діяльністю Положення про резерв превен­тивних заходів.

Вільні резерви - частина власних коштів страховика, яка ре­зервується з метою додаткового забезпечення платоспромож­ності відповідно до прийнятої методики здійснення страхування. Джерелом їх створення є нерозподілений прибуток підприємства. Необхідно зазначити, що платоспроможність передбачає здатність страховика відповідати за своїми зобов'язаннями.

Відрахування до централізованих страхових фондів мають на меті забезпечити виконання страховиками своїх зобов'язань що­до окремих видів страхування, як правило, визначених законо­давче. Джерелом їх є:

S відрахування від надходжень страхових платежів;

S внески власних коштів страховика (частина прибутку);

S доходи від розміщення тимчасово вільних коштів цен­тралізованих страхових резервних фондів.

У світовій практиці страховий бізнес поділяється на ризико-ве (загальне) страхування та страхування життя. Відповідно, страхові резерви поділяються на :

S резерви за ризиковими видами страхування (технічні);

S резерви по страхуванню життя і накопичувальному страхуванню (математичні).

Згідно такого поділу та у відповідності до Закону України про страхування для забезпечення виконання зобов'язань перед страховиками страхові компанії формують із отриманих страхових внесків необхідні страхові резерви по особистому, майновому стра­хуванню та страхуванню відповідальності. Страхові резерви поділя­ються на технічні та резерви із страхування життя (математичні), які, в свою чергу, поділяються на види та підвиди (рис. 10.3).

Технічні резерви передбачають необхідним за законодавчою нормою створення резервів премій та резервів збитків. До ре­зервів премій відноситься обов'язкове створення резервів незароб-лених премій.

Резерв незароблених премій (РНП) складається з відповідної частини нетто-ставки, яка надійшла у звітному періоді і яка вико-

ристовується для страхових виплат протягом періоду, що вихо­дить за межі звітного.

Незароблена премія - це частина страхової премії, яка надійшла за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, а термін їх дії припадає на наступний звітний період (ви­плати майбутніх періодів). У практиці страхування для розрахун­ку незаробленої премії використовується декілька методів форму­вання резервів незароблених премій:

S метод "1/365" (pro rate temporis) - метод розрахунку по днях - застосовується за кожним договором страху­вання окремо, коли терміни сплати страхової премії розподілені у часі довільно; визначається як добуток страхової премії і частки від ділення строку дії догово-

ру страхування (у днях), який ще не закінчився, до всього терміну дії договору страхування; формула розрахунку має вигляд:

РНЦ=П_б, хт-д _(ДЄ т

РНП. - резерв незароблених премій по /-тому догово­ру страхування;

П_6і - базова страхова премія по /-тому договору; т - термін дії /-того договору страхування; д - число днів з моменту початку дії /-того договору до звітної дати;

метод "1/4". "1/8", "1/12". "1/24" - "пашуальний ме­тод' - розробляється страхова премія на півріччя, квартали, місяці, декади, щоб відділити зароблену страхову премію від незаробленої в звітний період; ви­користовується, коли термін дії договорів страхуван­ня починається до початку звітного періоду; порядок розрахунку наступний: базова страхова премія гру­пується за місяцем початку виникнення відповідаль­ності страховика, далі розподіляється на термін дії поліса (премію ділять на рівні частини); метод "40%'' - зазначений метод використовують, коли укладаються договори з невизначеними термінами по­чатку та закінчення дії договорів; розмір РНП визна­чається за кожним окремим договором страхування в розмірі 40 % від базової страхової премії на звітну дату; метод „плаваючих кварталів" - є спрощеним методом розрахунку РНП, який використовується згідно Зако­ну про страхування всіма українськими страховиками і виконується на основі брутто-ставки; при цьому вва­жається, що витрати на ведення страхової справи складають 20-28 %, а всі договори страхування укла­дені в середині року, а відтак, розмір РНП на звітну дату встановлюється в залежності від суми страхових премій, що надійшли, за відповідним видом страху­вання в кожному із трьох кварталів періоду, що пере­дує цій звітній даті; порядок розрахунку РНП методом „плаваючих кварталів" наступний: сума страхових премій, що надійшли в І кварталі, помножується на 1/4 (ІПІХ7/4), У П кварталі - на 1/2 (ЕП₂х//2), у III кварталі - на 3/4 (£П₃хЗ/</), всі отримані значення додаються:

РНП = 1/4хШ, + 1/2хЛ1₂ + 3/4х£П₃.

Резерви збитків представляють собою зобов'язання по ви­платі с фахових відшкодувань за тими страховими випадками, що відбулися до звітної дати (тобто відбулися до кінця фінансового року). Для інших - призначений РНП. Резерв збитків у світовій практиці складається з одного або декількох компонентів. Напри­клад, у відповідності до GAAP резерв збитків складається з:

S резерву подій, що відбулися;

•S резерву розвитку збитків;

S резерву збитків, що відбулися, але не заявлені;

•S резерву під можливе перевідкриття збитку;

S резерву під видатки неврегульованих збитків.

В Україні у відповідності до чинного законодавства резер­ви збитків включають:

S резерв заявлених, але невигшачених збитків;

•S резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

•S резерв коливань збитковості;

•S резерв катастроф.

Резерв заявлених, але невитачених збитків (РЗНВ) формуєть­ся для забезпечення виконання зобов'язань, що невиконані та не-врегульовані або виконані неповністю страховиком на звітну да­ту. При цьому страхові зобов'язання виникли за випадками, що мали місце у звітному періоді або, навіть, напередодні, і про факт настання яких було відомо страховику. Розмір РЗНВ визначаєть­ся по кожній неврегульованій претензії і відповідає сумі заявле­них збитків за звітний період (33_ЗВ), які зареєстровані в Журналі обліку збитків, збільшеної на суму неврегульованих збитків за попередні періоди (33„) та зменшеної на вже виплачені протягом звітного періоду збитки (ЗВ_ЗВ) плюс витрати на врегулювання збитку (ВВЗ). Як правило, останні приймаються в розмірі 3% від суми неврегульованих претензій за звітний період. Таким чином: РЗНВ = 33U + 33,, - ЗВ_зе + ВВЗ

Резерв збитків, які виникли, але не заявлені (РЗНЗ) фор­мується у зв'язку із можливими страховими подіями, що відбули­ся, проте страховику не заявлені збитки за ними на звітну дату. Практично при розрахунках РЗНЗ застосовують 10 % від стра­хової премії, що надійшла за звітний період, якщо вважати звітним періодом фінансовий рік.

Крім того, в доповнення до резервів премій та резервів збитків страховики можуть створювати додаткові технічні резер­ви. А саме:

^ резерв коливань збитковості;

S резерв катастроф;

S резерв незакінчених (неминулих) ризиків.

Зазначені додаткові технічні резерви створюються і форму­ються у відповідності до Статуту страхової компанії та розробле­ного Положення страховика про порядок формування технічних резервів, який погоджено з органами державного нагляду за страховою діяльністю.

Резерв коливань збитковості (РКЗ) є складовим технічних резервів страховика. Зазначений резерв призначений для компен­сації витрат страховика на здійснення страхових виплат у випад­ках, коли значення збитковості страхової суми у звітному період; перевищують очікуваний рівень збитковості, який є основою для розрахунку тарифу-нетто за відповідним видом страхування.

Коливання збитковості зазвичай фіксуються та врахову­ються за тими видами страхування, які пов'язані із значними змі­нами рівня ризику (від дуже низького до надто високого), під впливом якого знаходяться застраховані об'єкти під час дії дого­вору страхування. Наприклад, якщо за певний період ризик не­сприятливих кліматичних умов, що впливають на врожайність сільськогосподарських культур, досить низький, то страховик не виплачує страхових відшкодувань, оскільки відсутні страхові ви­падки. Тоді накопичені страхові резерви направляються не на по­повнення прибутку, а у резерв коливання збитковості (РКЗ), тобто зберігаються з метою виплат у періоди, коли ризик буде високим. Резерв коливання збитковості дозволяє підвищувати фінансову стійкість страховика, а значить і рівень його надійності, що є сприятливим фактором стабілізації економіки в цілому. Проте нормативної бази для формування РКЗ сьогодні в Україні немає. Страховики самостійно визначають порядок та умови формування зазначеного резерву та узгоджують їх з упов­новаженим органом нагляду за страховою діяльністю. До того ж при формуванні власної методики досить проблематичним с віднесення ризику за певним видом страхування до відповідного типу, а також розподіл цього ризику у часі.

Безумовно, при нормальному типі ризику значення збит­ковості коливається навколо середнього показника, що харак­терно для традиційного майнового страхування. Відхилення від середньої в сторону зниження ризику, як правило, супроводжує­ться капіталізацією страхових резервів, що збільшує прибуток страховика. Відхилення в сторону підвищення ризику компен-

сується ризиковою надбавкою в структурі страхового тарифу.

Для видів страхування, де застосовуються страхові тари­фи без ризикової надбавки, з метою підвищення фінансової стійкості страхових операцій доцільно створювати резерв коли­вання збитковості. Вказаний резерв також доцільно створювати, якщо має місце постійне підвищення рівня ризику (у таких видах страхування, як медичному, екологічному).

Якщо має місце значна нерівномірність розподілу збитко­вості страхової суми та велика частота коливання ризику у часі, то такі ризики відносять до катастрофічних, які поділяються в свою чергу на нормальні і власне катастрофічні. Нормальна частина ка­тастрофічного ризику покривається за рахунок звичайного стра­хового резерву, а власне катастрофічний ризик - за рахунок спеціального фонду катастроф або передається перестраховику.

Необхідно підкреслити, що у складі технічних резервів пе­редбачається створення резерву катастроф (РК), який призначе­но для покриття надзвичайного збитку, що є наслідком непере­борної сили або масштабної аварії, і який вимагає страхових ви­плат за великою кількістю договорів. Цей резерв, як і резерв ко­ливання збитковості .немає спеціально рекомендованої методики формування і використання. Його створення залежить від стра­ховика. До того ж в законодавчій, довідниковій та науковій літе­ратурі немає чітко розкритого поняття „непереборної сили". „Непереборна сила" діє як надзвичайне явище, яке неможливо подолати, проте можна передбачити. А відтак існує ймовірність його настання з одночасною невизначеністю у просторі та часі, що дозволяє віднести ризики „непереборної сили" до категорії страхових. Катастрофічність зазначеного ризику полягає не в то­му, що відбулися передбачені страхові події, а якраз в тому, що ці небезпеки вплинули відразу на багато застрахованих об'єктів, що призводить до флуктуаційних коливань збитковості. До того ж ці коливання збитковості можуть відбуватися як за один та­рифний період, так і за декілька. Отже, резерв катастроф доцільно створювати в тих страхових компаніях, які спеціалізу­ються на страхуванні катастрофічних ризиків або включають їх в обсяг своєї відповідальності.

Резерв незакінчених ризиків (РНР) створюється в якості до­повнення до резерву незароблених премій (РНП) з метою ком­пенсації дефіциту фінансових ресурсів у технічних резервах із-за можливого чи змушеного заниження тарифів в умовах ринкової економіки.

Встановлюючи зазначені резерви, страховики повинні письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування та ведення обліку таких технічних резервів за вида­ми страхування, іншими, ніж страхування життя, не пізніше, як за 45 днів до початку календарного року.

Спеціальні резерви можуть встановлюватись в залежності від специфіки зобов'язань страховика.

Резерви із страхування життя формуються окремо для за­безпечення виконання зобов'язань по страхових виплатах із стра­хування життя та медичного страхування за рахунок надходжен­ня страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформо­ваних резервів за цими видами страхування. Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика, повинні бути відо­кремлені від його іншого майна і не можуть використовуватись страховиком для погашення будь-яких інших зобов'язань, не мо­жуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика чи його ліквідації.

Страховики повинні створювати наступні резерви із страху­вання життя:

S резерв довгострокових зобов'язань (математичні ре­зерви);

S резерв належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов'язань обчис­люється актуарно окремо по кожному договору страхування у відповідності до Методики формування резервів по страхуванню життя, затвердженої Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю № 46 від 23 липня 1997 p., з урахуванням темпів зростання інфляції. Мінімальні строки дії договорів стра­хування життя встановлюються Уповноваженим органом (в су­часних умовах - Кабінетом Міністрів України).

Зазначені резерви (довгострокових зобов'язань та належ­них виплат страхових сум) формуються шляхом відрахування ча­стини страхової премії, що призначена для страхових виплат та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика. Загальний розмір страхових резервів по страхуванню життя визначається, як сума резервів кожного окремого договору страхування життя. Розрахунки виконуються на базі таблиць смертності (вперше розроблені англійським вче­ним Д. Граунтом в 1662 p., удосконалені відомим астрономом та математиком Е. Галлеєм) та норм доходності по інвестуван­ню тимчасово вільних коштів.

Отже, страховик при здійсненні страхової діяльності ство-рюс технічні резерви для забезпечення зобов'язань за ризикови-ми видами страхування та резерви із страхування життя для за­безпечення зобов'язань із страхування життя, накопичувального страхування та медичного страхування. Порядок формування, використання та розміщення зазначених страхових резервів вста­новлюється відповідно до норм діючого законодавства та затвер­джених правил страхування.

10.4. Порядок розміщення страхових резервів

В страховій практиці особливої уваги потребує процес розміщення (чи інвестування) страхових резервів і власних коштів страховика. Згідно Закону про страхування (ст. 31) кош­ти страховика повинні розміщуватись за наступними принципа­ми, зміст яких представлено в табл. 10.2:

S безпечності;

S прибутковості;

S ліквідності;

•S диверсифікованості.

Положення про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страху­вання життя, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 26.05.97 р. № 41 передбачає, що 90 % резервів страховика повинні бути розміщені на території України.

Згідно Закону про страхування кошти страховика повинні бути представлені активами наступник категорій:

» грошові кошти на поточному рахунку;

•S банківські вклади (депозити);

S валютні вкладення згідно з валютою страхування;

S нерухоме майно;

S акції, облігації;

S цінні папери, що емітуються державою;

•S права вимоги до перестраховиків;

S інвестиції в економіку України за напрямками, що визначає Кабінет Міністрів України;

S банківські метали;

^ кредити страхувальникам-громадянам, що уклали до­говори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми;

S готівка в касі в межах встановлених лімітів.

Таблиця 10.2. Зміст принципів розміщення коштів страховика

№ з/п	Назва принципу	Зміст принципу
1	2	3
1.	Безпечність	Передбачається максимально можлива надійність розміщення активів, мінімізація інвестиційного ризику страховика за рахунок вкладень в державні цінні папери та в облігації, акції великих компаній з позитивною їх оцінкою та високим рейтингом.
2.	Прибутковість	Активи повинні розміщуватись з урахуванням фінансової ситуації на ринку капіталів, приносити постійний та достатньо високий дохід; інвестиційний прибуток в страховій діяльності відіграє особливу роль - при наявності збитку за страховими операціями забезпечує виконання зобов'язань страховика за договорами, хоча і не є домінуючим принципом при розробці портфельної стратегії страхової компанії.
3.	Ліквідність	Структура розміщення активів повинна бути такою, щоб у будь-який час швидко та без втрат можна було їх обернути у грошові кошти. Безперечно, що абсолютною ліквідністю володіють тільки готівкові кошти, проте вони не приносять дохід без відповідних вкладень. Страховик повинен сформувати достатньо стійкий портфель з вирівняними ризиками та з жорсткими вимогами щодо його ліквідності.
4.	Диверсифікованість	Забезпечується розподіл інвестиційного ризику на різні види вкладень, не припускається превалювання того чи іншого виду вкладень. Тим самим створюється високий рівень стійкості Інвестиційного портфелю.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовува­тись для довгострокового кредитування житлового будівництва у порядку, який визначає Кабінет Міністрів України. На жаль, в су­часних умовах механізму такого кредитування ще не розроблено. Здійснення інших видів діяльності страховикам категорич­но забороняється.

В Україні нормативно встановлена певна структура розміщення активів. Так, наприклад, розмір окремих категорій активів приймається для розміщення в обмежених обсягах та виз­начається у відсотках до технічних резервів, що налічуються:

S на банківський депозит - у одному банку не більше 30%; S в нерухомість - не більше 10%;

•S права та вимоги до перестраховиків - не більше 50%; ^ в цінні папери - не більше 40% у тому числі в акції, що не котируються на фондовій біржі - не більше 15%, з них в акції ошюго емітента - не більше 2%; в акції, що котируються на фондовій біржі, - не більше 5% одно­го емітента; в облігації - не більше 5%, з них в облігації одного підприємства - не більше 2% (до того ж дозволяється Інвестування тільки в ті в цінні папери, що допущені до випуску та обертанню на території України та які пройшли державну реєстрацію, отри­мали державний реєстраційний номер). Інвестування страхових резервів вимагає детальної розроб­ки нормативних коефіцієнтів за напрямками розміщення. Закор­донний досвід рекомендує за умови наявності таких норматив­них коефіцієнтів для оцінки відповідності інвестиційної діяль­ності розраховувати спеціальний норматив відповідності (N) за наступною формулою: N- норматив відповідності інвестиційної діяльності страховика,

SF- сума страхових вкладень,

V_f - фактична сума вкладень по /-тому напрямку,

N, - нормативний коефіцієнт по /-тому напрямку розміщення вкладень,

/ - напрямок вкладення фінансових ресурсів страховика,

п - кількість напрямків вкладення.

Окрім того, норматив відповідності розраховується окремо по страхуванню життя та іншим видам страхування. При цьому естановлюється верхня та нижня межі зазначеного нормативу.

Страховики мають постійно аналізувати інвестиційну діяльність в частині розміщення страхових резервів і вживати не­обхідних заходів щодо покращення становища за фінансовими вкладеннями.

Рекомендована література

1. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про стра­ хування" від 04.10.2001 р. № 2745 -III.

2. Положення про порядок формування, розміщення та обліку стра­ хових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 26.05.97 р. № 41.

3. Методика формування резервів по страхуванню життя, затвердже­ на Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю № 46 від 23 липня 1997 р.

4. Борисов А. Б. Большой экономический словарь. - М.: Книжный мир, 2001.-895 с.

5. Борисова В. А., Огаренко О. В. Організаційно-економічний ме­ ханізм страхування. - Суми: Видавництво „Довкілля", 2001. - 194 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. -К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2001. - 1440 с.

7. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 тт. - Оформл. "Диамант", 1996.

8. Завадський О. С., Осовська Г. В., Юшкевич О. О. Словник економічних термінів: менеджмент, маркетинг, підприємництво. Навч.- метод. посібник. - Житомир: ЖІТІ, 1999. - 444 с.

9. Загородній А. Г., Вознкж Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. - 2-ге видання, виправлене та доповнене. - Львів: Видав­ ництво „Центр Європи", 1997. - 576 с.

10. Золотогоров В. Г.ЗнциклопедическІш словарь по экономике. - Мн. Полымя, 1997. -571 с.

11. Кононенко О. Страхова діяльність: організація та облік. // Подат­ ки та бухгалтерський облік - 2001. - липень/ № 60 (409) с.20 - 24, 33 - 42.

12. Маркс К., Энгельс Ф. Капитал. Критика политической эконо­ мии. Т.2. Соч., 2-е изд. Т.24. с. 176 - 204, (с. 194).

13. Новий тлумачний словник української мови (у чотирьох томах). Укладачі: проф. В. В. Яременко, к.ф.н. О. М. Сліпушко. - К.: Видав­ ництво „Аконіт", 2000.

14. Ожегов С. И. Словарь русского язика: Ок.57 000 слов/Под ред. чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой . - 18-е изд., стереотип. - М.: Рус.яз., 1986.-797 с.

12. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Совре­ менный экономический словарь.- М.: ИНФРА-М, 1996. - 496 с.

13. Сліпушко О. Політичний і фінансово-економічнийсловник. -К.: „Криниця", 1999.-390 с.

14. Советский энциклопедтеский словарь/Научно-редакционный совет: А. М. Прохоров (пред.). - М.: "Советская Энциклопедия", 1981.-1600 с

15. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. - К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, і бізнесу, 1999, - 115 с. (с.48 - 52).

16. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. Т. III Р-Я / Гл. ред. Н. В. Гаретовский. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 511 с.

17. Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. - М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1997. - 311с.

18. Шелехов К. В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учеб. пособие. -К.: МАУП, 1998. - 424 с. - Библиогр.: с.412 - 415. (с. 164 - 178).

Питання для самоперевірки

1. Що розуміють під термінами „фонд" та „резерв"?

2. Чому необхідно розмежовувати ці поняття?

3. Як визначаються фонди та резерви у страхуванні?

4. Які фонди створює страховик?

1. Які з них є обов'язковими і які ні? В чому полягає їх призначення?

5. Дати характеристику основних фондів страховика.

6. Які резерви створює страховик та з якою метою?

2. Визначити види резервів, вказати їх призначення, дже­ рело створення за ризиковими видами страхування.

3. Які резерви створює страховик при здійсненні страху­ вання життя та медичному страхуванні?

7. Який порядок формування технічних резервів?

8. Як структурно формуються резерви із страхування життя?

4. Які принципи розміщення страхових резервів? В чому полягає їх зміст?

5. Які напрямки розміщення страхових резервДв визна­ чені для вітчизняних страховиків?

6. Який порядок розміщення страхових резервів вітчиз­ няних страховиків встановлено законодавчо?

7. Які існують методи визначення відповідності розміщення страхових резервів?

8. Чому необхідно постійно аналізувати інвестиційну діяльність страховика?

Використана та рекомендована література

1. Закон України "Про господарські Іоварпства" від 19 09 91 р № 1576-XII.

2. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22. 05. 1997р. № 283/97- ВР, зі змінами та доповненнями.

3. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.00 р. № 1775-ІП.

4. Закон України „Про стимулювання розвитку сільського госпо­ дарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.01. № 2238 - III.

5. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 04.10.2001 р. № 2745 -III.

6. Про порядок впровадження діяльності страховими посередни­ ками" - Постанова КМУ № 1523 від 18. 12.1996р.

7. „Про впорядкування діяльності страхових брокерів" - Поста­ нова КМУ № 747 від 29. 04. 1999 р.

8. Програма розвитку страхового ринку України на 2001 - 2004 роки" - Постанова КМУ № 98 від 02. 02. 2001 р.

9. Указ Президента України „Про застосування міжнародних пра­ вил інтерпретації комерційних термінів" від 4. 10 1994р. № 57/94.

10. Положення про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страхо­ вою діяльністю від 26.05.97 р. № 41.

11. Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України, затверджена наказом ліцензійної палати при міністерстві економіки України, Комітету з питань у справах нагляду за страхо­ вою діяльністю від 15.07.96 р. № ЛП-18/78.

12. "Методика формування резервів зі страхування життя", за­ тверджена наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 23.06.97 р. № 46.

13. Наказ міністерства фінансів України "Про звітні дані страхо­ вика в 2000 р." від 27.06.00 р. № 141.

14. Асабина Н. Зарубежная практика рейтшп овой оценки страховых организаций//Ж - л "Страховое дело". 2001, -№ 10, с. 13-22.

15. Александров А. А. Страхование. - М.: "Издательство ПРИ­ ОР", 1998. - 192 с.

16. Базилевпч В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. - К.: То­ вариство "Знання", КОО, 1997. - 216 с.

17. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент. -- М.: Финансы и статис­ тика, 1996. - 192 с.

10. Баранникова Н. А. Моральная опасность в страховом биз­ несе. // Страховое дело. - 2001. - № 12. - с. 30 - 33.

11. Баторин В. Г., Шерменев М. К. Сборник задач по государ­ ственному страхованию: (Для фин. техникумов). - 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Финансы, 1977. - ПО с.

20. Біленчук Д. П., Біленчук П Д., Залетів О. М., Клименко Н. I. Страхове право України. Підручник для вищих навчальних закладів. За редакцією професора П. Д. Біленчука і президента Ліги страхових організацій України О. Ф. Філонюка. - К.: Атака, 1999.-368 с.

21. Біленчук Д., Паращак О. Інтернет-страхування: міф чи ре­ альність? // Ж-л" Страхова справа". - 2001. - № 2 (2), с. 109 - 112.

22. Біленчук П. Страхове право України: поняття, завдання, принципи./УЖурнал „Страхова справа". - 2001 № 2(2). - с.89 - 92.

23. Борисов А.Б. Большой экономический словарь. - М.: Книж­ ный мир, 2001. - 895 с.

24. Борисова В. А., Огаренко О.В. Організаційно-економічний механізм страхування. - Суми: Видавництво „Довкілля", 2001. - 194 с.

25. Бридун Є. С. Страхова справа. Посібник для розв'язування за­ дач для підготовки бакалаврів денної та заочної форми навчання за на­ прямом „Економіка підприємств" - Ірпінь: академія ДПС України, 2000.-ПО с.

26. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський облік: роздуми вченого. - Житомир: ПП „Рута", 2001. - 100 с.

27. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Ук­ лад, і голов, ред. В. Т. Бусел.-К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2001.-1440 с.

28. Внукова Н. М. Практикум із страхування. Випуск 1.- К.: Лібра, 1998.-40 с.

29. Внукова Н. Практика страхового бизнеса. - К.: Либра, 1996. - 216 с.

30. Воблый К. Г. Основы экономии страхования - М.: Анкил, 1995.

31. Гварлиани Т. Е. Дискуссионные вопросы теории страхова­ ния. // Ж-л Финансы. - 1998. № 9. - с.45 - 46

32. Гвозденко А .А. Основы страхования: Учебник. - М.: Финан­ сы и статистика, 1998. - 304 с.

33. Дядьков В. Н. Экономика взаимного страхования в дорево­ люционной России // Ж-л „Страховое дело" 1/2002, с 51 -61.

34. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 тт. Т.4: - Оформл. "Диамант". - СПб.: ТОО "Диамант", 1996.

35. Жданов А. И., Чудилина Т. В. Уточненный регрессионный

метод расчета тарифных ставок в рисковых видах страхования // Ж-л "Страховое дело".-2001.-№ 12, с.37-41.

36. Завадський О. С., Осовська Г. В., Юшкевич О. О. Словник економічних термінів: менеджмент, маркетинг, підприємництво. Навч.-метод. посібник. - Житомир: ЖІТІ, 1999. - 444 с.

37. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансо­ вий словник.- 2-е видання, виправлене та доповнене. - Львів: Видав­ ництво "Центр Європи", 1997. - 576 с.

38. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. - К.: Товариство "Знання", КОО, 1998. - 321 с.

39. Золотогоров В. Г.Энциклопедический словарь по экономике. - Мн. Полымя, 1997. - 571 с.

40. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для сту­ дентів юрид.вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. -912с. (с. 610-634).

41. Кашенко О. Л., Борисова В. А. Соціально-економічні осно­ ви страхування: Навчальний посібник. - Суми: Видавництво "Університетська книга", 1999. - 252 с.

42. Клапків М. С. Питання ентомології економічного ризику. // Фінанси України. - 2001. - № 4. - с. 14 - 20.

43. Клапків М. С. Математичні основи страхового підприємництва. // Фінанси України. - 1997. - № 7. - с. 103 - 109.

44. Клапків М. С. Теорії оптимального фінансування антиризи- кової діяльності // Фінанси України. - 1998. - № 9. - с. 35 - 45.

45. Кононенко О. Страхова діяльність: організація та облік. // По­ датки та бухгалтерський облік - 2001. - липень/№ 60 (409) с.20 - 24, 33 - 42.

46. Кузьмінський Ю. Форма та зміст міжнародного економічного контракту. //Ж-л „Бухгалтерія" № 45/2 (460), 2001, с.43 - 47.

47. Манєс А. Основы страхового дела. - М.: Анкил, 1992.

48. Маркс К. Критика Готской программы. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е изд. Т.19. с.9 - 36, (с.17).

49. Маркс К., Энгельс Ф. Капитал. Критика политической эко­ номии. Т.2. Соч., 2-е изд. Т.24. с. 176 - 204, (с. 194).

50. Новий тлумачний словник української мови (у чотирьох то­ мах). Укладачі: Яременко В., Сліпушко О. - К.: Видавництво "Аконіт", 2000. -т.З, 928с.

51. Ожегов С.И. Словарь русского язика: Ок.57 000 слов / Под ред. чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой . - 18-е изд., стереотип. - М.: Рус.яз., 1986.-797 с.

52. Практикум по страховому делу: Учеб. пособие для вузов / Под ред. В. И. Рябикина. - М.: Финстатинформ, 1998. - 72 с.

44. Постнікова І. Перестрахування вантажоперевезень. // Ж-л "Страхова справа". - 2001. - № 4(4), с.72 - 73.

45. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Со­ временный экономический словарь.- М: ИНФРА-М, 1996. - 496 с.

46. Райхер В. К. Общественно-исторические типы страхования. - М.: КЖИС, 1992. - 284 с.

56. Решетин Е. А. Оценка надежности российских страховых компаний: первый опыт присвоения национального рейтинга.//Ж - л ''Страховое дело". - 2001 - № 10, с.5 - 11.

57. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - 402 с.

58. Ротова Т. А. Методичний інструментарій управління страхо­ вими ризиками. // Фінанси України. - 2002. - № 3. - с. 140 - 144.

59. Самуєльсон Пол, Нордхауз Вильям. Єкономика. - М.: „Изд-во БИНОМ", 1997.

60. Сліпушко О. Політичний і фінансово-економічний словник. - К.: „Криниця", 1999. - 390 с.

61. Советский энциклопедический словарь / Научно-редакционный совет: А. М. Прохоров (пред).-М.: "СоветскаяЭнциклопедия", 1981.-1600 с.

62. Страхование от А до Я: Под ред. Л. И. Корчевной, К. Е. Турбиной. - М.: ИНФРА - М, 1996.

63. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. - К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, і бізнесу, 1999. - 115 с.

64. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник: Курс лекцій / За ред. проф. Г. Г. Кірейцева. -Житомир: ЖІТІ, 2001. - 432 с.

65. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. Т. III Р - Я.:/ Гл. ред. Н. В. Гаретовский. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 511 с.

66. Хохлов Н. В. Управление риском: Учеб. пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 239 с.

67. Цветаева Л. Концепция трактовки понятия "страховой риск" как атрибута страхового продукта.// Ж-л страхової дело. - 2001. - № 11.

68. Чернова Г. В. Финская классификация рисков в деятельности . // Страховое дело - 2000. - № 3. - с. 48 - 51.страховой компании. // Страховое дело. - 2001. № 12. - с. 45 - 50.

69. Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. - М.: Страхо­ вой полис, ЮНИТИ, 1997. - 311с.

70. Шахов В. В. Риски. Теоретический аспект. //Финансы. - 2000. - № 7. - с. 33 - 36.

71. Шелехов К. В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 1998. - 424 с. - Библиогр.: с.412 - 415.

72. Юлдашев Р. Т. Теория страхового фонда: попытка ретро­ спективного анализа. // Страховое дело. - 2002. - № 3. - с. 30 - 41.

73. Юргенс И. Внесистемное регулирование страхования в Рос­ сии.// Ж-л „Страховое дело" 10/2002, с. 17 - 22.

Зміст

Вступ З

Тема 1. Сутність страхування, його роль в економіці суспільства 5

1. Поняття ріпику. його місце в страхуванні 5

2. Страховий захист, страховий фонд, їх характеристика 14

3. Страхування як економічна категорія 20

4. Функції та принципи страхування, їх зміст 26

5. Ро"ль страхування в ринковій економіці ЗО

Тема 2. Термінологія у страхуванні 34

1. Поняття та зміст страхової термінології 34

2. Класифікація страхових понять і термінів 36

3. Терміни, що обслуговують міжнародні договори 47

Тема 3. Класифікація у страхуванні 55

1. Сутність та критерії класифікації у страхуванні 55

2. Форми страхування, їх характеристика 60

3. Галузі, підгалузі та види страхування в Україні 62

Тема 4. Регулювання страхової діяльності в Україні 67

1. Система регулювання страхової діяльності в Україні 67

2. Закон України про страхування 79

3. Регламентація фінансово-господарської діяльності страховика 82

4. Ліцензування страхової діяльності в Україні 86

5. Регулювання бухгалтерського обліку та звітності страхової діяльності . .89

6. Договір страхування, його основні елементи 91

Тема 5. Страховий ринок України 96

1. Поняття страхового ринку, його види, їх загальна характеристика ... .96

2. Структурна будова страхового ринку 101

3. Регулятори та інструменти страхового ринку 106

4. Страхові послуги та страхові продукти, їх реалізація О1^

5. Страховий ринок України, напрямки його розвитку ЛТО

Тема 6. Методи та системи страхування 115

1. Поняття методів та систем страхування, їх види 115

2. Повне страхування, його системи, їх характеристика 118

3. Пропорційне страхування, його характеристика 119

4. Непропорційне страхування, його характеристика 121

5. Франшиза, її види та порядок використання І 23

Тема 7. Страховий тариф і тарифна політика страховика 127

1. Поняття актуарних розрахунків, їх застосування в страхуванні 127

2. Поняття страхового тарифу, його економічний зміст 129

3. Складові елементи страхового тарифу, їх призначення та розрахунок . .130

4. Методи розрахунку страхових тарифів 137

5. Тарифна політика страховика, напрямки її удосконалення 142

Тема 8. Основні види страхування, їх характеристика 146

1. Особисте страхування в Україні 146

2. Майнове страхування 150

3. Страхування відповідальності 154

4. Перестрахування та співстрахування 156

Тема 9. Фінансово-економічна діяльність страховика 161

SJ. Доходи та витрати страховика 161

<9j. Фінансові результати діяльності страхової компанії 167.._

9ТЗ. Платоспроможність страхової компанії I6S

4. Ефективність діяльності страховика 170

5. Рейтингова оцінка страховика 174

Тема 10. Фонди та резерви страховика 181

1. Поняття фондів та резервів, їх економічний зміст 181

2. Фонди страховика, їх види та порядок формування 187

3. Страхові резерви, і'х види та порядок формування 189

4. Порядок розміщення страхових резервів 198

Використана та рекомендована література 203

Зміст 207

Навчальне видання

Марина Михайлівна АЛЕКСАНДРОВА